Примари – найкращі гості британців

…Ви вірите у привидів? А ось британці вірять і запевняють про їх присутність у кожному другому пабі, готелі, театрі. Що вже казати про замки й абатства! Там деяким примарам навіть присвячують пісні.

Тому можете собі уявити англійську любов до Гелловіну! Не можете? То я трішки про це розповім.

– Ви вперше у нас? – запитує мене адміністратор одного з найстаріших готелів графства Бакінгемшир.

– Так, – відповідаю, зачаровано розглядаючи старі дерев'яні стіни будівлі.

– Дизайн оригінальний, – зі знанням справи повідомляє чоловік, простягаючи мені ключ від номеру. – Зберігся із 1867 року. Тільки погляньте на вітражі! Їх дивом вдалося врятувати після пожежі у 1965-му. На щастя, постраждало лише праве крило готелю. Деякі гості переконують, що коридором досі походжають примари. Сподіваюсь, вам у нас сподобається. Гарного відпочинку!

І як же відпочити після таких слів? Волосся дибки, руки тремтять, а чоловік за рецепцією дивиться на мене так, немов я виграла джекпот! Чи чув тут хто-небудь, коли-небудь, у цьому місці про гостинність?

– Правда, що у вас привиди гуляють готелем? – якомога байдужіше запитую клерка, який тягне старими дерев'яними сходами мою валізу. Ідея провести вікенд у справжньому британському абатстві уже не видавалась мені найліпшою.

– О, так, – заблищали очі в молодика. – Але ви не хвилюйтесь, вони у нас дружелюбні. Трішки постогнуть вночі, ото й усе. Ну, гарно вам відпочити!

Удруге за вечір мені бажали приємного відпочинку там, де нормальна людина й не поселилася б. Але тоді я ще мало розумілась на паранормальних уподобаннях британців. Як і на тому, що справжньому абатству чи замку Англії негоже залишатись без товариства надприродного.

Примари тут не ховаються закутками. Навпаки, вони у великій пошані й спокійнісінько розгулюють старими будинками, вулицями і навіть кімнатами Букінгемського палацу.

Ось, до прикладу, в пабі Prospect of whitby, що в Лондоні, щоденним нагадуванням про місцевих примар слугує шибениця, на якій колись страчували піратів і яка досі стоїть над Темзою, милуючи око відвідувачів. А примарі Анни Болейн, другої дружини Генріха XVIII, яка ось уже століттями не покидає лондонський Тауер, навіть присвятили пісню:

“У лондонському Тауері, великому, як життя,

Щоночі Анна Болейн крокує одна,

Під пахвою витончено голову тримає,

Чоловіка Генріха свого вона гукає.

Кажуть, король вбив її новою стрижкою,

І щоночі Анна хоче помститись за таке звірство.

По Тауеру вона втомлено бродить,

Де раніше кров пролилась не її одної,

По Тауеру вона досі ходить,

Нічною глухою порою". (переклад приблизний)

Не хотіла б я почути, як її наспівують вартові. Руки похололи, коли я ці рядки з англійської перекладала. Проте примара колишньої королеви удостоєна не лише пісень. Їй видано "дозвіл на проживання в Тауері" й навіть офіційне свідоцтво суду про те, що вона існує.

Британію вважають країною, найбільш населеною привидами, а місто Йорк на півночі лідирує за "показниками" паранормального (Лондон, з примарами Тауера, театрів і піратських пабів, – другий у списку). Хто ж захоче покидати місце, де тебе так шанують?

Привиди стали настільки звичним явищем, що навіть письменники не можуть писати про Англію, не згадавши про них бодай раз. Гаррі Поттер, Рубінова книга, Кентервільський привид, Пак з чарівних пагорбів, перераховувати можна довго. Джоан Роулінг пише про Англію чи Редьярд Кіплінг – сріблясті душі померлих будуть вірними союзниками головних героїв.

Можете собі уявити, як у туманному Альбіоні люблять святкувати Гелловін? Адже це той єдиний день у році, коли, згідно з язичницькими віруваннями, відчиняються двері у потойбічний світ.

У перші ж дні жовтня павутинням прикрашають усе, що не ліньки. А від гарбузів з вирізаними обличчями, і кістяків на кожному кроці рябить в очах. Меню всіх закладів доповнюється гарбузовим лате, пирогом чи гарбузовим супом. А популярним десертом у передгелловінський час є зацукроване яблуко.

У замках з моторошною історією обов'язково гулятимуть бали-маскаради, кінотеатри запрошуватимуть до перегляду фільмів жахів, а костюми відьом чи закривавлених наречених нікого не здивують на вулицях у цей час.

Найстрашнішою – у всіх значеннях цього слова – стає ніч напередодні Гелловіну. Або, як її інакше називають, – Ніч пустощів. У цей вечір підлітки мають право розіграти своїх знайомих та сусідів. (Цими жартами не нехтують й дорослі). А наймолодші, переодягнувшись у маскарадні костюми, пропонують відкупитись від нечисті цукерками.

Переїхавши в Англію і здивовано побачивши масштаб приготування до цього свята, я, накупивши солодощів, з нетерпінням чекала 30 жовтня. Діти, переодягнені в вампірів та зомбі, марширували під вікнами щохвилини. Але в наші двері чомусь не стукали.

– Чому всі оминають наш будинок? – запитую у чоловіка.

– А як не оминути, – заледве відкрив він рота від великої кількості цукерок, – ти ж його не прикрасила.

Виявляється, британці ліберальні навіть у питаннях святкування такого свята, де дозволяється кепкувати з дорослих і дітей. Якщо ти не прикрасив будинок бодай одним гарбузом, жоден із вампірів не турбуватиме тебе того вечора.

Я з нетерпінням чекала наступного Гелловіну в Англії. Але й він виявився нікудишнім. Висока захворюваність на коронавірус і почасти закриті на карантин міста на порядок зменшили всі святкування і навіть прикраси на будинках. Не очікується й дитячих вигуків: "Відкупись або зачарую". Єдиним святковим атрибутом цього року залишаються гарбузи у деяких кафе та магазинах. Але лише у поодиноких – які змогли відкрилися після карантину.

Можливо, наступний рік буде більш вдалим для святкування ночі Всіх Святих. З усіма жартами, костюмами і традиціями. Знаю лише точно, що звичайною антибактеріальною маскою на Гелловін можна лякати ще довгі роки після завершення коронавірусу.