У межах прокту "Екуменізм і миробудування: міжнародні уроки для України" експерти стверджують, що досвід будування мирних стосунків Лівану може бути корисним Україні. Організував вебінар Інститут екуменічних студій Українського католицького університету, спільно з Фондом Конрада Аденауера в Україні, передає "Еспресо.Захід".
Модератор вебінару, директор Інституту екуменічних студій УКУ Павло Смицнюк переконаний, що досвід Лівану буде корисний для України, оскільки ми намагаємося розібратися в конфлікті на Донбасі і напрацювати реакцію на цю війну, яка є закорінена в богослов’ї і миротворенні.
"Ми гадаємо, що одним з шляхів погляду на конфлікт є можливість навчитись з інших таких конфліктів. Це дистанціювання від своєї ситуації і погляд на неї крізь лінзи інших конфліктів і інших ініціатив з миробудування. Ми переконані, що це дасть нам здатність принести раціональні і практичні рішення в цей конфлікт. Ми хочемо поглянути на креативність інших церков і релігій поза межами України", - пояснює Павло Смицнюк.
Фото: фейсбук Ігоря Шабана.
На його переконання, Ліван – дуже цікавий і унікальний випадок. Ми можемо провести кілька паралелей між Ліваном і Україною.
"Ліван, як і Україна, має величезне різноманіття традицій, різних християнських деномінацій, які співіснують і співпрацюють. Ліван – це країна, яка багато постраждала, і ми можемо лише поспівчувати, як і нашій країні, яка зазнала багато поневірянь і напруги. Ліван – це країна, де церкви сильно задіяні у соціальному і політичному житті країни. Наскільки церкви задіяні – це щось, що варто дослідити", - переконаний він.
Читайте також: "Навіть розчаровуючись, ми не повертаємося до місця, в якому вже були", – Мирослав Маринович
А ось сестра-редемптористка, д-р Альфонса (Карапата) зі згромадження Сестер Місіонерок Найсвятішого Ізбавителя, яка навчалася і служила у Лівані, мала можливість відчути атмосферу релігійного миру зсередини, так би мовити.
Фото: ucu.edu.ua.
"Бачення Лівану як лабораторії миру є вираженням глибокої ідентичності Лівану. Іван Павло ІІ казав, що Ліван – це більше, ніж країна, Ліван – це послання. Це країна, яка у важких кризах виходила пораненою, але з великим і глибоким досвідом, це країна, яка є прикладом будування миру не в умовах постконфліктного періоду, а в гарячій фазі конфлікту підбирає ключі миру. В цьому є цінність прикладу Лівану для України. Поміж нашими країнами існують стосунки, позначені релігійним і екуменічним характером, які прямо вписуються у миротворчі процеси, які позначені солідарністю і взаємопідтримкою церков. Вже понад тисячу років Ліван і Україну поєднує одна свята – великомучениця Варвара, яка походить з території Лівану. А мощі зберігаються у Києві з XІ ст. Для мене присутність мощей святої Варвари в Києві є духовним зв’язком з нашими християнськими традиціями Сходу", - ділиться сестра Альфонса.
Екуменізм в Лівані – це питання життя і смерті, в Україні так питання не стоїть. Рецепт сестри -виховувати поставу миру як завдання нашого теперішнього.
Керівник Інституту християн Сходу, д-р Антуан Флейфель вважає, що те, що відбувається в Лівані стосовно нас, християн - це те, що відбувається всюди на Близькому Сході (Сирії, Іраку, Йорданії, Єгипті, Палестині).
"Це регіон, який спустошений кількома війнами. В нас не лише одна війна, їх кілька. Звичайно, найжахливіша – це мілітарна. Ми вже забули, коли війна й почалася. Проблеми тягнуться ще з 1960-70-х років. Ще одна війна – ідеологічна, в якій кілька ворогів воюють вже близько двох століть: арабізм, ісламізм, сіонізм і багато інших націоналізмів. Мілітарна війна прив’язана до ідеологічної. Ми чуємо про ідеологію політичного ісламізму", - запевняє науковець.
Фото: Інститут екуменічних студій УКУ.
Третя війна – політична. Кожне суспільне угруповання, оскільки на Близькому Сході немає розуміння громадянського суспільства, хоче, щоб влада належала йому. Я маю на увазі 2 громади: релігійна і етнічна. Етнічна війна – курди, які хочуть свободи для себе, а не для релігійної групи.
"Близький Схід покалічений низкою воєн. Природа цих воєн є множинною - місцева, регіональна, міжнародна. Ця частина світу завжди розігрувалася великими гравцями ще з ХVІІІ століття. Питання Сходу – це питання того, як великі потуги можуть завоювати собі цей регіон", - роздумує д-р Антуан Флейфель.
Століття тому кінець Першої світової війни накреслив нову карту Близького Сходу. Це також змінило багато обставин і настроїв людей.
Читайте також: Доктор Едіт Єва Еґер: "Дуже важливо знайти в собі Гітлера і матір Терезу": тези з розмови з відомою психологинею у рамках BookForum
"Схоже, сьогодні ми перебуваємо в епосі реконфігурації, коли побудова миру не є розкішшю, тому що людські жертви особливо важкі серед загиблих, поранених і переміщених осіб. Не кажучи, звісно, про знищення не лише приватної власності, а й структур та інфраструктури в кількох країнах. Нам потрібні тисячі мільярдів доларів, щоб відбудувати такі країни, як Сирія. А структури – це політичні і державні структури, які на сьогодні у жахливому становищі", - каже д-р Антуан Флейфель.
Як може екуменізм зробити свій внесок у відновлення миру: 4 тези
1. Потрібно провести інвентаризацію для того, щоб краще зрозуміти, що насправді відбувається. Якщо ми шукаємо миробудування, це означає, що миру немає, що ми є в контексті воєн. Воєнні дії є різними, залежно від контексту: війна в Сирії не така, як в Іраці, воєнні дії у Палестині не такі самі, як у Лівані. Отож, у нас є кілька проблематичних точок, але скрізь вони спричиняють багато шкоди:
воєнні дії створюють культуру ненависті, ми не бачимо більше іншого як когось, хто може мені допомогти, хто може мене збудувати і збагатити. Інший – це той, кого треба вбити, бо він ворог
колапс суспільств. Якщо заглянути у ці країни, ми побачимо, як суспільства розвалюються. Ми спостерігаємо творення культури смерті, багато мілітарних дій сьогодні здійснюються в ім’я вбивства іншого: якщо вони помруть, то це добре, бо так хоче Бог. Мені здається, Бог хоче життя, а не смерті. Виникає така собі культура смерті
економічні проблеми. Миробудування не тільки в тому, щоб припинити стрілянину, але це теж питання економічне. Війна і економіка дуже тісно між собою пов’язані, бо гроші – це причина війни
релігійні ідеологічні ідеї і думки, які зараз витають на Близькому Сході: політичний іслам (ІДІЛ, Аль-Каїда), релігійний сіонізм (окупована територія в Палестині), сіоністський євангелізм
Ці війни, які відбуваються на Близькому Сході, мають іншу природу і вони всі між собою пов’язані.
2. Християни особливо піддаються впливові цієї ситуації. По-перше, через демографію, бо вони у меншості. Вкінці ХХ століття третину населення Близького Сходу становили християни. А зараз це 3-4%. Демографія християнства на Близькому Сході свідчить про те, що спільнота християн потерпає, бо їх менше. Причиною є боротьба за владу. У християн немає влади – в сенсі наявності прав. Ліван – країна, створена для християн, а сьогодні вони не мають прав. Тому що сьогодні політичний порядок в Лівані робить Хасбулла.
3. Екуменізм прокладав дорогу на Схід кілька десятиліть. Близькосхідна Рада Церков зіграла важливу роль, щоб зробити екуменізм реальністю на Близькому Сході. Попри дії Ради Церков, у нас є чимало проблем на рівні екуменізму. Деякі з них є виявом міжнародних проблем. Екуменізм на Близькому Сході і Лівані не є у найкращій формі, і деякі з цих причин є політичними.
4. Це правда, що екуменізм є духовною, богословською і еклезіологічною реальністю. Господь нас просить до цього. Церви мусять прагнути будувати спільноту, бо роз’єднаність означає брак любові. Екуменізм на Близькому Сході має політичний вимір, якого уникають. Християни на Близькому Сході потребують єдності, щоби бути свідками і носіями змін.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку