Перша українка, відзначена титулом "Праведник народів світу": 120 років тому народилася сестра Йосифа (Олена Вітер)

Еспресо.Захід розповість про українку, яка витримала усі драматичні події, які готувало їй життя і знаходила в собі силу допомагати іншим.

Була засуджена до смертної кари, але змогла втекти з тюрми у Львові. За порятунок єврейських дітей під час Голокосту уряд Ізраїлю у 1976 році удостоїв Йосифу титулу "Праведник народів світу". Її ім'я вписане у Почесну стіну Праведників у Єрусалимі. Жінка наполягла, щоб саме Україна була зазначена, як її батьківщина.

На хрестах загиблим за волю України часто можна зустріти напис з її пісні:

Спіть, хлопці, спіть, 

Про волю, долю тихо сніть,

Про волю, долю Вітчизни.

Чи ж можуть бути кращі сни?!, – зазначали на сторінці "Календар українця" у соцмережі.

Хто така Олена Вітер?

Народилась Олена Вітер 11 січня 1904 року у с. Миклашів, біля Львова у родині гімназійних професорів. Батько Василь – українець, мати Марія була полькою. До 13 років разом з батьками жила в Австрії, а вже 1918-го року повернулася до Львова через політичну діяльність батька. Саме сімейне виховання стало основою її патріотичного світогляду. Олена завжди вважала себе українкою.

Закінчила Львівську жіночу гімназію Сестер Василіанок, у 1921 вступила до Львівського медичного інституту. Цього ж року помер батько, а наступного Олена вступила до монастиря. 

У 22 роки стала наставницею для нових послушниць, активно займалась просвітництвом. Згодом стала ігуминею  монастиря сестер-студиток у с. Якторів (нині Золочівський район). 

Організовувала бібліотеки, сиротинці, медичні та господарські курси, працювала у "Просвіті". При монастирі заснувала "Рідну школу", в якій українські діти мали можливість навчатися українською мовою. Згодом за цю роботу чекісти звинуватили її у "націоналістичному вихованні молоді". 

Крім того ігуменя Йосифа збирала пожертви для порятунку українських політичних в'язнів.

Молоду і активну монахиню підтримував глава греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький.

Ув'язнення та катування Олени Вітер

Як пише "Історична правда", якось улітку 1930 року біля Якторова розклали свій табір члени молодіжної організації "Пласт". Під час таборування вони спілкувалися з монахинями. Саме тоді, як згадувала потім Олена, один із учасників табору Юліан Головінський, колишній офіцер Української галицької армії, а на той час чільний діяч націоналістичного підпілля в Західній Україні, запропонував їй вступити до лав ОУН. З 1930 року сестра Йосифа була членкинею ОУН.

У червні 1940 Олену Вітер заарештувало НКВС за співпрацю з ОУН. Пережила 47 допитів, катуванням, в тому й електричним струмом у тюрмі на Лонцького. ЇЇ помістили у камеру зі щурами, інсценізували розстріл. 

Як вона писала у своїх спогадах: "Тягали мене за волосся, били головою об мур, кулаками в лице. Згодом один енкаведист ухопив мене за руки, другий –  за волосся, третій  – за ніс і влили мені в уста сечі.

"Маєш, це твоє святе причастя", –  казали. Вранці відвезли мене до в'язниці. Допити відбувалися щодругу або щотретю ніч. При кожному мене катували. Били то гумовою, то залізною палицями, видирали волосся, викручували руки. Одного разу бухнула мені вустами кров. Енкаведист схопив брудну ганчірку, що лежала коло сплювачки, і запхав мені її до вуст.

Згодом силою витяг ганчірку, відкрив мені вуста і сплюнув до них своє харкотиння. Від дня арештування мене допитували 47 разів і при кожному катували. Раз везли мене з тюрми на допит і питали, чи хочу я самостійної України. Сказала, що так. Тоді кинули в льох, де мене обскочили щурі. Потім знову взяли в кімнату до слідчого, скинули з мене сорочку й дротом пустили електричний струм по тілу". У найважчих умовах енкаведистських знущань духовно підтримувала співкамерників.

У червні 1941 року сестру Йосифу засудили до смертної кари, врятувалася з тюрми втечею. 

Порятунок єврейських дітей

Під час німецької окупації Олена Вітер відновлювала монаші спільноти, опікувалася сиротинцями, допомагала підпільникам ОУН та воїнам УПА, переховувала у стінах монастиря дітей керівників українського підпілля та єврейських дітей. 

Дружина рабина Давида Кахане, що переховувалася від нацистів в Унівському монастирі, згадує, як одного разу, коли вона була в гостях у сестри Йосифи, застала сцену, як ігуменя у своїй ванній відмивала двох єврейських дівчаток, що втекли з потяга, який прямував у табір смерті Белжець.

Вдруге була заарештована у 1945 році. Її засудили на 20 років ув’язнення, яке відбувала у радянських концтаборах.

 Вийшла на волю 29 березня 1956 року, відбувши в ув’язненні 10 років, 5 місяців та 17 днів, але їй заборонили повертатись до Львова. Проживала у м. Скалат, на Тернопільщині.  Згодом більшість часу проводила у Львові, де займалася доброчинною працею серед мирян і катехизацією дітей. Олена Вітер. або ж сестра Йосифа, померла 15 листопада 1988 року, не доживши менше року до виходу греко-католицької церкви з підпілля.