У Львові попрощаються з п’ятьма захисниками. Ким були загиблі Герої

Про це повідомляє ЛМР, передає "Еспресо.Захід".

Мерія закликає львів’ян та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання з військовослужбовцями та утриматися в цей час від проведення розважальних заходів та святкувань.

Чин похорону Вадима Кофтунова, Андрія Кривоноса та Віталія Полухтовича розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.

Чин похорону Петра Сологуба та Миколи Шайтана розпочнеться о 14:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, о 14:30 відбудеться міська церемонія прощання.

Поховають воїнів на Личаківському кладовищі.

Біографічні довідки захисників

Вадим Кофтунов (08.07.1971-06.01.2024). Львів’янин.

У ранньому віці втратив батька, тому Вадима Кофтунова виховувала мама.

Навчався у Комунальному закладі Львівської обласної ради "Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут". Здобував вищу освіту на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Після завершення навчання пов’язав свою професійну діяльність із кінологічною службою, понад 20 років займався дресируванням собак. Згодом протягом 3 років виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції.

Із початком повномасштабного вторгнення РФ добровольцем повернувся на фронт. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави у лавах 63-ї окремої механізованої бригади Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Вадима Кофтунова залишилися дружина, донька і сестра.

Андрій Кривоніс (16.08.1989-05.01.2024). Львів’янин.

Навчався у Ліцеї №74 імені Марійки Підгірянки Львівської міської ради. У дитинстві вирізнявся допитливістю і надзвичайною спритністю. Згодом здобув професію автослюсаря у місті Львові.

Обожнював автомобілі і все, що з ними пов’язане. За словами рідних, Андрій Кривоніс був «майстром на всі руки»: вміло ремонтував електроніку, часто лагодив предмети вдома і отримував від цього задоволення. Також любив присвячувати час кулінарії. Андрій Кривоніс був надзвичайно щирою і доброю людиною, завжди вмів розрадити та любив проводити час із дітьми.

Із початком повномасштабного вторгнення РФ, попри відсутність військового досвіду, став на захист Батьківщини від російських окупантів. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності держави у складі 141-ї окремої стрілецької бригади оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Андрія Кривоноса залишилися мама з вітчимом, батько, дружина, двоє дітей та сестра.

Петро Сологуб (06.07.1994-28.12.2023). Уродженець села Сновичі Львівської області.

Навчався у Сновицькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів. Після закінчення 9-го класу вступив до Відокремленого структурного підрозділу "Технологічний фаховий коледж Національного університету "Львівська політехніка".

Працював у будівельній сфері, займався монтажними роботами в Україні, Польщі та в країнах Балтії. Захоплювався технікою та автомобілями.

Із початком повномасштабного вторгнення РФ повернувся з-за кордону, спершу займався ремонтом машин для ЗСУ, а згодом став на захист Батьківщини від загарбників до лав 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського Військово-морських сил ЗСУ. Виконував бойові завдання на східному напрямку.

У Петра Сологуба залишилися батьки і старший брат.

Віталій Полухтович (03.11.1965-07.01.2024). Уродженець села Луків Волинської області. У 1971 році разом із батьками переїхав до Львова.

Навчався у Середній школі №11 міста Львова (сьогодні – Львівська правнича гімназія). Здобув професійно-технічну освіту у Середньому професійно-технічному училищі №50. Протягом 1984-1986 років проходив військову службу в армії.

У мирний час працював на підприємстві "Електрон", згодом до 2009 року проходив службу у складі низки спецпідрозділів Міністерства внутрішніх справ.

Із початком агресії Росії виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України. Повернувшись до цивільного життя, активно займався волонтерською діяльністю.

Після початку повномасштабної війни повернувся на фронт. Боронив державу у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

У Віталія Полухтовича залишилися дружина та батьки дружини.

Микола Шайтан (09.03.1981-03.01.2024). Уродженець міста Волноваха Донецької області.

Навчався у Волноваському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1. Здобув вищу освіту у Таврійському національному університеті ім. В. Вернадського.

Проживав у місті Мелітополь Запорізької області, займався приватним підприємництвом. У вільний час захоплювався військово-історичними реконструкціями та колекціонував військові артефакти. За словами близьких, Микола Шайтан "був винятково наполегливим, "людиною слова" та демонстрував надзвичайні лідерські якості, при тому залишаючись дуже добрим".

Із початком повномасштабного вторгнення РФ разом із родиною був змушений покинути рідну домівку. Спершу Микола Шайтан добровільно вступив до лав територіальної оборони, згодом доєднався до складу 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Брав безпосередню участь у звільненні Херсонщини, далі боронив державу на Бахмутському напрямку. Тут був поранений, однак повернувся на фронт до своїх побратимів. Протягом останнього періоду виконував бойові завдання на території Запорізької області.

За особисту мужність був неодноразово відзначений державними нагородами, зокрема, орденом "За мужність" II-го та III-го ступеня. Микола Шайтан володів визначним хистом до військової служби, за час війни пройшов шлях від звичайного стрільця до головного сержанта.

У Миколи Шайтана залишилися дружина та двоє синів.