Не втратити "кайрос". Блог Андрія Левковича

Давні греки мислили час в багатьох іпостасях (як лінійний, циклічний, миттєвий…), головні з яких дві – час, як черга слідування подій і час невловимої миті змін.

"Відповідальним" за лінійку часу був Хронос, а молодший син Зевса Кайрос був відповідальним за "оновлення" часу. Він також відповідав за невловимі щасливі миті, миті удачі, миті, коли Всесвіт дає рідкісний шанс швидких якісних змін. Можливості вибору і змін ми отримуємо щомиті. Але бувають сприятливі миті, що випадають раз на сотні і тисячі років. І, втрачені, вони не повторюються.

Кайрос №1. Поточний

На символічній вершині літа, 23 червня 2022 року, Україна отримала статус кандидата в Європейський Союз. Ще в травні, за місяць-півтора до засідання історичної Європейської Ради не лише я, а й практично всі експерти, з якими доводилося спілкуватися, були переконані, що маючи на той час противників отримання нами кандидатського статусу в особі європейських "важковаговиків", шанси на отримання кандидатського статусу є навіть не близькими до нуля, а нульовими. Але саме так і працює "кайрос" - те, що видається неймовірним вчора стає реальністю сьогодні.

В ефірах світових ЗМІ в перші місяці після початку повномасштабного вторгнення Росії більша частина сюжетів та ефірного часу була з України і про Україну. Президент України виступив в десятках парламентів та з десятків інших представницьких трибун. Звичайно, що статус кандидата в ЄС ми змогли отримати завдяки резонансу та наполегливості всіх задіяних владних і дипломатичних структур та в максимальній точці в розкрутці "бренду Україна" світовими ЗМІ. Але і без того невловимого сприятливого кайросу не обійшлося.

Україна зараз в тренді. Якщо на початку дев’яностих десь в Америці на те, що "я з України", більшість не могли навіть показати, де та Україна на "глобусі Африки" і лише найбільш "просунуті" в географії казали "aaa, it’s a part of Russia?", то зараз більшість має уявлення про Україну, як таку, що змогла протистояти Росії…

Бренд "Україна" став актуальним ціною неймовірних зусиль і жертв – починаючи з Майдану Гідності і, завершуючи, боротьбою на передньому краї з московською ордою…

До слова, зараз тема України вже не займає, як в перші три місяці від початку повномасштабного вторгнення, по 50-70% інформаційних блоків світових ЗМІ. Тему війни в Україні розмили та замістили кліматичний порядок денний (пожежі на півдні Європи та втрати через посуху урожаїв рису в Італії, кукурудзи в Румунії і подібні) та епізодичні теми загострення проблем протистояння Косово і Сербії, Ізраїлю та терористичних угрупувань Палестини, навколо Тайваню і інші.

Зараз тема України – це лише 10-15% ефірного часу глобальних телеканалів, та й то половина сюжетів вже не про війну, а про проходження через Босфор розблокованого українського зерна. Тому, якби ми втратили кайрос "23 червня", то зараз питання нашого кандидатства в ЄС було в відкладене до наступної далекої "сприятливої миті".

Кайрос №2. Поточний

На рівні бізнесових організацій, регіональної влади, торгово-промислових палат ми бачимо сплеск зацікавлення закордонних інвесторів в Україні.

Якщо раніше ми писали листи в західні компанії і чекали, поки вони за тиждень-два знайдуть якогось низового клерка-виконавця для спілкування з нами, то зараз часто компанії самі звертаються з інвестиційними пропозиціями. А на наші звернення буквально за кілька годин відповідають персонально СЕО та генеральні менеджери серйозних компаній з багаторічною історією.

Це вже не той ризиковий спекулятивний капітал, який раніше шукав в Україні швидких заробітків. І це не компанії з великою долею ручної праці, а цілком сучасні інноваційні виробництва з високою доданою вартістю.

Ми навіть інколи не готові реагувати так швидко, як того хочуть закордонні інвестори. Ми орієнтуємо їх на мирний час, вони у відповідь – "ви не зрозуміли, ми вже були двічі в Україні, привозили гуманітарну допомогу, і хочемо за кілька днів приїхати з інвестиційною пропозицією".

Але подібну ситуацію спалаху зацікавленості інвесторів Україною можемо пригадати в 2005 році… Той кайрос ми не використали, він швидко згас через нереалізовані очікування швидких реформ і подолання корупції.

Кайрос №3. Поточний

Країни Заходу, бізнесмени та урядовці заявляють про бажання взяти шефство або участь у відновленні зруйнованих повністю або частково Маріуполя, Харкова, Бучі, Ірпеня та інших міст, територій, зруйнованих об’єктів культури, освіти, охорони здоров’я та інших.

Ми якось так повинні відгукнутися на їх емоцію і бажання допомогти: "Творіть нові міста, нову архітектуру, реалізовуйте нові найамбітніші креативні ідеї. Давайте разом будувати майбутнє. Почнімо з простору навколо нас. Разом з тим - творімо територію нової позитивної економіки, територію вільного бізнесу, вільної творчості. Зрештою, територію вільних людей".

Кайрос №4. Поточний

В нас немає альтернативи тактичному руху до Європи. Цей рух зрозумілий і не викликає великих дискусій в адекватній не-марксистській частині експертів. Він покликаний забезпечити тривалий ріст ВВП не менше ніж 7-10% щороку та перехід від перехідної економіки до економіки що розвивається (в числах – це зростання за десять років ВВП на душу населення від 4 до 12 тисяч доларів).

Інструментами для реалізації такого росту є:

• верховенство права та справедливості,

• економічна диверсифікація і пластичність через розвиток середнього і малого бізнесу,

• капітальні інвестиції в інфраструктуру та промисловість на рівні третини від ВВП,

• інновації,

• зростання долі продукції з високою доданою вартістю: екологічне сільське господарство, переробка, послуги, ВПК, креативна економіка, туризм (модним може стати не лише треш-туризм на Чорнобильську АЕС, а й в місця де порядок переміг хаос, а демократія деспотію),

• скорочення ролі держави в економіці – масова приватизація та зменшення перерозподілу через бюджет з наявних 45% ВВП до 20-25%. Кардинальне скорочення апарату чиновників.Тут цікаво пригадати таку історію. Колись в папи Івана XXIII запитали, чи знає він, скільки людей працюють в адміністрації Ватикану, на що він дотепно відповів – "точно не знаю, але думаю, що приблизно половина". Чомусь думається, що в Україні працює значно менше чиновників, а з тих, що і працюють, більшість роблять непотрібну безсенсовну роботу.

Але є питання стратегічні - що ми будуємо в плані економічної та соціальної моделі на майбутнє. Бо капіталізм є різний – від ексклюзивного класичного капіталізму акціонерів, від соціального популістичного капіталізму, від моделей Маркса і Кейнса, австрійської і Чиказької школи, до інклюзивного капіталізм стейкхолдерів, яку пропагує засновник "Давосу" Клаус Шваб (і який багато експертів-конспірологів вважають димовою завісою світової закуліси, щоб під виглядом інклюзивності приховати новий тип тотального контролю, "цифрового фашизму" і трансгуманізму в його гірших версіях)…

То ж питання є, відповідей наразі немає.

Кайрос тисячолітній

Очевидно, що Україна ціною неймовірних зусиль і жертв заходить в той час, коли з’являється шанс епохальних позитивних змін. Шанс тисячолітній, який корінням в часах ще Київської Русі, історія якої видається обірваною і незавершеною.

Ілюзія, що світ можна повернути в "світле минуле" є лише ілюзією.

Захід бажає якщо не повернути "світле минуле", то хоча б законсервувати поточний стан безпеки, добробуту і комфорту.

Ми рухаємося в ту Європу, яка сама перебуває в стадії невизначенсоті і сумнівів. Без розуміння майбутнього, без нового проєкту, без великих мрій.

Україна ж на тлі руйнувань економіки, інфраструктури, соціальних конструкцій могла б стати одим із бенефіціарів перемоги, та спробувати запропонувати світу модель нової раціональності.

Звучить теза "економічного вільного степу". В нашій історії є козацька республіка Запорозької Січі і "вільна селянська республіка" Нестора Махна (спаплюженого комуністичною пропагандою), є космізм Сковороди і Вернадського, є поєднання духовного і раціонального в особі патріарха Андрея Шептицького, який крім того, що був духовним лідером і праведником світу, ще й надзвичайно прогресивною особистістю того часу – поєднував в собі сучасні ролі ПРООН і ЮНЕСКО (він був засновником Земельного банку, реформатором освіти, засновником системи навчання малому бізнесу, кооперативного руху та провідником екологічної повістки – засновником перших українських заповідників).

І ще багато неймовірних і парадоксальних неосмислених епізодів…

Тому, Україна потребує постійно діючої стратегічної сесії, можливо і багатьох стратегічних сесій.

Щоб напрацювати смисли і не втратити той тисячолітній "кайрос".

Про автора. Андрій Левкович, кандидат економічних наук, президент Івано-Франківської Торгово-Промислової Палати.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.