Львівський журналіст Роман Онишкевич офіційно представив збірку віршів "У Країні країн"

Про це інформує Еспресо.Захід

Львівський журналіст, блогер, голова Центру експертних досліджень "ТЕМА" Роман Онишкевич здивував  непосвячену львівську спільноту тим, що  до всіх граней своєї особистості є ще й поетом. Його поетична збірочка "У Країні країн", яка побачила світ у Видавництві львівської Політехніки і офіційне представлення якої зараз відбулося у Львівському міському молодіжному центрі МолоДвіж, багатьох заскочила, здивувала і навіть у доброму сенсі шокувала. Бо багато хто не підозрював, що за образом дотепного, жартівливого Ромка для друзів та ерудованого мислителя та політолога для усіх інших ховається така романтична душа.

Не підозрювали усі, крім найближчих. Адже вірші Роман Онишкевич пише ще з юності. Часом дружні посиденьки могли перерости у навкололітературні бесіди, які  завершувалися: "А прочитай, Ромку, щось із свого". І він читав. Бо за ці десятиліття тих віршів трохи таки, та й назбиралося. Попри те, що ніколи не претендував на лавровий вінок, не змагався з іншими поетами за першість, та й писав, коли відчував у тому внутрішню потребу.

Збірка "У Країні країн" для Романа Онишкевича - не перша. А недавно завдяки ідеї учасника української акапельної формації "Піккардійська терція" Ярослава Нудика, а також завдяки керівниці Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами НУ "Львівська політехніка" Оксані Потимко, львівським акторам та небайдужим людям його поезії вийшли окремою книжкою "Країна країн", надрукованою шрифтом Брайля та у супроводі аудіокниги.

"Коли почалася війна, Роман Онишкевич прийшов до нас буквально  в її перший чи другий день, - говорив про автора збірки на її представленні координатор волонтерської ініціативи "Львівський лицар" Андрій Салюк, - зі словами:" Я не знаю, що можу робити, але буду робити все, що скажете". І робить до сьогодні, бо "Ця війна стосується всіх. Перемога залежить від кожного!"

Властиво, на представленні книжки окрім слова Андрія Салюка інших промов не було. Роман Онишкевич просто читав свої вірші. А присутнє товариство просто слухало. Про війну, про друзів, про добро і зло, про істину, про те, що втішає і те, що болить… І було з тими віршами ненапряжно і щемко. І з вірою, що все ще у нас в Україні буде добре…

Лист

Я буду стріляти. Я буду стріляти, кохана

Я мушу вбивати чужих, незнайомих людей.

Це тільки в казках, де принцеси живуть Несміянни,

Рятують не кулі, а чари фіалок і фей.

Я буду стріляти, усупереч долі і кармі,

Під шепіт полину я трохи голодний і злий.

Як впаде зоря на останнім, мов сповідь, плацдармі,

Помолися за мене і я точно залишусь живим.

Я буду стріляти. Хай плавляться крики і криця, 

Хай Господь береже невинних, сполоханих птиць.

А і ще не забудь, наш малий дуже любить суниці

Назбирай йому влітку багато-багато суниць.

• Військовослужбовці львівської бригади територіальної оборони Збройних Сил України створили власний гімн на слова Романа Онишкевича
• Вірш "Я буду стріляти" львівського журналіста Романа Онишкевича зазвучав як жорсткий рок