Фата-моргана Перегінського замку

"Еспресо.Захід " розповість історію замку на Прикарпатті, який мандрівники не впізнають.

 Отож за 18 кілометрів від Рожнятова на Прикарпатті в околицях річки Лімниці є селище Перегінське. Колись воно було містом, бо має ратушу, датовану ХІХ століттям, із традиційною вежею з годинником.  Однак не тому нині про нього говоримо, а через твердиню, яка фігурує в багатьох джерелах як замок українського церковного діяча Гедеона Балабана, що жив у XVI на початку XVII ст. 

Утім мандрівників, які прагнуть побачити старовинні фортечні мури та вежі, чи, бодай, їхні руїни, очікує щире розчарування. Бо щось схожого тут нема і близько. А є одноповерхова довга споруда з вежками по боках, навколо якої колись начебто був високий частокіл і де cьогодні мешкають кілька родин. Але про все за порядком.

Як з’явилося Перегінське

Ріка Лімниця, фото: Вікіпедія

Перша письмова згадка про це селище є в грамоті князя Лева Даниловича від 1292 року, в якій йдеться про належність Перегінського церкві. А загалом засноване воно в першій половині XIII століття, коли монголо-татарські завойовники вторглися в Галицько-Волинську землю, а звідси — в Угорщину і Чехію. 

Історики зазначають, що гірськими шляхами, які вели на Закарпаття, завойовники гнали полонених, роблячи зупинки на переправі через бурхливу Лімницю. Вважається, що від слова "переганяти" і пішла назва села Перегінське. За іншою версією походження назви пов'язане з частою зміною русла річки Лімниця, що примушувало людей переходити, переселятись на нові землі. Ріка "переганяла" мешканців з одного місця на інше.

Хто такий Гедеон Балабан  

фото: фб Івано-Франківського краєзнавчого музею

Український церковний діяч (світське ім’я Григорій), що походив з давнього західноукраїнського роду, з якого свого часу вийшло багато видатних людей - борців за православну християнську церкву, українську самобутність та культуру. Став львівським єпископом 1569 року і був ним до самої смерті. Виступав проти впровадження григоріанського календаря. Допоміг Львівському братству відновити друкарню І. Федорова (1585) та став засновником  греко-слов'янської школи.

1585 року запобіг вивезенню до Москви друкарських шрифтів покійного Івана Федорова. Щоб не втратити цей (як сам говорив про нього) "скарб особливий", заставив кредиторам друкарський верстат братства. А згодом зібрав серед православних ієрархів та галицької шляхти необхідні для викупу верстата півтори тисячі золотих. Але це не завадило йому воювати з братчиками: він відлучав їх від церкви, заковував у ланцюги, саджав до в’язниці, робив постійні наїзди на Онуфріївський монастир, заважав зводити церкву, старечий дім тощо.

Цього чоловіка вважають однією із найсуперечливіших постатей в історії України. Починаючи з 1590 року брав участь у всіх переговорах з Ватиканом, які стосувалися об’єднання православної та католицької церков. За його ініціативою 1590 року в Белзі була проведена нарада єпископів холмського й белзького Діонісія Збируйського, луцького Кирила Терлецького та пінського й турівського Леонтія Пельчинського, де вперше порушили проблему об’єднання православної та католицької церков; протягом тривалого часу вів із цього приводу суперечки зі Львівським Ставропігійним братством. Однак 1596 року на Берестейському соборі Гедеон Балабан підтримав князя К. Острозького й виступив проти унії.

Упродовж усього життя священик піклувався про шкільництво, заснував школу в Стрятині. У цьому ж місті відкрив друкарню, де видавав церковні книги: 1604 року побачив світ "Служебник", а 1606 — "Требник". Також відкрив друкарню у Крилосі. Оскільки Балабани володіли чудовою бібліотекою, збираючи книги звідусіль, то це вплинуло на оздоблення балабанівських друків, творчо переосмислювалося і знаходило своє втілення на українському ґрунті. Приміром, саме Балабани впровадили до слов’янського книгодрукування західноєвропейську антикву.

Дослідники зокрема наголошують, що не лише чудовим оформленням своїх книг і дбайливим текстологічним опрацюванням прислужилися Балабани українському народові. Їхні книги перетинали кордони, підносячи вітчизняну культуру на міжнародний рівень. Важливо, що їхньому мистецтву судилося пережити не одне своє втілення. Стрятинська друкарня дала початок київському друкарству: її устаткування придбав і перевіз до Києва Києво-Печерський архимандрит Єлисей Плетенецький десь близько 1615 р. ; а матеріали Крилоської друкарні прислужилися друкарні Львівського братства, з яким Гедеон Балабан ворогував майже все своє життя.

До речі, минулого року директор Міжнародного інституту афонської спадщини Сергій Шумило виявив у книгосховищі афонського монастиря українське "Євангеліє Учительне", надруковане у 1606 році у Крилосі і передане на Афон саме Гедеоном Балабаном. Справа в тому, що Львівський єпископ Гедеон Балабан підтримував з Афоном тісні зв’язки, замовляючи там виправлені списки книг для їх перевидання у своїх друкарнях, а також передавав примірники книг на Афон. Будучи Екзархом Вселенського Константинопольського Патріархату в Україні, він мав широкі плани просвітницької праці. Зокрема замислив виправляти церковно-богослужбові книжки і друкувати їх вже виправленими. 

 Розкішне "Євангеліє Учительне" побачило світ 1 жовтня 1606. Воно стало останнім для єпископа Гедеона Балабана. 10 лютого 1607 року у селі Уневі на Львівщині Гедеона Балабана не стало

Балабани і замок

фото: Вікіпедія ( фрагмент дипломної роботи Ольги Тихонової, Львівська Політехніка)

У Вікіпедії зазначено , що замок у Перегінському заснував Гедеон Балабан наприкінці XVI — початку XVII століття. Мовляв, наприкінці XVI століття єпископ Галицький, Львівський і Кам'янець-Подільський Гедеон Балабан виступив з претензіями до Польського уряду з приводу власності на маєтки в селищі Перегінське. Польська шляхта і рицарство одержували від короля в дарунок землі в Україні та будували свої садиби. Садиби відрізнялись від селянських хат архітектурою і розмірами, та були сильніше захищені. Гедеон Балабан збудував замок в Перегінську незадовго до своєї смерті.

Утім є джерела, де замок в Перегінську пов’язують з іменем племінника Гедеона Балабана польського магната Олександра Балабана. І вказано, що замок звели у 1630 році – часі, коли Гедеона Балабана вже давно не було на світі. Хоча замком насправді його важко було назвати. Швидше фортифікованим двором, навколо якого був рів із водою та височіли три сторожові вежі. Крім панських покоїв, були ще прибудови для прислуги, пекарня, млин та інші господарські приміщення. За словами авторки книги "Моє Перегінське: історія і сучасність" Любові Бойко, цей замок охороняли 240 польських жовнірів.

Аргумент для уяви

фото: Вікіпедія

Очевидці стверджують, що повірити  в те, що довга хата в Перегінську таки є відгомоном замку можна, коли випаде нагода побувати в місцевих підвалах. Мовляв, кілька сходинок вниз і над тобою давні склепіння. Але є підозра, що така можливість неможлива. Навіть якщо нею колись і скористалися виняткові одиниці…