"Навіть розчаровуючись, ми не повертаємося до місця, в якому вже були", – Мирослав Маринович

У часи, коли все релігійне воліють замовчувати, щоб нікого не образити, я зроблю інакше. Дозвольте звернутися до вас "Слава Ісусу Христу!", "Шалом". А хто не вірить у Бога, тому кажу просто "Доброго ранку!" 

Традиційно в західній пресі говорять про українські Майдани з політичної точки зору, але не говорять про феномен молитовного Майдану, коли українці разом моляться просто неба. І це фантастично! Ми з вами, як на американських гірках – то вгору, то різко вниз. Розвиток – це не є пряма лінія, а поступове підняття українців, із традиційними злетами й падіннями. Але тут хочу сказати важливе: навіть розчаровуючись, занепадаючи духом, ми не повертаємося до місця, в якому вже були перед тим. Тобто якийсь досвід ми таки набуваємо після кожного Майдану. Дуже не люблю тих фраз типу "для чого хлопці й дівчата з Небесної Сотні гинули?" Ні, нічого не даремно! 

Про релігійну свободу та міжконфесійність на Майданах

17 жовтня 1990 року – Революція на граніті. Були гасла політичні, але були й духовні. Ще на тій першій революції дівчата і хлопці говорили відкрито, що готові покласти своє життя для країни. Дуже важливо, що ця революція не була забута, про неї говорили під час Майдану. 

Я був сам здивований, як побачив фотографії: і сповіді, і молитви спільні, і навіть весілля на Майдані. Це було й на Помаранчевій революції, і на останньому Майдані. Це все робило покоління, яке ми тепер називаємо поколінням трьох українських революцій. 

Символ Помаранчевої революції – архангел Михаїл, саме релігійний образ. На щастя, ця революцію обійшлася без крові й жертв, хоча протестувальники підходили впритул до військових. Знову ж таки, були літургії просто неба, спільні молитви.

Помаранчева революція стала особливою, тому що вперше увиразнилася лінія свободи.

Дуже важливою була присутність різних конфесій. На помаранчевому Майдані були всі конфесії традиційних церков України, в тім числі російського патріархату, але були вони не від імені Церкви, а просто прийшли священники тієї Церкви з власної волі й мали свій намет. 

Помаранчева революція стала особливою, тому що вперше увиразнилася лінія свободи. Виявляється, можна бути різними й усі можуть бути разом на Майдані, всім є місце! Усі радо вітають зміни, всі радо вітають всіх! Оце міжконфесійне братерство на Майдані – це феномен. 

Помаранчевий Майдан став рубіконом. Десь у 2005 році після Майдану до мене звернулися з однієї німецької організації, щоб я допоміг організувати міжконфесійну зустріч в Україні. Я це організував, їхав собі й думав, якими аргументами буду заспокоювати духовенство, адже традиційно виникали різні непорозуміння. А тоді не було ніякого непорозуміння! Усі конфесії говорили про те, як їм разом обстоювати інтереси релігії перед державою. Ми всі відчули релігійну свободу й те, наскільки вона для нас важлива. 

Ідея соціальної справедливості на Майдані – протесту проти фальсифікації результатів виборів – згуртувала всі конфесії, бо вона не мала аж такого конфесійного виміру. Деякі особливості були в російському патріархаті, бо вони були за Януковича. 

Я не знайшов фото буддистських і кришнаїтських громад, але думаю, що вони теж були на Майдані. Взагалі там були представники різних релігій, були і євреї, і мусульмани. 

Революція породила спільні міжконфесійні звернення. Раніше такого не було, це також породило довіру до Церков. 

Під час Помаранчевої революції зародилася нова українська традиція – те, що не один лідер конфесії благословляє очільника країни, а всі, адже Україна – багатоконфесійна країна. В Україні була спроба запровадити фаворитизацію однієї конфесії, але вона не прижилася. Взагалі Янукович мав дивовижну здатність провокувати Майдани.

На Революції Гідності з'явився такий феномен, як молитовний намет. Отці Михайло Димид і Василь Рудейко стали капеланами Майдану. Сюди приходили молитися і римо-католики, і протестанти. Тут святкували Різдво. Але чомусь таких фотографій не давали у New York Times. А тут увесь Майдан стояв на колінах і молився… 

У якийсь момент із того табору помітили, що в кадрах з майдану занадто часто з'являються духовні особи. З того приводу Блаженнійший Святослав отримав лист від влади. Я переконаний, що такі листи отримали й інші предстоятелі. Але він сказав, що Церква не є частиною політики, але є частиною суспільства, тому вірні і священники зараз на Майдані, бо це відповідне місце для молитви, і на це не треба спеціального дозволу державної влади. Блаженнійший повторив тоді слова Папи, що пастирі повинні пахнути запахом овець. Тобто бути на Майдані.

Мусульмани на Майдані були у кримськотатарському курені. Вони там варили плов, запрошували всіх до себе і дуже щиро підтримували Революцію. Дивуюся, як упевнено, без флюгерності кримські татари підтримували Майдан, не давали себе використати. Гідність – це загальнолюдське поняття, саме тоді йшлося про гідність, і це було дуже відчутно.

"Для мене Майдани – це передовсім про духовні злети"

Політичні аспекти Майданів дуже часто ставлять під сумнів. Пригадую, на Заході мене питали, чому ми називаємо це революціями, адже політичні еліти таки залишилися при владі, просто карти перетасувалися і зміни не відбулися. Але для мене це передовсім революції Духа, бо витворювалися якісь дивовижні речі. Пригадую собі, як за пів року журналісти запитували в керівників нашої тодішньої опозиції, чому вони не активізуєте народ, на що опозиція відповідала, що не знає, чому народ такий пасивний. І тут така активність! От написав тоді Мустафа Найєм пост – і всі рвонули на Майдан. Хай він зараз напише – чи щось схоже станеться? То був Дух Божий! Перетворення людей, преображення, якщо хочете. Також Майдани – це мистецтво самоорганізації людей. Скажіть мені, будь ласка, хто вчив людей, хто і як саме має зробити? Людина виходила, дивилася, де потрібні руки, й допомагала в тому місці. Оце така миттєва самоорганізація народу була фантастична і вона проявила дивовижну особливість Майданів – торжество горизонталей і відсутність керівної вертикалі. Так, лідери опозиції пробували керувати Майданом, але їхні виступи Майдан освистував.

Майдан є прообразом духовної єдності.

Мене за кордоном запросили розповісти про наш Майдан. Нас запитують, чому ми не створили опісля партії, схожої з польською "Солідарністю". Бо ми, українці, маємо таку хворобу, як отаманщина, ми не любимо одного керівника й не любимо однієї партії. Але нью-йоркські дослідники мені заперечили. Навіть нью-йоркські протести, рух у Гонконзі, мусульманська весна не створили своїх рухів. Кажуть, що це особливість епохи. Закордонні дослідники цікавляться нашим Майданом, бо він був успішним, на відміну від багатьох інших світових рухів. Кажуть дослідники, що придивляються до нас, бо ми маємо в собі щось таке, що нас змінює. 

Важко нам здобутися на солідарність… Досі є недовір'я одне до одного: а чого я маю довіряти іншому, а мене завтра підведуть і зрадять. Це типова реакція. Під час Майдану абсолютно змінюється ставлення однієї людини до іншої. На Майдані я був свідком, як киянин віддав ключі від своєї квартири абсолютно незнайомому чоловікові та сказав, аби той пішов поспати до нього додому. Ми можемо бути солідарними. Нам треба здобути цей ефект, щоб ми могли бути солідарними не тільки на Майдані і щодня. У нас закладена солідарність, і вона спрацьовує. Майдан як соціальний ліфт не завжди спрацьовує. Часом той ліфт виносив догори і випадкових людей. 

Формула нашої єдності – в нашому багатоманітті. Це величезне завоювання Майдану.

Майдан є прообразом духовної єдності. Ми завжди розуміли єдність як уніфікацію наших національних ознак. Регіональні й конфесійні відмінності для нас завжди були фатумом. Тому ми досі співаємо "Боже, нам єдність подай". Але це, як у пісні Едіти П'єхи: "Стань таким, как я хочу". 

Сьогодні після всіх Майданів ми бачимо, що наші відмінності не стають для нас перешкодою, вони можуть лягати на полотно нашої єдності. Формула нашої єдності – в нашому багатоманітті. Це величезне завоювання Майдану. І в цьому заслуга величезна Януковича. Євреї, християни, мусульмани були разом на Майдані. І це треба пам’ятати. Це дає енергію, це творчий спадок, те, що творить ефект Медичі. 

Я дуже серджуся, коли чую, що люди говорять, що знову підуть на Майдан, коли президент не так поводитиметься. Люди добрі, Майданами не керують державою! Майдан – це ознака паралічу демократії. Ми можемо скинути негідного керівника. Але ми мусимо навчитися керувати державою без цього найвищого сплеску наших емоцій. Навчімося жити нормально й цивілізовано, і так само нормально й цивілізовано контролювати свою владу, щоб не йти на Майдан.

Лекція прочитана у рамках І інтеграційної сесії програми "Діалог", організованої Центром міжрелігійного діалогу "Лібертас" у партнерстві з Центром міжрелігійного порозуміння (США), Центром Івана Павла ІІ (Ватикан) та Інститутом релігії і суспільства УКУ

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.