Резиденція римсько-католицьких єпископів зі своїми привидами: таємнича історія Чорнокозинського замку

"Еспресо.Захід" розповість про цей замок, овіяний таємницями та легендами, який відігравав важливу роль в історії Поділля, хоча нині перебуває в стані руїн.

Історія виникнення Чорнокозинського замку

За однією з версій, Чорнокозинський замок був споруджений наприкінці XIV – на початку XV століття, що робить його одним із найстаріших замків Поділля. 

Цей період в історії українських земель характеризувався складними змінами. Адже у період після занепаду Галицько-Волинського князівства Поділля стало ареною суперництва між Литвою й Польщею та зазнавало частих татарських набігів. Це зумовило необхідність зведення надійних укріплень – замків, що водночас виконували оборонну й адміністративну функції.

Стосовно села Чорнокозинці, вважається, що воно виникло паралельно з розбудовою фортеці. Чому воно так називалося? Найперше, подібні топоніми, де використовується приставка "чорно-" для позначення кольору, є поширеними в Україні (наприклад, Чорнобиль, Чорноводи). Однак, що означає "козинці"? Є кілька версій. Можливо, мова йде про чорних кіз, яких тут розводили, а може про особливу чорну землю, варіантів багато.  

Точна дата заснування Чорнокозинського замку та ім’я його фундатора залишаються невідомими, а це, звісно, додає споруді аури загадковості. Історики припускають, що замок міг бути зведений за ініціативи місцевих магнатів або литовсько-руських князів, таких як Коріатовичі, які активно укріплювали Поділля. 

Точно відомо, що поселення Чорнокозинці вперше згадується в джерелах у 1467 році, як власність Кам’янецької катедри і укріплене містечко. Тобто з середини XV століття замок вже став літньою резиденцією кам’янецьких римо-католицьких єпископів, що підкреслює його значення не лише як оборонної споруди, а й як адміністративного та релігійного центру навколишнього краю. 

Чому тут оселилися єпископи? Відповідь така, що після входження Поділля до складу Королівства Польського (після 1430 року) католицька церква отримала значні земельні володіння. Чорнокозинський замок став частиною цих маєтків, а його укріплення та мальовниче розташування зробили чудовим місцем для літньої резиденції єпископів, які, можливо, потребували місця для відпочинку та управління поза межами Кам’янця-Подільського.

Архітектура замку

Чорнокозинський замок розташований на природній височині, що забезпечувала стратегічну перевагу для оборони. Ця чотирикутна фортеця одна із найменших на Поділлі: 80 м завдовжки, 50 м завширшки з півночі та 65 м із півдня. Найстаріша південна частина мала дві круглі вежі, з’єднані муром завтовшки 2 м, із в’їзною брамою. 

Комплекс складався зі старішої частини (дитинця) та новішої, розділених стіною з великою брамою. Глибокий рів, що оточував замок, додатково ускладнював доступ для нападників.

Замок кілька разів відновлювався через напади ворогів.  У 1588 році Чорнокозинці отримали Магдебурзьке право від короля Стефана Баторія, що дозволило залучити додаткові гроші. І вже у першій половині XVII століття єпископ Павло П’ясецький укріпив фортецю. А у 1639 році її позначив на карті України відомий інженер та картограф Гійом Левассер де Боплан. 

Після короткого турецького періоду і повернення Поділля під контроль Речі Посполитої в 1699 році, замок зазнав реконструкції. Польські власники, насамперед єпископ Стефан Богуслав Рупнєвський, звели два двоповерхові корпуси на північному мурі, а на південно-східному пагорбі спорудили садибу палацового типу, оточену огорожею та воротами. Ці зміни відображали перехід від суто оборонної функції до резиденційної, що відповідало духу часу, коли замки дедалі частіше ставали розкішними палацами-маєтками.

Битви, які пережив замок

Попри мирне призначення твердині, де жив католицький єпископ, Чорнокозинський замок, завдяки своєму стратегічному розташуванню, неодноразово ставав ареною бойових дій. Його захисниками виступала польська залога, що постійно перебувала у замку. 

Насамперед фортеця часто зазнавала татарських набігів, які були постійною загрозою. У XVI столітті відомі напади 1502, 1503, 1507, 1511, 1513 та особливо руйнівний 1516 року, коли місто разом із сусідньою Скалою було майже повністю спалене. А у 1538 році молдавський правитель безуспішно обложив Чорнокозинці. 

Одним із найвизначніших епізодів в історії замку було завоювання турками в 1674 році. Під час Великої турецько-польської війни (1672–1676) османські війська захопили Чорнокозинці разом із замком, спустошивши регіон і знищивши значну частину майна. Цей напад став важким ударом для фортеці, але після 1699 року, коли Поділля повернулося під контроль Речі Посполитої, замок був частково відновлений.

Занепад замку

Занепад Чорнокозинського замку розпочався у XVIII столітті, коли масштабі геополітичні зміни в регіоні призвели до втрати його стратегічного значення. 

Після поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII століття Поділля потрапило під владу Російської імперії, а фортеці втратили свої оборонні, репрезентативні та часто навіть житлові функції. У 1795 році Катерина II скасувала Кам’янецьку катедру, і Чорнокозинський замок втратив значення біскупської резиденції. 

Село відійшло до казни, а згодом було подаровано графині Катерині Літте, небозі Григорія Потьомкіна. На початку XIX століття Чорнокозинці викупив Тадеуш Сарнецький, після його смерті в 1850 році маєток перейшов до Голейовських, а пізніше – до росіянина Асвадорова. 

До 1939 року, замок Чорнокозинецький використовувався радянськими органами безпеки НКВС та прикордонниками як своя база. Обидві світові війни зруйнували замок і палац, залишивши лише мальовничі руїни на високому березі Збруча. Свою справу зробили і місцеві, які могли використовувати старе каміння як джерело будівельних матеріалів. 

Сучасний стан

На сьогодні Чорнокозинський замок перебуває в аварійному стані. Збереглися лише фрагменти стін, веж і ровів, які нагадують про його минулу велич. 

Бутовий камінь, з якого збудовано замок, зазнав значних руйнувань через природне вивітрювання та відсутність консерваційних заходів. Попри це, мальовниче розташування над каньйоном Збруча робить замок привабливим для туристів і любителів історії, хоча він залишається маловідомим порівняно з іншими подільськими фортецями, такими як Кам’янець-Подільська чи Хотинська.

Наразі конкретних проєктів із відновлення Чорнокозинського замку немає, але досвід інших українських замків, таких як Збаразький чи Пнівський, свідчить про потенційні можливості. Наприклад, Пнівський замок отримав гранти ЄС на реставрацію, що передбачає відновлення стін і створення туристичної інфраструктури. Подібний підхід міг би бути застосований до Чорнокозинського замку. 

Сьогодні замок потребує уваги та інвестицій для збереження та відновлення. Розвиток туристичного потенціалу, залучення меценатів і міжнародна підтримка можуть повернути Чорнокозинському замку нове життя.

Легенди Чорнокозинського замку

Чорнокозинський замок є не лише однією з найдавніших фортець Поділля, а й осередком численних легенд та переказів. 

Легенда про князя Курятовича та його сестру

Одна з найвідоміших легенд, записана у XIX столітті Володимиром Далем і переказана істориком Юхимом Сіцінським, розповідає про князя Курятовича, якому, ймовірно, належав замок у давні часи. Згідно з переказом, під час одного з численних татарських набігів на Поділля замок зазнав облоги. Татари захопили фортецю, і князю Курятовичу довелося рятуватися втечею через підземні ходи, які, за легендою, вели від замку до збручанських скель. Там він знайшов притулок і вижив, переховуючись у природних укриттях.

Його сестра, ім’я якої не збереглося в переказах, також намагалася врятуватися від ворогів. Вона зібрала найцінніші скарби замку і, тікаючи, спорудила тимчасовий міст через річку Збруч. Діставшись до протилежного берега, вона сховалася в глухому лісі, де згодом, за цією легендою, збудувала невелику церкву з келіями. Решту свого життя вона провела в молитвах за долю брата. 

Легенда про скарби Чорнокозинського замку

Інша поширена легенда стосується скарбів, які, за переказами, заховані в підземеллях або стінах замку. Місцеві жителі вірять, що під час численних воєн, зокрема татарських і турецьких набігів у XV–XVII століттях, власники замку, а це багаті єпископи, ховали свої скарби а в таємних схованках. Легенда каже, що підземні ходи, котрі вели від замку до річки Збруч або навіть далі, використовувалися не лише для втечі, а й для зберігання коштовностей. 

Легенда про привид монаха

Ще одна історія, яка циркулює серед місцевих, розповідає про привид монаха, який нібито блукає руїнами замку. З середини XV до кінця XVIII століття Чорнокозинський замок слугував літньою резиденцією кам’янецьких римо-католицьких єпископів, що надає цій легенді історичного підґрунтя. За переказом, один із монахів, які проживали в замку, загинув за загадкових обставин – можливо, його замурували в стінах або він потонув у колодязі. Відтоді його неспокійна душа з’являється ночами, лякаючи відвідувачів. Хоча ця легенда має схожість із типовими містичними оповідками про замки, як-от історії про привидів у Підгорецькому чи Збаразькому замках, вона підкреслює релігійну роль Чорнокозинського замку в минулому.

Літературна інтерпретація: "Чорнокозинський замок" Хадзкевича

У XIX столітті польський прозаїк Хадзкевич видав збірку оповідань під назвою "Чорнокозинський замок". Хоча події в цій збірці є вигаданими, автор вільно використовував місцевий фольклор та історичні мотиви. Один з сюжетів розповідає про невдале сватання поміщика Кшиштофа Зборовського до сестри волоського господаря Богдана Лопуснано та подальшу помсту Зборовського. Ця історія, хоч і вигадана, відображає тогочасні соціальні та культурні реалії, а також демонструє, як легенди можуть надихати літературні твори.

Читайте також: Таємнича фортеця на перехресті епох: про велич і занепад Летичівського замку