"Справа командира живе": у роковини загибелі Да Вінчі добровольці склали присягу

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Окремого батальйону Вовки Да Вінчі, передає Еспресо.Захід.

Дмитро Коцюбайло народився в селі Задністрянському, що на Прикарпатті. Йому було лише 27 років, 9 з яких Дмитро провів на війні, ще за життя здобувши статус легендарного воїна.

День, коли бойове братерство стає ще міцнішим

Сьогодні на світанку на Аскольдовій могилі традиційно відбулася присяга добровольця – присяга воїнів УПА. Також було освячено зброю – символ готовності й надалі стояти на захисті Української держави.

"7 березня – не день плачу і жалю. Це день, коли ми даємо присягу на вірність Україні. День, коли бойове братерство стає ще міцнішим, а чин пам’яті гуртує довкола сили духу та звитяги Да Вінчі. Справа командира живе і триває під прапором Вовків Да Вінчі. Як і заповідав командир, ми продовжуємо шлях борців за Українську Самостійну Соборну Державу. Ми вшановуємо памʼять командира не сльозами, а згуртовуючи націю довкола сили духу та звитяги легендарного Дмитра Коцюбайла", – йдеться у дописі.

"Чуда в цей раз не сталось"

Кохана Дмитра, волонтерка та парамедикиня Аліна Михайлова, поділилася спогадами про той день, коли Да Вінчі не стало. За її словами, її викликали по рації повідомленням: "У нас дуже важкий 300, терміново евак". 

"Мене ніколи не викликають моїм іменем по рації. Тільки чергового екіпажу. В цю ж секунду я кажу "плюс, виїжджаємо" і викликаю одразу по рації Да Вінчі. "Да Вінчі Аліні". "Да Вінчі Аліні". Ще раз. І ще. І в радіоефірі всього батальйону тиша. Я можу з точністю до секунди описати все, що відбувалось зі мною в ці пару хвилин", – згадує парамедикиня. 

У той момент дівчина відчула, що це був Да Вінчі. 

"Я мовчки вдягла броню, шолом, взяла ту кляту рацію. Набрала Да Вінчі в надії сказати йому, що я їду з екіпажем на евак і спитати, що з його рацією. Відповіді не було. Хоча ми переписувались пів години тому", – каже Аліна Михайлова.

Весь час вона набирала Дмитра, але відповіді не було. Цей час невідомості був нестерпний. А тоді фельдшер еваку сказав, що це дійсно Да Вінчі.

"Я вилітаю з машини на точці і бачу каталку, на якій лежить мій Да Вінчі. Кохання мого життя непритомний, руки звисають, одяг розрізаний, весь в крові. Памʼять звичайно вирізила абсолютно все, окрім яскравих спалахів – картинок. Ось я сиджу в нашій швидкій біля водія. А ось я вже в броні лізу у віконечко між будкою, де надають допомогу і водійським місцем. Ось я відкриваю очі Да Вінчі. А там дві великих зіниці. Я з повним відчаєм дивлюсь на свого лікаря. Він дає мені мішок амбу і каже "займись ділом". Фельдшер робить СЛР, в вену карається кров, ліки. Я качаю цей мішок амбу. Реву. Монітор пікає. Анест забирає мішок. Я цілую закривавлені щоки, шию, закриті очі. Благаю повернутися до мене. Кажу, що я не буду ругатися, що його поранило. Аби тільки просто розплющив ті очі. Кохаю, кохаю, кохаю. І так по колу", – пише парамедикиня. 

Коли евак заїхав у Краматорськ, вона усіх просила про допомогу, гелікоптер, лікарів, але, за словами дівчини, чуда в цей раз не сталось. 

"Я дякую кожній людині тоді, яка намагалась мене заспокоїти. І дати якусь віру. І глибоко всередині я знала, що цього не буде ще на обідньому виклику мене по рації. І я ніколи не зможу сповна зрозуміти ті відчуття, а тим паче описати їх комусь", – додає вона.

Загибель Да Вінчі

7 березня 2023 року під час битви за Бахмут Дмитро Коцюбайло зазнав смертельного поранення. Росіяни атакували Часів Яр, де перебували побратими Капуста, Мітчел і Да Вінчі. 

"Нам пощастило, а в Діму влучив один уламок, який був не сумісний з життям. Мітчел забіг у під’їзд, а ми з Дімою були в дверях. Вибух. І Діма розвернувся до мене, видавлював з себе, що поранений. Хвилина часу, до хвилини – і він знепритомнів. У нас був евак, були лікарі, кров. Усе мали. Але поранення було несумісне з життям", – згадував цей день заступник комбата з позивним Капуста.

Да Вінчі поховали в Києві на Аскольдовій Могилі. У листопаді 2024 року на могилі спорудили монумент. Скульптори зобразили Коцюбайла зі зброєю в руках. За спиною – його "вовки", які готові до бою.

Посмертно Дмитра Коцюбайла нагородили Хрестом бойових заслуг і відзнакою президента України "Національна легенда України".

Вшанування пам'яті Дмитра Коцюбайла

На сьогодні відразу два підрозділи мають ім'я Да Вінчі. У першу чергу це 1-й окремий штурмовий батальйон імені Дмитра Коцюбайла 67-ї окремої механізованої бригади ДУК "Правий сектор". Цим підрозділом на момент смерті керував сам Да Вінчі.

У лютому 2024 року Сергій Філімонов та Аліна Михайлова заявили про вихід частини бійців батальйону зі складу 67-ї окремої механізованої бригади ДУК і перехід до складу 59-ї окремої мотопіхотної бригади як батальйон "Вовки Да Вінчі" під командуванням Сергія Філімонова. Так утворився 108-й окремий механізований батальйон "Вовки Да Вінчі" у складі 59-ї бригади, що не входить до ДУК ПС. Обидва підрозділи функціонують паралельно.

Іменем Коцюбайла названі вулиці в Харкові, Запоріжжі, Івано-Франківську, Краматорську, Покровську, Авдіївці, Яготині й інших містах. У Києві та Дніпрі на честь Дмитра Да Вінчі назвали сквери, а у Львові – фонтан.

У 2024 році відбулася прем'єра документального фільму "Да Вінчі" режисера Володимира Сидька. У зйомках фільму брали участь члени родини, колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, побратими Коцюбайла. 

Більше про життєвий і бойовий шлях легендарного командира можна прочитати тут.

Матеріал підготувала Марія Подольчак