Минає два роки від загибелі Дмитра Коцюбайла Да Вінчі: яким був легендарний командир

Прощалися з Дмитром у шевченківські дні: 9 березня – на рідному Прикарпатті, а 10 березня – в Києві, на майдані Незалежності. Віддати останню шану воїну прийшли тисячі українців, у тому числі президент Володимир Зеленський і тогочасний головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Еспресо.Захід розповідає про Да Вінчі, його життєвий і бойовий шлях, загибель і вшанування.

Дитинство Дмитра Коцюбайла

Народився Дмитро 1 листопада 1995 року в селі Задністрянському, що на Прикарпатті. Загалом у сім'ї було шестеро дітей. Дмитро мав брата й чотирьох сестер. 

В інтерв'ю виданню Цензор.нет мама розповідала, що Дмитро був наполегливим з дитинства, завжди любив своїх молодших сестер, дбав про них, допомагав виховувати й ніколи не ставив розваги вище за сім’ю. Сестра Олександра казала, що Да Вінчі був їм більш ніж братом.

"Він у мене виріс від маленького. Ніколи поганого слова не сказав, ніколи з хати не виходив, мене не поцілувавши. До церкви я онуків водила щонеділі. Хотіла, аби вони росли Божими дітьми, аби до людей були добрими. А Діма – то взагалі. Його, певно, цілий світ любив. То була золота дитина. Хто його про що не попросив, він ніколи не відмовив", – розповідала про внука бабуся Іванна.

Після школи навчався на художника в Івано-Франківському професійному будівельному ліцеї. Так і виник його позивний.

"Мої колеги по роботі ніколи не говорили: "Як там твій Діма?", а: "Як там твій Да Вінчі?". Він малював, тому його так прозвали", – розповідала мати героя Оксана Коцюбайло.

Майдан та АТО

Прадід Дмитра Коцюбайла був воїном УПА, тому Да Вінчі наголошував, що з дитинства розумів, наскільки поважною справою є боротьба за Україну. У 18-річному віці юнак був активним учасником Революції Гідності, а відразу після неї поїхав на військовий вишкіл на Чернігівщину. Звідти пішов на фронт добровольцем.

Під час Антитерористичної операції воював у найгарячіших точках: обороняв Донецький аеропорт, пережив бої на Савур-Могилі, Красногорівці, брав участь у звільненні Карлівки, Авдіївки. У Пісках отримав важке поранення. Повернувся на війну, не дочекавшись завершення курсу реабілітації.

У лютому 2015 року він став командиром роти, наймолодшим серед добровольців, хто отримав таке звання. 17 березня 2016 року 20-річного Коцюбайла призначили командиром 1-ї окремої штурмової роти "Вовки Да Вінчі" Добровольчого українського корпусу.

Дмитро та його побратими одними з перших почали широко застосовувати дрони для коригування артилерії й набули слави надзвичайно ефективного підрозділу.

У 2017 році Да Вінчі отримав звання "народного героя України". А 30 листопада 2021 року йому надали звання "Герой України" за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Він став першим добровольцем, який отримав це звання прижиттєво.

"Це орден мого добровольчого підрозділу, який воював вісім років. Мені приємно, що нас оцінили, визнали, я цим пишаюсь", – зазначав Да Вінчі.

Повномасштабна війна

Повномасштабну війну "Вовки Да Вінчі" зустріли на Донбасі. У середині лютого рота працювала поблизу Щастя, де точилися найактивніші бої. 

"Згодом зустрілися з руснею на Запоріжжі, біля Пологів та Оріхового. Це були перші колони, які ми разом зі 128-ю бригадою палили. У нас була трофейна гармата. Піднімаю коптер, і ми бачимо, що їх там… тьма! Усі посадки забиті технікою. У мене аж руки затремтіли. За всі вісім років я такого не бачив. Ми одразу навели туди міномети, артилерію, за перший бій спалили щонайменше десять одиниць техніки", – пригадував Коцюбайло.

Потім "Вовки Да Вінчі" прибули на захист столиці, де десятками нищили ворожу техніку в районі Броварів. Коцюбайло воював на Криворізькому напрямку, Луганщині, брав активну участь в успішному контрнаступі на Харківщині.

Навесні 2022 року штурмову роту "Вовки Да Вінчі" переформували в 1-й окремий штурмовий батальйон "Вовки Да Вінчі" у складі 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. У молодшого лейтенанта Дмитра Коцюбайла в підпорядкуванні було кілька сотень людей.

Загибель Да Вінчі

7 березня 2023 року під час битви за Бахмут Дмитро Коцюбайло зазнав смертельного поранення. Росіяни атакували Часів Яр, де перебували побратими Капуста, Мітчел і Да Вінчі. 

"Нам пощастило, а в Діму влучив один уламок, який був не сумісний з життям. Мітчел забіг у під’їзд, а ми з Дімою були в дверях. Вибух. І Діма розвернувся до мене, видавлював з себе, що поранений. Хвилина часу, до хвилини – і він знепритомнів. У нас був евак, були лікарі, кров. Усе мали. Але поранення було несумісне з життям", – згадував цей день заступник комбата з позивним Капуста.

Да Вінчі поховали в Києві на Аскольдовій Могилі. У листопаді 2024 року на могилі спорудили монумент. Скульптори зобразили Коцюбайла зі зброєю в руках. За спиною – його "вовки", які готові до бою.

Посмертно Дмитра Коцюбайла нагородили Хрестом бойових заслуг і відзнакою президента України "Національна легенда України".

"Його цікавили тільки перемога й кохана дівчина"

З 2017 року був у стосунках з керівницею медичної служби "Ульф" Аліною Михайловою. Своє кохання молодий командир також знайшов на війні. Михайлова з початку війни була волонтеркою та парамедикинею. 

"Він був людиною війни. Його цікавила лише перемога та кохана дівчина. Більше нічого", – пригадував командир штурмової роти "Гонор" батальйону "Вовки Да Вінчі" Сергій Філімонов.

"Кращої людини як командира, як військового (попри те що він ніколи не був фаховим військовим), як лідера, як еліти, про яку ти кажеш, про яку писали в книжках... Ось це був він. Простий, звичайний чоловік. Без мільйонів тисяч оксфордських будь-яких освіт, без купи заможних родичів, без будь-яких взагалі зв'язків... Він досяг того, що перед ним стояло на колінах найвище керівництво цієї держави", – розповідала про коханого Аліна Михайлова.

Військові дуже високо цінували Да Вінчі як командира. Побратими кажуть, що він постійно бігав довкола рекрутованих у свій підрозділ бійців, намагаючись кожному все пояснити й показати. З кожним мінометним розрахунком Да Вінчі виїжджав і показував, як обрати й обладнати позицію. 

"Я не знаю жодного бійця, хто викопав би так багато ям для міномета, як це зробив Да Вінчі", – пригадував заступник командира батареї "Вовків" із позивним Бас.

 "Якось наші хлопці приїхали на навчання на гармату Д-20 і військові не могли повірити своїм очам – наш розрахунок готував гармату до бою за 28 секунд, хоча за нормативом ЗСУ на це дається більш ніж хвилина".

Дмитро Коцюбайло "Да Вінчі". Фото: facebook-сторінка Дмитра Коцюбайла

Вшанування пам'яті Дмитра Коцюбайла

На сьогодні відразу два підрозділи мають ім'я Да Вінчі. У першу чергу це 1-й окремий штурмовий батальйон імені Дмитра Коцюбайла 67-ї окремої механізованої бригади ДУК "Правий сектор". Цим підрозділом на момент смерті керував сам Да Вінчі.

У лютому 2024 року Сергій Філімонов та Аліна Михайлова заявили про вихід частини бійців батальйону зі складу 67-ї окремої механізованої бригади ДУК і перехід до складу 59-ї окремої мотопіхотної бригади як батальйон "Вовки Да Вінчі" під командуванням Сергія Філімонова. Так утворився 108-й окремий механізований батальйон "Вовки Да Вінчі" у складі 59-ї бригади, що не входить до ДУК ПС. Обидва підрозділи функціонують паралельно.

Іменем Коцюбайла названі вулиці в Харкові, Запоріжжі, Івано-Франківську, Краматорську, Покровську, Авдіївці, Яготині й інших містах. У Києві та Дніпрі на честь Дмитра Да Вінчі назвали сквери, а у Львові – фонтан.

У 2024 році відбулася прем'єра документального фільму "Да Вінчі" режисера Володимира Сидька. У зйомках фільму брали участь члени родини, колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, побратими Коцюбайла. 

Прощання із Да Вінчі. Фото: Світлана Онищук/Facebook