Найбільш гнітила невідомість від неочікуваних прильотів, – львівський рятувальник про чергування на Харківщині

Деокуповані території потребували гуманітарної допомоги, а місцеві рятувальники підкріплення. Так, на допомогу ДСНС Харківської області їздили рятувальники з західних областей України по черзі.

27 листопада на звільненні території у Харківській області відправили й львівські добровольці. Про перебування там журналістка "Еспресо.Захід" поговорила з очільником львівської групи рятувальників Остапом Сембаєм.

"Ми їздили з 27 листопада по 16 грудня в Куп'янський район, де здійснювали оперативне чергування пожежно-рятувального підрозділу. Виїжджали на пожежі, ДТП, місця прильотів та інші аварійно-рятувальні роботи", – розповідає Остап.

Вже після львів’ян на Харківщину заїхали рятувальники з Луганщини та залишилися там, бо їхня територія, на жаль, поки окупована росіянами.

Люди раді були нас бачити як представників заходу України

Група львівських рятувальників складалася з 11 людей – 3 водії, 2 офіцери та пожежники. Чи було страшно? Керівник групи відповідає, що так. Проте, у кожного була сильна мотивація.

Львівські рятувальники

"Звичайно було страшно. Але у нас не було якоїсь вказівки від керівництва, ми були добровільною групою і поїхали тільки ті, хто мав бажання і був морально готовий. Люди були мотивовані рятувати людей, бо ж всі в одній країні живемо. Немає різниці, чи ти говориш чистою українською, чи суржиком, чи російською, але ти є громадянин України. І ми, як рятувальники, повинні захищати та рятувати наших громадян", – пригадує рятувальник.

Повітряну тривогу оголошували після 7-10 хвилин після прильотів

Остап пригадує, що ці три тижні, які вони провели на деокупованих територіях, можна вважати найспокійнішим періодом з часу повномасштабного вторгнення. Звичайно, без ракетних ударів не обходилося, але загалом, каже очільник львівської групи, було без пригод.

"На щастя, нам пощастило і за період нашого перебування там серйозних ситуацій не виникало. Так, були ракетні удари, але не у житлові сектори, а десь у поля. Ці три тижні були максимально спокійні за весь час повномасштабного вторгнення. Як відбувалося на місці: на місце прильоту виїжджає начальник частини з піротехніками. Далі вони обстежують територію і лише після того начальник частини приймає рішення, чи потрібно залучати відділення, чи ні. До моменту обстеження пожежники не могли залучатися. В основному, ми, як офіцери, їздили на моніторинг ситуації після таких прильотів. Одного  разу виникла пожежа після ракетного удару у житловому будинку, але це не масштабно", – запевняє Остап Сембай.

Львівські рятувальники з колегами 

Попри це, небезпека була завжди та, як кажуть, чи не "на кожному кроці". Найбільш гнітила невідомість, адже передбачити куди саме прилетить снаряд від С-300 чи ракета.

"Небезпека була в основному від того, що незрозуміло було, коли й куди прилетить. До прикладу від С-300 чи якоїсь ракети спочатку є приліт, а лише хвилин за 7-10 оголошували повітряну тривогу. От ця невідомість була найбільшою небезпекою. Там практично вся територія замінована, крім стежок та доріг – клумби, зелена зона, різні території з насадженнями та що очікує у разі виклику в якусь таку зону – неясно", – розповідає керівник групи.

Найприємніше згадувати хлопцям було ставлення місцевого населення до себе. Люди дуже тепло прийняли львівських рятувальників, хоч були й прикрі випадки.

"Чесно кажучи, ми були приємно здивовані, що люди раді були нас бачити як представників заходу України. Проте, мій особовий склад чергував у пунктах незламності в центрі села Шевченкове і там був різний контингент, який не завжди добре ставився до нас, україномовних. Але конфліктів не було, просто люди уникали спілкування українською мовою. До прикладу був випадок у магазині, коли купляли хліб і сказали "дякую", а вони у відповідь мовчали. Це такі поодинокі випадки, але досить неприємні. В більшості, всі були привітні, особливо працівники ДСНС, які нас зустрічали, поселяли, чергували та жили з нами", – резюмує рятувальник.