Популізм невиліковний. Блог Ігоря Гулика

Ті, у кого пам'ять не коротка, як, приміром, у метеликів, дуже добре пам'ятають, що вчорашній комік міцно "дружив" з демократією до війни з Росією. У всякому випадку, першим його переступом конституційних норм був нелегітимний, свавільний розпуск Верховної Ради уже під час інавгураційної промови.

Звісно, режим воєнного стану передбачає певні обмеження прав і свобод, і ніхто особливо цьому не суперечить. От тільки ці обмеження навряд чи стосуються фундаментальних засад демократії, особливо – інституційної конструкції влади, повноважень і відповідальності посадових осіб.

І тут – ціла проблема. Вона полягає у тому, що команда популістів не бажає втрачати щонайменшої нагоди для піару, причому, попри наслідки та інколи очевидну шкоду тому ж таки демократичному устрою.

Заяви певних, — на мою думку, — не те що випадкових, а геть недоречних осіб, що їх "найняв" Офіс президента для, мабуть, цілком визначеної роботи, у ліпшому разі пантеличать своєю безглуздістю і хайповістю, у гіршому, — народжують підозри щодо реальної мети мовників та їхніх кураторів.

І це не тільки думка пересічного спостерігача. Коли вже, здавалося б, впливовий і авторитетний секретар РНБО змушений ставити на місце Арестовича, Подоляка та Арахамію, — то у того ж таки пересічного обивателя створюється враження, що "не все добре у данському королівстві", що на Печерських пагорбах – не моноліт, а випадкове зібрання надто "демократичних", якщо не сказати – анархічних некерованих персонажів.

Зрештою, так воно є, і, врешті-решт, не могло бути інакше. 2019 року Зеленський справді привів разом зі собою "квартал" пройдисвітів і кар'єристів різних мастей та інтересів.

Недавно блогер Роман Шрайк витягнув на світ Божий цікавий факт з насиченої карколомними зигзагами біографії Арестовича. 2005 року цей "володар дум", "стратег" і "провидець", за сумісництвом – "колискар" для бабусь під час повітряних тривог, був помічений у компанії з таким собі Олександром Дуґіним. Хто пам'ятає ті часи, то розуміє, що йшлося про "помаранчевий" період вітчизняної історії, помаркований неадекватними виступами Люди Янукович про "наколоті" американцями апельсини на революційному Майдані, і фразою майбутнього "вічно легітимного" Віктора Федоровича про "козлів, які заважають нам жити". Отже, нинішній радник глави Офісу президента, "мегапопулярний" на деяких, ну зовсім неолігархічних телеканалах Арестович у компанії із затятим опонентом "помаранчевих" Дмитром Корчинським обговорював цих "козлів" з махровим російським фашистом Дуґіним. На пресконференції "Роль Заходу у підготовці та здійсненні "помаранчевої" революції в Україні та Росії".

Відтак, вже у часи Революції Гідності, Арестович плюнув на "революційну пристрасть" Корчинського та Наталії Вітренко, і сформулював свою теорію "теплого океану", - дивакуватого коктейлю гандизму, пацифізму і, я б сказав, "пофігізму".

І ось тепер цей всебічно обдарований тип взявся обговорювати стратегії й тактики військових операцій, а в паузах між цими глибокодумними рефлексіями паплюжити український активізм, який вічно плутається під ногами у серйозних державних мужів, вказуючи їм на цілі колоди у їхніх проникливих зіницях.

Протистояння активізму і популізму цілком зрозуміле. За плечима першого – реальні, вирвані кров'ю і потом паростки реформ у наскрізь корумпованій країні, три революції з усіма демократичними (!) наслідками. Зрештою, восьмилітня війна, яку разом з пасіонарними ЗСУ витягують невтомні і безкомпромісні волонтери. За популістами – лише солодкі співи про "чудове майбутнє", завзята ретуш провалів і корупційних оборудок влади та… повна безвідповідальність за свої слова.

Скажу більше, — Арестович з компанією, — мізерія у порівнянні з конфліктами значно вищого левела, які розгортаються зараз у владних офісах. Джерела, наближені до уряду та ОПУ, стверджують про те, що між прем'єр-міністром Шмигалем та главою президентської канцелярії розвивається драма у стилі шекспірівських. Питання "бути чи не бути" Шмигалеві, кажуть, вже вирішене, — саме йому призначено роль "офірного цапа", на якого повісять все, що зможуть: інфляцію, падіння виробництва, зростання тарифів. Тому, розповідають, галичанин зважився на відчайдушний крок – відмовив ОПУ у її коштовних захцянках, призначених для популістичного піару влади.

Про конфлікт Залужного з Єрмаком, який вирішив теж "повоювати", втручаючись у справи суто мілітарні, здається, вже цвірінькають горобці. Але популізм невиліковний: бачимо "полководця" Безуглу у ролі Свободи на барикадах Ежена Делакруа. Зрештою, на ту ж роль цілком обґрунтовано претендувала перша леді – ну, чому б їй не попозувати серед бутафорного блокпоста, спорудженого спеціально для зйомок прямо в Офісі її чоловіка?

Оця вся публіка, втомлена війною, і водночас – освідомлена, що камуфляжні реалії дають нагоду для хайпу і дешевої популярності, — направду хотіла б швидкого завершення війни. Вона вже готує підґрунтя для першості у довжелезному списку "батьків" перемоги. Навіть тіньовий януковицький Татаров вже став "героєм оборони Києва", і, без сумніву, ще отримає свій орден.

Але розгніваний Данілов прямо натякнув популістам і псевдодержавникам. "Чи можлива зупинка в цій війні? Це може бути варіантом. Але цю зупинку має прийняти наше суспільство. Якщо це не буде прийнято, суспільство піде на війну без уряду". А популісти? Не переймайтеся, — вони швидко мімікрують.

Популізм невиліковний.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.