По-звичайному незвичні. Книгарка, що торгує біля пам’ятника Федорову – про заробіток, "кришування" й найпопулярніші книги

Цікаво, як книги потрапляють на імпровізовані "полиці", скільки прибутку з них отримують книгарі, та скільки прибутку від книгарів отримують мешканці сусідніх вулиць. Про це й інше "Еспресо.Захід" розповіла Леся Струк, книгарка, що торгує біля пам’ятника Федорову вже чверть століття. 

Пані Леся знайшлася в такій справі вже після того, як вийшла на пенсію. Раніше жінка працювала на заводі, а до пам’ятника Федорову прийшла, щоб мати доповнення до пенсії. Хоча каже, що зараз таке доповнення зовсім невеличке, його вистачає хіба на один похід в аптеку. 

"У радянські часи всі мали великі домашні бібліотеки, тож у кожного вдома були полиці від стіни до стіни, заставлені книгами. Тому спочатку я продавала свої книги, а потім львів’яни почали збувати мені товар з власних домашніх бібліотек. Першого заробітку з продажів мені вистачило, щоби купити хліба", – згадує пані Леся. 

Поки розмовляємо з пані Струк, до неї підходить чоловік, який вирішив продати щось із власної колекції. Книгарка ретельно оглядає товар і вибирає собі всього дві книги, які, на її погляд, зацікавлять покупців. Після цього йде розрахунок. Товар купують за 5-15 гривень, аби потім продати за 15-25. Іноді, до слова, на ринку книгу можна не придбати, а обміняти, але це вже залежить від умовлянь покупця та зговірливості продавців. 

Зазвичай книгарі не знайомі з тими, хто збуває їм товар, адже прийти на ринок може будь-хто. Проте, каже пані Леся, частими гостями до торговців є працівники пунктів приймання макулатури. Львів’яни вважають старі книги макулатурою, а тому навіть не здогадуються, що таким речам можна подарувати і друге, і третє життя. 

Леся Струк торгує класикою, найдужче любить українську літературу. У колекції має Франка, Кобилянську, Шевченка. Книгарка розповідає, що тепер уже рідко продаси радянські оповідання, останнім часом важко збути книги російською мовою. Раніше школярі часто купували книги для позакласного читання. Але сьогодні, коли інтернет став поширенішим, діти на ринок ходять. У продажі в книгарки можна знайти твори українською, російською та англійською мовами, іноді трапляються й старі газети, навіть довоєнні. 

Проте з карантинними обмеженнями та без туристів торгівля не йде жваво. Книги на ринку купують раз чи двічі на тиждень. 

Пані Лесі вже 80, і всі її товари можна вмістити в чотири старі валізи. Жінка, звісно, сама не може їх переміщати, тож їй допомагає працівник кав’ярні, що неподалік пам’ятника. Книгарі не забирають свої товари додому, а тому орендують підвали в мешканців сусідніх до ринку вулиць. Так, після кожного робочого дня пані Леся залишає свої валізи в підвалі одного з будинків на вулиці Федорова. Така оренда обходиться їй у 200 гривень на місяць.

Але і це вже вважається вдалою домовленістю, принаймні книгарям не доводиться платити за оренду "полиць" із бруківки. Хоча, розповідає пані Леся, книгарі не завжди безоплатно торгували на стихійному ринку. 

"Коли я тільки прийшла сюди працювати, 25 років тому, на ринок часто приходили "хлопчики", яким потрібно було платити за "кришу". Тоді всі продавці скидалися, аби їм заплатити. На щастя, зараз такого вже немає", – додає книгарка. 

Нагадаємо, у Львівській міськраді не знають, на яких підставах функціонує ринок біля пам'ятника Федорову.

"По-звичайному незвичні" – це новий проєкт від "Еспресо.Захід", в матеріалах якого розповідаємо про людей з цікавими професіями. Це історії про особливості робочих днів поза офісом, найвищі досягнення в незвичних професіях і найдрібніші негаразди, на які людина з іншого боку ширми ніколи не зверне уваги. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.