"В Афганістані я був окупантом, зараз службою в ЗСУ компенсую це", — воїн 128-ї Закарпатської бригади

Історією бійця поділилась пресслужба 128-ї ОГШБр, передає "Еспресо.Захід".

Оператор дрона Дмитро (позивний Сич) – найстарший боєць підрозділу безпілотних літальних апаратів 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Дмитро народився в Мукачеві, однак, із 18 років постійно мешкав в Харкові.

"Я розумію, що якби сам не пішов, мене навряд чи мобілізували б, адже на початку війни мені було 55. Але я не міг не піти, бо бачив перші дні російського вторгнення, коли ворожі літаки літали над Харковом (тоді у нас ще не було потужної протиповітряної оборони), а ракети руйнували цивільні будинки. Мій внук, котрому тоді було всього 3 роки, ще рік після цього не міг заспокоїтися, дуже боявся",  – розповідає Дмитро.

Ще одна причина, яка спонукала Дмитра піти у ТЦК, – реальний бойовий досвід. У 1984 – 1986 роках він у складі радянської армії служив у Афганістані, був командиром самохідної артилерійської установки 2С1 ("Гвоздика"), виконував бойові завдання на території від Герата до Кандагара.

"З теперішнього погляду радянська армія однозначно була там окупантом. Але тоді це сприймалося трохи по-іншому. Вибору – йти чи не йти в армію – у мене не було, однак, я чітко бачив, що ми там зайві. Коли афганські підлітки вибігали й закидали гранати в люки наших БТРів, то ми явно не були визволителями. Це зовсім інший народ з іншим менталітетом. Оскільки в Афганістані я був окупантом, то зараз службою в ЗСУ компенсую це – сам воюю з окупантами. До речі, можу порівняти тодішню радянську й теперішню українську армію. Суттєва різниця в тому, що зараз немає дідівщини, – це дуже великий плюс. А в іншому служба непроста у всі часи. Пригадую, найважче в радянській армії мені було навіть не в Афганістані, а перші пів року в навчальному центрі "Десна".  Тоді я був молодий, здоровий і красивий, а зараз тільки красивий", — згадує Дмитро.

На початку повномасштабної війни Дмитро потрапив у батальйон матеріального забезпечення, який вважається тиловим. Однак, після неодноразових прохань перевівся в артилерію й став працювати зі 152-міліметровими причіпними гарматами радянського зразка Д-20. Під час визволення Херсонщини наші бійці взяли трофейну "Нону" (авіадесантна самохідна гусенична установка зі 120-міліметровою гарматою). Оскільки "Нона" була пошкоджена й не могла самостійно рухатися, її використовували як причіпну гармату, а навідником найчастіше був Дмитро. Паралельно боєць почав освоювати "Мавік" для пошуку цілей і коригування вогню. Коли в бригаді створили окремий підрозділ безпілотників, перевівся туди. Сам Дмитро з неохотою розповідає про свої бойові завдання, однак, за словами командирів, він – один із найкращих і найефективніших аеророзвідників, котрий і виявляє цілі, і коригує вогонь, і навчає новоприбулих бійців. 

Тому цілком заслужено отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ "Золотий хрест". Останнім часом Дмитро перейшов на безпілотник іншого типу, який ретранслює сигнал і подовжує оперативну відстань для наших FPV-дронів. До речі, син бійця також служить у бойовій бригаді, він кадровий офіцер. З інших родичів у ЗСУ служить також двоюрідний брат Дмитра. Ще один двоюрідний брат, на жаль, загинув цього літа в Роботиному.

Читайте також: "За 2 місяці ми знищили близько 30 російських причіпних гармат", — воїн Закарпатської бригади

Молодші колеги в підрозділі часто прислуховуються до старшого й досвідченішого Дмитра, і не тільки в питаннях виконання бойових завдань.

"Я кажу хлопцям, що після війни краще постаратися все забути – так буде легше. Сам так зробив після Афганістану. Вони не вірять, вважають, що з ними все гаразд, і в них не буде ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Хоча я знаю, що у всіх, хто воював, буде… Але загалом нам служиться нормально – у нас хороші умови, після бойових завдань є можливість відпочити. У цей час я намагаюся відновити англійську, продумую варіанти для свого бізнесу, яким займався до війни. Або прогулююся по свіжому повітрі, можу "намотати" пішки 12 кілометрів. Колектив у нас дуже хороший, хлопці адекватні, тому вважаю, що мені щастило й щастить", — додає воїн.

• Закарпатські воїни показали, як за допомогою HIMARS знищили скупчення російської піхоти на Запоріжжі.