Ольга Котик. Пам’ятник Францу Ксаверу Моцарту у Львові – новаторство чи епігонство?

Одним з аргументів на захист пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту роботи Себастіана Швайкерта є сподівання ініціаторів його встановлення на те, що ця скульптура викличе широкий резонанс, публічні дискусії, адже, за словами мера Львова, "кожен побачить щось своє".

Я сприйняла цей аргумент за запрошення до цього обговорення і поділюся тим, що ж побачила я.

Отже, з першого погляду на світлини пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту в мене виникло враження, що я щось подібне десь вже зустрічала. Пластичне вирішення цієї алегоричної фігури (пам’ятником цю скульптуру назвати важко), особливо її верхньої частини, видалося мені дуже знайомим.

Не те, щоб я була великим знавцем усієї палітри мистецьких явищ сучасного мистецтва, але все ж маю непогану "надивленість" і зорову пам’ять також. Важче з іменами – їх таки забагато. Але зараз все в голові тримати не обов’язково – якщо знаєш хоча б приблизно, що хочеш знайти, під рукою завжди є Інтернет.

Я досить часто мандрую Європою, зокрема Німеччиною, бачу багато скульптурних творів у різних стилях і в різних локаціях (як у громадському просторі, так і в музеях), тому й подумала – а може, я й справді на власні очі бачила якісь твори Себастіана Швайкерта, якщо він такий знаменитий, як нам розповідають?

Однак, перегляд мого фотоархіву не дав жодного результату – нічого схожого я ніде не фотографувала.  

Тоді я звернулася до Інтернету, де є на диво мало інформації про пана Швайкерта, і теж не знайшла чогось, що я могла б бачити, але просто не зазнимкувала чи не запам’ятала.

Тобто, мої асоціації не були пов’язані з твором Себастіана Швайкерта.

Тоді з чиїм?

Відповідь була десь поряд, але я не могла її зловити і тижнями напружувала свою пам’ять питаннями "Що?", "Де?", "Коли?" і "Чиє?"

Аж раптом учора пізно ввечері, я – ні, не згадала – а просто випадково натрапила на статтю в одному мистецькому Інтернет-виданні про те, що минулого року в лікарні "Стоуні-Брук" у Саутгемптоні в штаті Нью-Йорк шукали місце для розміщення апаратів ШВЛ і надибали на давно забуту комору, в якій виявили десь 120 творів (картини і графіка), створених в основному в стилі абстрактного експресіонізму.

Серед них були й роботи Віллема де Кунінґа. Саме після цього імені стаття стала мені нецікавою (дочитала я її лише сьогодні) – я знайшла те, що шукала!

Я відразу пригадала твір, з яким у мене асоціювалася львівська алегорична фігура Моцарта-молодшого.  

Як тільки я прочитала ім’я Віллема де Кунінґа, перед моїми очима наче виросла скульптура "Шукач молюсків" ("Копач молюсків"), створена цим митцем у далекому 1972 році. (Моє самолюбство потішилося, що я вгадала часовий проміжок, нехай не точно, але приблизно).

Willem de Kooning, “Clamdigger”

Звісно, тут не йдеться про абсолютну тотожність скульптур чи буквальну відповідність певних частин, а лише про пластичну подібність.

Безперечно, у кожного читача, котрий має свою персональну "надивленість", можуть виникнути свої асоціації з іншими творами інших митців, хтось може взагалі цієї схожості не побачити – в оцінках мистецьких явищ сприйняття і всі судження можуть бути виключно особистими.

Буду чесною, я знала цю скульптуру не тому, що є великою знавчинею чи шанувальницею Віллема де Кунінґа (я його творчість не люблю, тому в ній і не порпаюся), а через те, що ця скульптура сама по собі є дуже відомою:

– по-перше, вона належить до зовсім невеликого доробку Кунінґа в області скульптури. Митець був живописцем і графіком, що творив у стилі так званого абстрактного експресіонізму, і лише з віком вийшов за рамки притаманного йому стилю.

– по-друге, навколо цієї скульптури не так давно було багато галасу – 12 листопада 2014 на аукціоні Christie’s скульптуру "Шукач молюсків" було продано за 29,3 млн. доларів, що було зовсім неочікувано для твору такого плану.

(Передчуваю, що зараз "знавці", в очах котрих я "ретроград" і "пітекантроп", заволають: "Ось бачите! Ми ж казали! Тепер Львів має щось на рівні знаменитої новаторської та дорогої скульптури! Класно! Ми перемогли! І ви самі нам в цьому допомогли. Ура!" От навіть не сумніваюся в такій реакції людей, що мислять спрощено або шаблонно, зазвичай повторюючи чужі слова. Люди, ж які мислять об’ємно, розуміють, що будь-яка подібність мистецької роботи до якогось іншого, раніше створеного (а особливо відомого) мистецького твору, не підносить її до рівня першозразка. Наслідування (чи ж епігонство), як на мене, у цілому не може бути новаторством, а особливо тоді, коли воно приходить через півстоліття. Мистецтво не мода, де нове – це добре забуте старе.

Ну але це так – "ліричний відступ" щодо конфлікту.)

Вертаюся до скульптури.

Я почала порівнювати між собою обидва пам’ятники і  ще краще зрозуміла, чому я не можу прийняти львівський пам’ятник Францу Ксаверу Моцарту:

– по-перше, причини створення і підхід до роботи порівнюваних авторів був у моїх очах не на користь Себастіана Швайкерта;

– по-друге, смислові посили цих пам’ятників є різними у всіх значеннях слова.

Отже, розповідаю докладніше про скульптуру «Шукач молюсків» авторства Віллема де Кунінґа. Про самого Кунінґа розповідати не буду – в Інтернеті є просто океан інформації про цього надвідомого в цілому світі мистця.

До скульптури де Кунінґ прийшов пізно. Десь в кінці 1960-их рр. (а народився він у 1904 році). На цей момент Кунінґ вже був визнаним художником, його попереднє мистецтво практично стало класикою, і це все внутрішньо дуже його непокоїло. І не тому, що він боявся «зійти зі сцени», ні, просто в самій своїй суті він був модерністом, а модерністи, як відомо, – це вічні шукачі нових засобів художньої мови. І оце внутрішнє відчуття своєї несучасності привело Кунінґа до експериментів у царині скульптури.

Фрагменти інших робіт Віллема де Кунінга, які, на мій погляд, перегукуються з "львівським Моцартом"

Це був важкий процес, бо художник весь час відчував незадоволення тим, що в нього виходить. Так, на створення остаточного варіанта "Шукача молюсків" він витратив 5 років (з 1969 по 1974 рік), зробивши за цей час безліч моделей і 3 авторські виливки. Загалом існує 10 копій цієї скульптури, які зберігаються в найвідоміших музеях світу, і, що цікаво, одна з них чомусь виконана в золотавому кольорі.

Ліворуч – "золотий" варіант "Шукача молюсків" з колекції Нашерів

Чесно кажучи, мене таки засмутила різниця між вищеописаним процесом тривалого пошуку власних пластичних рішень Кунінґом та підходом Швайкерта до створення фігури Франца Ксавера Моцарта. Автор «алегоричної композиції» на тему Моцарта-молодшого виготовив схожу, на мій погляд, скульптуру в межах півроку. Виготовив на замовлення, причому, як ми вже побачили, в останній момент спонтанно відійшовши від заавансованої моделі, що вочевидь зробило пам’ятник не таким цікавим, як заповідала модель. Як на мене, це може свідчити про непринциповість автора щодо концепції власного твору.   Це цілком можна зрозуміти, якщо в пріоритеті стояли стислі терміни виконання.

Йдемо далі. До якого стилю належить "Шукач молюсків" Кунінґа?

От ніде і ні в кого я не зустрічала, щоб цю скульптуру втискали в рамки якогось стилю, наскільки вона своєрідна. Її неможливо окреслити однозначно, бо в ній присутнє скільки всього! Навіть… реалізм.

Ось уявіть собі: ви підходите до цієї скульптури, не знаючи її назви, хочете зрозуміти, що вона зображає. Спочатку ви бачите, що це людина. Потім вам спадає на думку, що це, мабуть, дуже втомлена, хоча й міцна людина. Вона, скоріш за все, вилізла з якогось густого в’язкого болота. Придивляємося уважніше: що ж вона тримає в руці? І бачимо щось схоже на велику устричну мушлю. І та огида від специфічної пластики, яка, можливо, з’явилася в перший момент, щезає, бо ви бачите не протиріччя, а правду життя – це ж, напевно, людина, яка копирсалася в багнюці, щоб дістати звідти поживного молюска.

А потім ви переводите очі на табличку з поясненням і читаєте: "Шукач молюсків".

Тобто, скульптура була прочитана вами без жодних багатослівних пояснень з відсиланням до листів, щоденників, комплексів тощо. Вам усе розказала пластика самої скульптури, на перший погляд незрозумілої.

Відчули різницю?

Ось такі мої асоціації і мої висновки. Тепер ваша черга робити свої власні.

На цьому я могла б і закінчити.

Але все ж маю ще дещо додати. Вже без прив’язки до вищезгаданих конкретних скульптур.

Просто уточнюю мою приватну і давно осмислену позицію щодо оцінки будь-яких мистецьких творів у цілому на той випадок, якщо хтось збереться перекручувати зміст моїх слів і звинувачувати мене в тому, що я закликаю до трощення всього того, що не відповідає моїм оцінковим критеріям.

Отже:

Чи має право митець сьогодення відверто використовувати давно відому стилістику, не свої власні художні прийоми, чужі знахідки? Чи може такий твір вважатися мистецтвом? Чи може бути виставленим у громадському, музейному чи галерейному просторі?  – Безумовно, так.

Але чи можна вважати твори, в яких є очевидні запозичення, новаторськими? Чи будуть такі роботи свіжим словом у мистецтві? – Однозначно ні.

І тепер вже зовсім приватна, тому дуже категорична, позиція:

Чи мушу я "доростати" до творів, які, на підставі мого власного досвіду, видаються мені епігонськими?

А це вже безглузде питання, бо доростання до епігонства є просто неможливим, адже епігонство у моїй власній системі цінностей  є за своєю суттю просто деградацією, тобто – рухом вниз.

Світлини запозичені з відкритих інтернет-джерел. Будуть негайно видалені у випадку претензій можливого правовласника. Публікація, як і сайт в цілому, не має комерційної мети.

Джерело

Про авторку. Ольга Котик – екскурсоводка, блогерка, перекладачка і популяризаторка поезії німецького поета Макса Даутендая.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.