От коли виросту – то… Або синдром забороненого в дитинстві

Коли я була малою, у моєї мами було фантастично-гарне бежеве пальто з лисячим коміром і чобітки на підборах у тон цього пальта. Я все мріяла, що я виросту – то матиму такі самі речі. На той же час, поки нікого не було вдома – приміряла мамин одяг і любувалася у люстерко на повен зріст.

Зміст

Мої батьки дуже пильнували, аби я вчасно поверталася додому. Тож до підліткового віку моїм крайнім часом для гуляння була 21 година, а вже у випускних класах могла повернутися з танців у "час Попелюшки" – північ. Не дай Боже, прийти до хати в 00.05 – була покарана на весь наступний тиждень. Тоді я все подумки собі гадала: от коли виросту – гулятиму скільки захочу!

Мій чоловік у дитинстві мріяв з’їсти багато морозива, бо батьки забороняли додаткові порції, щоб він не застудився. Тож завжди казав: "От виросту – куплю собі цілий холодильник морозива і сам усе з’їм."

А ще батьки не купили йому велосипеда. Не просто тому, що не було коштів, а знову ж, з питань контролю та безпеки. Бо хлопчисько днями пропадав на футболі та мандрівках дахами покинутих гаражів у Львові. "То де ж тоді б довелося шукати його з тим велосипедом – по всьому місту?"– часто згадує цю ситуацію його мама.

Чоловік мій звісно виріс. Зараз морозивом не об’їдається, хоча має декілька улюблених смаків, та й велосипеда не купив, бо якось бажання зникло. Зате успішно змінив кільканадцять автівок для родини, бо там, де трійко дітей – авто – то домівка на колесах.

Мої діти звісно теж мають свої улюблені фрази на зразок: "От, коли виросту…". Коли ми сперечаємося зі старшим сином (йому минуло 16 р.), я частенько кажу: "От виростеш, матимеш свою родину, народиш своїх дітей, а тоді будеш дозволяти їм – гуляти, їздити бозна-куди, їсти чипси та пити газовані напої, а поки ти мій син – мусиш слухатися маму!"

Певна, що у вашій родині теж є такі бажання чи крилаті фрази. Ану, поділіться із нами, про що у дитинстві мріяли ви, але вже не схотіли цього, коли стали дорослими? Або ж, може, втілили свою дитячу мрію/забаганку?

Про авторку. Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.

2025, середа

15 січня