У Львові вперше триває фотовиставка від MYPH: 22 автори про "Підсвідоме"

На виставці побувала журналістка "Еспресо.Захід".

Питання людської підсвідомості – як колективної, так і особистої – порушували чимало філософів і психологів. Цю тему через власний об'єктив також дослідили митці MYPH – Молодої Миколаївської фотографії. У підсумку творчих пошуків утворилася фотовиставка "Підсвідоме", до якої увійшли роботи 22 авторів та авторок. З відібраними роботами вони вже встигли відвідати Німеччину, Нідерланди, Норвегію, США, Австрію. Тепер уперше завітали до Львова. З 27 січня до 18 лютого організатори запрошують у Порохову вежу зазирнути в закапелки чужих досвідів. Зрештою, може видатися, що не такі вони й чужі.

Фото: Софія Каминська

З привітанням через Zoom на відкритті виставки виступила директорка Ангеліна Єфименко, яка зараз представляє простір за кордоном: "Фотовиставка "Підсвідоме" є для нас унікальною подією, тому що це вперше у Львові можемо побачити роботи MYPH. Як на мене, це просто геніально, і  такі об'єднання, і такі представлення українських фотомитців є дуже важливим. Особливо не лише в певних регіонах або країнах, а й у кожному місті нашої країни".

Засновник школи концептуальної та артфотографії MYPH Сергій Мельниченко зазначив, що проєкт митці презентують "з великою гордістю та любов'ю".

"Ми вперше у Львові виставляємо роботи наших студентів. Ми об’їздили вже майже всю Україну, скоро і до Криму, сподіваюся, доїдемо. Але у Львові вперше майже за шість років нашого існування. Дуже крутий простір, ми раді та вдячні за запрошення показати наших авторів і авторок тут із цим проєктом", – додав він.

Фото: Софія Каминська

Для "Еспресо.Захід" Сергій Мельниченко розповів трохи більше про концепцію фотовиставки "Підсвідоме".

"Виставка розбита за умовними секціями, на два поверхи. На одному можемо спостерігати рефлексії авторів під час повномасштабного вторгнення, проєкти про дім, про переселення, якісь переживання на рівні персонального. А на іншому поверсі – вже колективне сприйняття того, в яких реаліях сьогодні живуть автори. Багато робіт у чомусь перетинаються між собою, не за візуальними наративами, а за сенсами, концепціями тощо".

Фото: Софія Каминська

Щодо процесу відбору робіт Сергій Мельниченко зазначив: "Вибирати важко, тому що в нас дуже багато талановитих студентів. Але щоразу це невід'ємний процес нашої роботи. Тому приходиться обирати. У нас є набагато більше робіт, авторів. Цю виставку готували в дуже скорочені терміни, тому в нас не було багато часу на якийсь загальний відбір. Ми обирали з того, що вже показували в інших містах.  Тобто тут зібрана, можна сказати, колективна, велика групова виставка з наших трьох проєктів, які ми робили в Запоріжжі, Харкові, Миколаєві".

На запитання про сподівання, як виставка вплине на глядачів з погляду розуміння теми підсвідомості, Мельниченко відповів: "Ну, це виставка сучасної концептуальної фотографії, тому ніколи не роблю ставок. Ми просто хочемо через призму сучасної картинки, сучасного мистецтва, донести до глядача свої думки, переживання, ті стани, в яких перебувають наші автори та авторки. Тобто тут немає ідеї когось до чогось спонукати. Але я думаю, що воно в процесі якраз таки на рівні підсвідомості має так працювати, що люди завдяки тим чи іншим роботам, наративам можуть робити для себе певні висновки, занотовувати щось, переживати моменти, схожі до тих, що їх переживають наші студенти".

Авторську серію "Татуювання  війни", також представлену на виставці, фотограф почав робити у квітні минулого року.

Фото: Софія Каминська

"Це плівкова фотографія, середнього формату. Накладання проєкцій. Сенс такий, що є люди, котрих я знімаю, в різних містах: Івано-Франківськ, Одеса, Миколаїв... Це мої друзі. І ось наш процес складається з того, що вони обирають картинку, фотографію з тим місцем чи містом, яке залишило найбільший так званий "осад" (хоча так не зовсім правильно казати) за час повномасштабного вторгнення. Виводжу його на проєктор, проєктую на них і роблю фотографію. Тобто це таке собі шрамування, котре залишиться з нами назавжди. Це наші будуть спогади,  від них ми вже ніколи нікуди не дінемось. І ось процес вибору цієї саме фотографії теж дуже складний. Тому що кожного дня відбуваються жахливі речі. Вибирати одну якусь – теж дуже складний експеримент, але ми намагаємось працювати. Тому що це не документальний проєкт, це більше, знову ж таки, поєднання документалістики з арт складовою і так далі. Він ще в процесі, я його потрошки продовжую…"

Про свої роботи "Еспресо.Захід" також розповіли дві учасниці проєкту, Вероніка Моль та Олена Морозова.

Мисткиня Вероніка Моль працює з форматами ментальної фотографії. Роботи, які вона представила на виставці, зробила у першій половині 2022 року. Каже, що це рефлексії на події, які відбувалися в той момент.

"Головна, напевно, моя робота – з будинком, в який влучила ракета. Це була одна з перших житлових будівель, в яку влучила російська ракета, і вона була дуже близько від мене. Це було перше таке велике руйнування, яке побачила на власні очі. Я намагалася передати відчуття свого стану і шоку від цього. Власне, всі інші роботи також про те, як ти себе відчуваєш, проживаючи ці досвіди. Думаю, всі ми побачимо щось знайоме для себе".

Олена Морозова, мисткиня з Києва, на виставці представила проєкт, який називається "Я знала, що вона ніколи не матиме дітей".

Фото: Софія Каминська

"Він присвячений пам’яті моєї молодшої сестри, яка загинула 15 років назад в аварії. Ця травма застрягла всередині мене, лише десять років потому я вирішила прожити її та звернулася до психолога, почала робити фотографії. Тому що фото завжди допомагають мені, це як терапія. Я почала роздумувати про смерть, про життя. Робила свої авторські портрети. А потім почалася війна... Коли я читала ці жахливі новини, вони знову підняли мою стару травму, я рефлексувала на ці всі події. Почала ще більше знімати, а згодом це все склалось у мене в таку серію, в такий проєкт, який я фіналізувала в книзі, яку теж сюди зараз взяла… Глядачі, які були на виставках, давали мені зворотний зв'язок, казали, що їм відгукується цей проєкт. Тому що є люди, в яких трапилося щось схоже. І зараз під час війни також багато людей втрачає близьких…"

Софія Каминська