Москва розпочала "спецоперацію" в Європі. Блог Ігоря Гулика

Було б дивним, якби Кремль відмовився від випробуваної тактики "гібридної війни" і не розпочав психологічну атаку на і без того переляканих європейських обивателів.

Тож на вихідних ми стали свідками велелюдних протестних акцій на вулицях Праги, Кельна та інших міст Євросоюзу. Акцій явно проросійських, ба більше, — за безпосередньої участі тих, кому поталанило вислизнути "з-за порєбріка", себто громадян РФ. Вони вимагали припинити санкції проти агресора, відмовитися від підтримки України та нарешті повернутися до перемовин з Путіним.

Чехія дивує. Насамперед тим, що серед організаторів 70-тисячної ходи виявилася комуністична партія. Також туди ж затесалися євроскептики з "Триколора" (попри схожі барви чеського прапора, така назва підсвідомо народжує цілком певні асоціації). Повідомляють, що лідерка "барвистих" Зузана Майєрова Заграднікова заявила, що "Чеській Республіці потрібен чеський уряд. Уряд Фіали може бути українським, можливо, брюссельським, але точно не чеським". Цікаво, чи забули толерантні чехи 1968-й рік, чи ностальгують за умовним "Ґереком", який вже точно не був "чеським". Якщо хтось вважає, що такий варіант є екзотичним та неможливим, той глибоко помиляється. Проблема у тому, що уряд Петра Фіали справді балансує на волосині, витримавши перший удар опозиції, якій не вдалося оголосити вотум недовіри кабінету правої коаліції SPOLU (Громадянська демократична партія/ХДС/ТОП 09). Але, якщо повторна акція, запланована ліваками на 28 вересня виявиться успішною, ніхто не заважатиме опозиції повернутися до цього питання. Зрештою, сам Петр Фіала визнав: російські пропагандистські та дезінформаційні кампанії повторюються на нашій території, і хтось просто піддається їм".

У зв'язку з цим згадав висновок Хосе Ортеги-і-Гасета: "Відтоді як постав большевизм, я дотримувався думки, що тут ходить про окремішній у європейській політиці рух, рух специфічно російський, оскільки Росія — це не Європа, і європейського там є лиш певний репертуар теорій чи, краще сказати, термінологій".

У Кельні – інше тло проросійських протестів. Про інфантильність та прагнення всидіти на двох стільцях уряду Олафа Шольца не писав, мабуть, лінивий. З одного боку, бачимо безпрецедентну підтримку вимушених біженців з України, постачання (правда, вимучені і стоп'ятсот разів переглянуті) зброї для спротиву російській агресії. З іншого – потужне проросійське лобі серед бізнесу, політиків, а головне – три мільйони росіян, які почувають себе у бундесі, мов удома. Цікаво, що промосковські сили вважають себе настільки самодостатніми, що у ФРН їм не знадобилося "прикриття" від місцевих політичних партій. Зокрема тієї ж Альтернативи для Німеччини. Тим паче саме Кельн вже мав нагоду пересвідчитися у серйозності інструментів Кремля в організації масових заворушень під час міграційної кризи ще за правління Ангели Меркель. Саме тут 2016 року відбулися справжні сутички між поліцією та вихідцями з мусульманських країн. Вже тоді, коли міграційні натовпи рушили зі Сирії до кордонів ЄС, оглядачі вказували на активну участь ФСБ у "великому переселенні народів".

Зрештою, логістика та маршрути ще одного мігрантського натовпу, який відчутно пошарпав кордон між Білоруссю та Польщею на межі 2021-22 років, також не обійшовся без "фахівців" з Росії.

Тобто, "спецоперація" Кремля" у Європі має перспективи для розвитку, але лише за однієї умови. Якщо тамтешні політики ще трішки потовчуть воду у ступі, обговорюючи візову проблему для росіян. Намагання "зберегти обличчя" демократів і емпатів, поділяючи росіян на "хороших" та "поганих", остерігаючись "поламати долі людей", яких, мовляв, знищить путінський режим.

Тобто кремлівська "спецоперація", яка, безумовно, спрямована і проти чинних урядів в країнах ЄС, і проти єдності Унії назагал, мала б отримати цілком протилежну її меті відповідь. Негайна візова ізоляція ерефії, ба більше, — депортація тих щасливих власників віз, які вирішили, що можуть диктувати господарям свої права.

Окремо слід сказати про найближчу сусідку України – Молдову, - на теренах якої десятками років гниє проросійський анклав – ПМР. З Придністров'ям також час вирішувати кардинально. У Кишиневі та Києві вже давно втямили усі ризики подальшої присутності Росії на берегах Дністра. І, здається, на Заході теж усвідомлюють, що Тирасполь може з часом "несподівано вибухнути" з усіма неприємними, якщо не трагічними наслідками. Тому дуже вчасною є заява генерала, колишнього командувача військами США в Європі Бена Ходжеса. Він чи не єдиний відреагував на "тонкий" придністровський натяк Лаврова. "Можливо, прийшов час Україні та Молдові розв'язати придністровське питання. Кремль справді не може зупинити це на цій стадії", - сказав генерал.

І до нього таки варто прислухатися…

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.