"Окупанти кілька разів намагались відбити захоплені нами позиції": боєць 128-ї бригади розповів про один з останніх боїв

На сторінці бригади розповіли про один з останніх боїв очима воїна штурмового підрозділу, молодшого сержанта Василя, передає "Еспресо.Захід".

Василь родом із Рівненщини, працював у Литві на будівництві. Добре заробляв. У кінці лютого минулого року чоловіку по інтернет-зв’язку подзвонила працівниця сільради й повідомила, що йому прийшла вже третя повістка, мовляв про перші дві не хотіла казати. Наступного дня Василь взяв квиток і повернувся додому. Так і потрапив у 128 бригаду. Вдома бійця чекають дружина й син.

"Наш підрозділ висунувся вперед і зайняв посадку за щойно звільненим селом. На позицію довелося прориватися з боєм, коли ми заходили, там ще лунали російські голоси. Це були дуже густі зарості, ми зайняли кругову оборону і одразу потрапили під щільний вогонь з артилерії й мінометів. Потім ще підключився танк. За двісті метрів позаду були російські бліндажі, то ми зайняли їх, щоб краще закріпитися. Росіяни кілька разів намагалися відбити їх, ішли на нас штурмом. Це були кадирівці, ми чули їхні крики "Ахмат – сила!" Двоє зуміли підійти до бліндажа метрів на 20, але ми відігнали їх вогнем. Одного з росіян під час штурму поранили, і він цілу ніч стогнав у заростях неподалік. Але ми не пішли його брати в полон, там могла бути засідка. Так він і затих там…", - згадує молодший сержант.

За словами бійця, наступного дня до них майже впритул підібрався російський БТР і відкрив вогонь зі своєї гармати осколково-фугасними снарядами. За хвилину кілька людей отримали поранення. "А вночі над нами літав дрон із тепловізійними камерами й коригував вогонь танка. Там було дуже важко… Але ми втримали позиції, не віддали своє. Хоч і не спали дві доби, постійно відстрілювалися. А потім нас замінили хлопці з сусіднього підрозділу", - розповідає Василь.

Чоловік каже, що відходили звідти було дуже складно. "Один із поранених в якийсь момент не витримав, упав на землю й промовив: "Все, хлопці, я більше не можу, виходьте без мене". Але наш солдат "Буйвол" штурхнув його в спину й крикнув: "Ану вставай! У тебе дома дві доньки маленькі!" І він піднявся й пішов далі. Зараз у лікарні – живий! Ми їздили до нього, згадували все, сміялися…" – веде далі боєць.

Зі слів Василя, це було дуже важке бойове завдання, з їхньої групи тільки двоє вийшли звідти цілі й неушкоджені.

• Львівські десантники розповіли про особливості боїв на Бахмутському напрямку.