"Нам самим треба добре пізнати Україну", – ініціатор проєкту Ukraїner Богдан Логвиненко

У гості програми "Вечір з Миколою Княжицьким" завітав Богдан Логвиненко – український письменник, журналіст, телеведучий, літературний критик, редактор і громадський діяч. Богдан Логвиненко є ініціатором суспільно-культурного мультимедійного українознавчого проєкту Ukraїner, матеріали якого засновані на результатах власних експедицій. Про Ukraїner і не тільки – в розмові з ведучим програми.

"Українер" (Ukraїner) – чому така назва?

Ця ідея з’явилася 2015 року, я хотів розповісти про Україну зсередини. І от поєдналися для слова – Ukraine та insider – і вилилося в Ukraїner. Потім також виявилося, що вона означає "українець" з німецької. Я спершу їздив з лекціями про Україну по Східній Європі, і потім так з’явилася назва медіаресурсу.

Богдане, ви робите фільм про Україну, які розміщуєте в ютубі. Крім того, пишете про це книжки й розповідаєте людям. Ви є культовим для обмежених кіл необмеженої інтелігенції. А взагалі, як багато українців дивиться ваші програми?

Ми робимо відео та фотоконтент, також у нас є вебсайт, на якому пишемо тексти-лонгріди. Наразі в Україні це десятки-сотні тисяч людей і десятки тисяч за кордоном, бо Ukraїner перекладається 12-ма мовами.

Де ви берете на це гроші?

У нас є понад 500 волонтерів, які долучені до проєкту. Також намагаємося шукати фондування міжнародних та українських фондів, залучаємо комерційні кошти. Крім того, щороку ми збираємо кошти на наше існування. Торік це був 1 млн грн, цього року − 2 млн грн.

Що це у вас: бізнес, громадська організація, політичний рух?

Це громадська організація. Ми покликані до розуміння України всередині та зовні. Тобто ми створили цей медіаресурс, щоб досліджувати, якою є Україна, їздити в експедиції та актуалізовувати інформацію про різні регіони України. А потім транслітерувати це різними мовами. Намагаємося не лише перекладати, а й адаптувати це для інших країн. Дати відповідь на те, що таке Україна.

Відповідь на це питання – більше для українців чи для іноземців?

Першочергово ми хотіли зробити це для іноземців – розповісти про Україну назовні, але в який момент зрозуміли, що кожен з нас є адвокатом і публічним дипломатом України. Відтак усвідомили, що нам самим треба добре пізнати Україну, домовитися всередині, як ми маємо презентувати Україну у світі, а потім уже цим займатися. Тому ми паралельно виконуємо і ту, і ту роботу.

Ви самі для себе зрозуміли, що таке Україна? Ви багато подорожували різними країнами, щось здивувало, щось розчарувало. Ви мандрували й усередині країни. От чому ми живемо так, як живемо, і такі, які є?

Я не лишив подорожував, а й жив у декількох країнах. Мені здається, що в українців величезні вимоги до себе. І ми живемо абсолютно нормальне європейське життя. Враховуючи ці вимоги, наш історичний контекст та війну на Сході, маємо абсолютно нормальний рух вперед. І, звісно, він передбачає часом якийсь крок назад в еволюційному процесі, але ми постійно рухаємось. І якщо відповідати на запитання "ким ми є", то ми постійно доповнюємо цю відповідь. Зараз презентуємо проєкт, який ми робимо вже три роки, – "Національні спільноти". Ми відзняли 32 спільноти-нацменшини, які живуть в Україні та вважають себе українцями. Вони вже об’єднані у велику мультимедійну енциклопедію. Про кожен народ можна почитати історію − лонгрід і подивитися відео. Також це буде книжка-енциклопедія, яка вийде в жовтні. Там ми більше розповідатимемо, хто такі українці.

Про які саме нацменшини розповідаєте?

Це гагаузи, албанські села, болгарські села, кримськотатарські й так далі. І от ми стандартно запитуємо: "Що для вас є Україна".

І яка відповідь вас найбільше вразила?

Мене найбільше вразила відповідь греко-католицького священника зі Словаччини, який зараз служить у Мелітополі. У нього була досить розлога відповідь. Він розповів, як одного разу прийшов до жінки в сусіднє до Мелітополя село, а та йому сказала, що ніколи не говоритиме українською, бо вона для неї бридка та огидна. І тоді він відповів: дякую вас, тепер я розумію, скільки століть вас пригнічували, що ви, українка, кажете мені, словаку, що ваша мова вам гидка. І потім вона вже прийшла до цього священника і почала говорити з ним українською мовою. Навіть через такі незрозумілі для нас ситуації, які фіксуємо, ми краще розуміємо, чим є Україна.

Минулого року ми зробили проєкт з музеєм Голодомору. Зокрема запустили серію експлейнерів, які світ дізнавався про Голодомор і як Голодомор впливає на нас сьогодні. Це дуже актуальна тема.

Буквально декілька днів тому у твіттері хтось написав, як підіймає крихти хліба та цілує їх, і так традиція переходить уже три чи чотири покоління. Тому ми часто навіть не усвідомлюємо, наскільки травмовані цим історичним досвідом і наскільки це передається з покоління в покоління.

Ну, наприклад, я виріс у Галичині, де як такого голоду не було, був післявоєнний голод, але з дитинства пам’ятаю, що хліб не можна кидати чи викидати. Тому, думаю, що ставлення до хліба – воно автентичне, українське, можливо, Голодомор його актуалізував у певних регіонах, але завжди таке було.

Так, і ми досліджували, які шаблони поведінки є в нас, у різних регіонах, враховуючи наш історичний досвід. Це дуже важливо, щоб розуміти, які ми є, якими є українці, враховуючи нашу історію, те, в чому ми сформувалися.

Ви у житті багато чим займались: продюсували музичні гурти, фестивалі, працювали на телебаченні. Ви хотіли б, щоб у що виріс ваш проєкт? Яку стратегію проєкту бачите?

Насправді ми будуємо таку мультимедійну енциклопедію пізнання України. Ми хотіли б, щоб через 10-20 років можна було зайти на Ukraїner і подивитись, як жили українці в різних регіонах 10-20-30 років тому. Бо зараз часом є відчуття, що ми втрачаємо цю тяглість. Навіть помітьте, вперше цього року ми почали говорити "День відновлення Незалежності України". Ми завжди просто казали День Незалежності України й ніколи про це не задумувались. Часто втрачаємо тяглість. Тож хочемо це все зафіксувати. Хоч ми ніколи не потрапляємо в тренди ютубу, бо наші відео документальні, не кліпового формату, де виключно наші герої промовляють до глядачів.І тим самим ми хочемо зафіксувати цей час і зафіксувати атмосферу цього часу в тому чи іншому регіоні України.

Дякую, Богдане, ви справжній документаліст. Колись давно про кінематографістів казали, що це люди, які фіксують дійсність. Мабуть, ви такий сучасний чоловік, який фіксує дійсність.

Це не я, це величезна команда насправді.

Дякую вам!

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку