"Меседж Кремля Європі − перегляньте свої пріоритети, облиште Схід нам, Білорусь, Україна хай вас не турбує", − Михайло Гончар

Пане Михайле, ваша публікація на фейсбуці, яка згодом стала медійною, сколихнула багатьох, бо українці звісно ж переживають за своє майбутнє. Дивно про це говорити, але всі обговорюють: буде війна чи ні? Тим паче, що представники української влади кажуть протилежні речі. Дехто каже, що стягнуті танки будуть заходити з Півночі, з Півдня, зі Сходу. Інші кажуть − це підвищення ставок. Ваша версія була надзвичайно цікавою. З чим пов’язане це військове та геополітичне загострення? 

Насправді нічого нового − ми вже не раз бачили такі хвилі загострення. Можна вважати, що це чергова з них і вторгнення не буде. Може не бути. В тому випадку, якщо ці плани путінського режиму будуть засвічені. Щобільше, він отримає не просто чергову реакцію занепокоєння, а будуть вжиті превентивні заходи. Тому що справді − те, що відбувається зараз, перевершує те, що було досі. Якщо ж ми пригадаємо квітневу ескалацію, то тоді теж мова йшла про можливу літню кампанію. Була велика концентрація сили та техніки. Особливість тодішнього часу − особовий склад залишив техніку на позиціях, де відбувались масштабні навчання, і відбув у місця постійного перебування. Тому зараз все робиться значно швидше, оперативніше. І відповідно − не пройшло непоміченим з висот польоту орбітальних супутників. Фундаментальну роль відіграли можливості США. Деякі з танків були оснащені антиджевеліновими парасольками. Ну, куди можуть направлятись такі танки? Відповідь одна. Ну, звісно, вони можуть направлятись у бік Естонії, Балтійських країн, які теж мають джавеліни, але ж вони рухались явно не у бік Балтійського моря, а якраз у бік України.

Ми пам’ятаємо візит керівника ЦРУ Бернса до Москви. І через те, що все  відстежується з супутників, росіяни демонструють Штатам, що вони мають сучасну космічну зброю, яку вони розробляли протягом останнього часу. Збили старий радянський супутник, виготовлений в Дніпрі, аби налякати американців. І в якийсь спосіб відповісти на те, що їхні плани були викриті, бо вони хотіли ці плани тримати в таємниці. Правильно я розумію? 

Звісно. Вони ж завжди виходять з формули "їх там немає", і з того, що вони добре замаскувались, що їхні плани не будуть виявлені…

А ці плани, за вашою версією, були пов’язані з тим, що у 2022 році буде 100 років від утворення СРСР. Вони хочуть таким чином, оскільки ці люди діють не завжди логічно, а часом і символічно, показати, що захопленням України вони відновлюють Радянський Союз...

І аншлюсом Білорусі… Повзучий аншлюс відбувається на наших очах. І якщо пригадати, то утворення СРСР було не у форматі 15 союзних республік-сестер. Це вже пізніше їх стало 15. А базовий кістяк − Росія, Україна, Білорусь. Так, там була ще Закавказька федерація. Тому ми бачимо активність Росії й на Південному Кавказі. Але це вже трошки інша тема. Якщо ми згадаємо публікації Суркова і не лише ті, що були нещодавно, а й попередні, де він писав, що єдиний спосіб "залучення України до братства − силовий спосіб", то власне ми бачимо певну системність і послідовність дій. Якраз Росія багато в чому орієнтована на силовий сценарій. Він може бути різним. Я найменше думаю, що це може бути якийсь фронтальний наступ від Чернігова до Маріуполя, танкові колони й так далі. Швидше, це в контексті гібридних спецоперацій. Проте силовий компонент відіграє для росіян важливу роль.

Яка в цьому всьому роль Північного потоку-2 і російської політики щодо цього. 

Це якраз те лезо бритви, на якому путінський режим колеться. Вони б може розпочали таку воєнну кампанію вже зараз. Бо є та межа: їм практично вдалося добудувати Північний потік-2. А, по-друге, вдається протиснути сертифікацію. Хоча вона не відповідає європейським вимогам.

Поки що ще не вдалось...

Вони так вважають. Так, зараз це все призупинилось. Я думаю, це реакція не просто з боку німецького регулятора. Хоча вони мають законні підстави це пригальмувати, бо зараз в Німеччині транзитний період між завершенням каденції уряду Меркель і появою нового уряду. Звісно ж, кожен відповідальний чиновник поводитися дуже обережно З іншого боку, є позиція Європейської комісії, яка буде затверджувати все. Тому я б сказав, це такий квазісанкційний, тимчасовий режим. Путіну дають відчути, що він загрався. Проте чи стане це гарантією припинення запуску Північного потоку-2 −  питання лишається відкритим. У Кремлі вважають, що це припинення, а не зупинка є тимчасовим, протриває кілька місяців. Але воно руйнує плани пов’язані з Україною.

Вони хотіли запустити Північний потік-2, а тоді анексувати Україну? Чи ж вони готують вторгнення через те, що їм не вдається запустити газогін? Іншими словами, щоб торгуватись? 

Це паралельні процеси. Проте якщо ми розглянемо ієрархію пріоритетів, то Північний потік-2 залишається вагомим чинником. Але в цьому контексті Росія починає грати дещо модифіковану гру. Запуск зупинили й вони сказали: добре, ми поглянемо, як ви там в Європі проживете зиму, а вона буде холодною. Ну, не вперше Газпром виступає в ролі головного метеоролога. Тож ми бачимо, що подальше скорочення постачань газу в Європу є певним газовим шантажем, примусом Європи не тільки до перегляду правил гри на європейському газовому ринку. Це такий меседж Кремля Європі − перегляньте свої пріоритети в принципі, облиште Схід нам, Білорусь, Україна хай вас не турбує − ви ж отримаєте газ, будете в теплі та комфорті. 

Так, але якщо ми подивимось на загальну геополітичну ситуацію, то позиції Орбана в Угорщині вже не такі міцні. Не проста ситуація з коаліцією в Німеччині, хоча там є соціал-демократи, проте не зрозуміло, як себе вестимуть ліберали, зелені… Невідомо, якою буде ХДС, коли вони будуть в опозиції. Невідомо, чи Макрона переоберуть. Тобто геополітична кон’юктура теж не є сприятливою до Путіна. Може, це теж може підштовхнути його до військових дій проти України. Чи ми можемо вважати, що оскільки викрили путінські наміри, то для нього це швидше буде предметом торгу на черговій зустрічі з Байденом?

Тут може йтись про те, що звучало не раз − тема "Ялта-2". Вона не вдалась, хоч Путін розраховував на неї. Він думав, що згодом Захід визнає російський статус Криму. Так не вийшло. Тож зараз ми бачимо рестарт з російського боку, щоб запустити процес "Ялти-2". Вони покладали сподівання на женевську зустріч Путіна з Байденом, тож тепер розкручують в тому напрямку. Дають знати Європі − у вас своїх проблем вистачає, займайтесь ними. Ось тут є червона лінія і тут працюємо ми. 

Зараз я остерігаюсь іншого. Якщо справді буде більш холодна погода у другій половині зими, і Європі також загрожуватиме дефіцит газу, а скраплений газ більшою мірою йтиме на азіатський ринок, то власне, Європа може стати більше згодливою. Тут ключова роль − за США. Не вартувало багато Вашингтону зорганізувати такий собі енергетичний міст у вигляді танкерів з скрапленим газом для країн ЄС. Проте це був би дуже важливий фрагмент практичної демонстрації трансатлантичної солідарності. Бо якраз Росія хоче геоекономічно та геополітично розбити трансатлантичну вісь. 1948-1949-ий рік − радянська блокада Західного Берліну, коли все, що було потрібно Берліну перекидалось повітряним шляхом, літаками… Так от з’ясувалась цікава річ, що з 2 млн 340 тис. тонн вантажів, які було перекинуто в Західний Берлін повітряним шляхом, 1 млн 440 тис., це десь більше ⅔ − було вугілля. Літаками возили вугілля, тому що було життєво важливим пройти зиму 48-49-го років. І це спрацювало.

Але Західний Берлін це пів міста, а тут ми говоримо про цілу Європу. 

Насправді десяток танкерів з скрапленим газом мали б не такий визначальний вплив на сам ринок, зокрема з точки зору максимізації його насичення. Але вони б реалізували стабілізаційну роль − ціна буде високою все одно, але це б дозволило втримати цей російський тиск.

Про те, що відбувається у нас. Цінові турбулентності на європейському ринку, а ми практично вже його частина, не можуть не позначатися на нас. З іншого боку, те, що у нас ні уряд, ні парламент влітку не займались підготовкою до зимового сезону − багато хто просто розслабився. Це з одного боку так виглядає. З іншого боку, це виглядає як саботаж. Оскільки зрозуміло, що мінімально на початку опалювального сезону 2 млн тонн вугілля мають бути накопичені на складах. Коли ми мали 700 тис. − це мало викликати увагу в міністерстві й в Кабінету Міністрів. 

Це саботаж зі сторони приватних гравців енергетичного ринку, чи зі сторони тих шпигунів, яких після вагнергейту всі намагаються знайти в українській владі? (сміється)

Це речі взаємопов'язані. Якщо вчасно не з’явилось якесь необхідне урядове рішення, то це просто може бути актом службового недбальства. Треба розслідувати, дивитись. Чи це було зроблене умисним чином, через якісь бюрократичні зволікання, мовляв, не потрібно втручатись… Можливо, через корупцію. Але це має стати предметом розслідування. Тому що якраз ситуація минулого року була дуже схожою, коли у грудні були змушені максимально імпортувати електроенергію з Білорусі, бо виявилось, що 5 енергоблоків з 15 не були готові до включення. 

Вони якось всі дивно стали не готовими, колись вони були всі готові й реально складали понад 50% інколи нашого балансу. 

У принципі, 52-56% виробництва електроенергії в Україні − це атомна генерація і вона завжди прибуткова. 

А чому вона раптом стала збитковою? 

А її зробили такою. Не сьогодні, не вчора. Тому що на ній вигідно паразитувати. 

Пам’ятаю, коли звільнявся один із заступників керівника Нафтогазу, іноземець, то він сказав: "Я не розумію, чому ми не збільшуємо власний видобуток газу?". Ми дійсно могли б добувати більше газу, проте цього не робимо? В чому тут логіка? 

Могли й можемо. Думаємо, що й будемо. Якщо згадати минулий рік, він теж був феноменальним. Ціна на газ на ринку була максимально дешевою − 50 доларів за 1 тис. кубів газу, а зараз 2 тис. доларів. Звісно, логіка цього висловлювання така, − і не тільки цього колишнього заступника. Нащо інвестувати у видобуток, коли газ такий дешевий? Ці інвестиції, мовляв, не окупляться. Проте це короткозорий підхід. Так, минулого року ціна була 50 доларів, а цього року багаторазово більше. Що буде наступного року − теж ніхто не знає. Але це наш газ, він у нас. Інвестиції у цей газовидобуток можуть окуповуватись дуже довго. Не 5-7 років, може, 10-15 років. Проте це інвестиція не просто в національний газовидобуток, а в національну безпеку. Тому це має бути пріоритетом. А це, на жаль, ніколи ним не було. В чому секрет провалу програми-2020, яка була ще у 2016 році прийнята, що державна компанія видобування мала б у 2020 році вийти на рівень видобутку газу 20 млрд кубів, замість 14,5. Все було провалене. Зараз кидають камінням у Нафтогаз, Укргазовидобування. Подібні програми реалізовуються в синхронному підході всіх гілок влади, всі повинні були зробити свою справу. Законодавче регулювання, регуляторна політика. Ніби  й зробили, але зробили це під 2020 рік, коли власне, часу не залишилось. Зараз ми бачимо рестарт з прицілом на 2025 рік, але якщо підходи будуть такі ж, то і результат буде таким же. 

Ми можемо вийти на те, щоб бути незалежними? 

Можемо. У 2012 році американські фахівці, які проаналізували всі геологічні дані по наших шельфових можливостях, на Сході, на Заході, намалювали такий красивий графік, підтверджений результатами їхніх досліджень. Графік показував, що після 2030 року Україна може вийти на видобуток газу в понад 70 млрд кубічних метрів на рік. Нагадаю, що рекорд видобутку газу в Україні (це 75-й рік) − 68, 7 млрд кубічних метрів. Зараз ми видобуваємо впродовж багатьох років між 20 та 21 млрд кубів сукупно. Державне газовидобування ¾ загального видобутку і 4-а частина − приватні газовидобувники. Споживаємо приблизно 30 млрд кубів на рік. Ситуація така, що ⅔ потреб покриваємо власним видобутком. От цю третину імпорту нам треба з одного боку скоротити, а з іншого наростити, бодай на ті самі 5 млрд кубів, і вийти в 0. Щоб ми не залежали ні від Сходу, ні від Заходу. 

Якщо до цього ще додати ефективне використання та реформування атомної енергетики…

Безперечно, це має бути пріоритетом. І тут в контексті Зеленого європейського курсу, ми бачимо там цікаві дискусії. Німці наполягають, щоб ліквідувати вугільну генерацію й атомну теж. Австрія мислить так само. Проте наша позиція має бути незмінною − ми маємо зберегти та розвивати атомну енергетику. Такого ж підходу дотримуються ще 10 країн ЄС на чолі з Францією. У цьому випадку нам з Францією потрібна тісна взаємодія, аби не допустити перекосів щодо нас політики ЄС в контексті реалізації Зеленого пакту для Європи. І тут союзники у нас не тільки Франція, це й практично всі країни, які мають атомну енергетику − Чехія, Словацька республіка, Фінляндія. Вони дотримуються таких же підходів. Польща також не раз намагалась реалізувати атомну енергетику, зараз у неї рестарт. Це шлях у правильному напрямку, тому що атомна енергетика низькоемісійна, з неї можна робити гарний гідроген. 

Довідка

Михайло Гончар народився на Сумщині 1963 року. Закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації.

З 1990-х років працював на аналітичних посадах в системі Ради національної безпеки і оборони України. Стажувався в Європейській Комісії та НАТО. Працював науковим співробітником в Національному інституті стратегічних досліджень, Національному інституті проблем міжнародної безпеки РНБО України.

У 2000-х роках працював в системі нафтогазового комплексу України, займаючи відповідальні посади. Досліджував питання енергетичної безпеки, міжнародних енергетичних відносин, нафтогазового сектору, нетрадиційних вуглеводнів, реформування енергетичного сектору, глобальних енергетичних ринків.

З 2007 року працює в неурядовому секторі − спочатку очолював енергетичні програми та київське представництво "Номос-Енергія" аналітичного центру "Номос", а у 2009 році заснував і очолив аналітичний Think Tank Центр глобалістики "Стратегія ХХІ". Головний редактор часопису "Чорноморська безпека".

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку