Про це повідомляє "Еспресо.Захід".
Тема дискусії стосувалася поняття українського Героя. Який він: це той, хто пішов на фронт, чи той, хто неодмінно має здійснити "подвиг"? Також говорили про критерії героїзму: які вони і чи є взагалі. Як доносити до широкого загалу історії справжнього героїзму, та де та межа, коли ми говоримо про героїв лише хороше і коли говоримо правду, якою б вона не була? Чому ми героїзуємо жертв, а про реальних героїв забуваємо?
Читайте також: У межах 28 львівського BookForum дискутували, як не збожеволіти від батьківства та чому варто виховувати дорослих
Спікерами були радник міністра у справах ветеранів та воєнний історик Василь Павлов, снайперка добровольчого українського корпусу "Правий сектор" та офіцерка морської піхоти України Олена Білозерська, а також народний Герой України та військовий льотчик Василь Мулік.
"Насправді Героя України визначає народ. Тому критерії героїзму, на мою думку, відсутні, адже надто широкі рамки в надто вузьких часових обставинах, – зазначив народний Герой України та військовий льотчик Василь Мулік. – Як на мене, піти в АТО, воювати там – це не героїзм, бо це насамперед обов'язок кожного громадянина. Можливо, героїзм – це робити те, що ти мусиш робити, виконувати свій обов'язок за обставин, коли це практично неможливо. Прикладом справжнього героїзму став для мене близький друг, Валентин Цигульський, який зміг вирвати майже некерований літак з вільного падіння, а опісля з компресійними переломами хребта врятувати льотчика-оператора з горючої кабіни літака. Коли він це робив, у нього горіли руки. Оце я називаю героїзм".
Олена Білозерська, авторка книги "Щоденник нелегального солдата", однієї з найбільш відвертих книг війни на Сході, додала: "Я замислилась, чи можу дати визначення, хто герой, а хто – ні. Також думала над прикрою, на мою думку, традицією – давати Героя України пораненим. Звичайно, військовим у такі моменти потрібно вручати відзнаки за поранення, давати хороші виплати на швидше відновлення. Але бути пораненим випадково – це не подвиг.
На мою думку, герой – це високоморальна людина, з якої молодь може брати сміливо приклад. Для героя перебування на фронті – це почуття обов'язку перед державою, а не бажання піднятися".
Спікери підняли тему про те, як писати про військових. На їхню думку, в історіях про фронтовиків має бути баланс: щоб хорошого було більше, ніж поганого, але при цьому щоб усе було правдою, а не вигадкою.
"Ми повинні перейти від комплексу нагородження жертв та самопожертв до чогось вищого, і формувати героїв на чомусь іншому. Потрібно міняти систему нагородження. Мають бути окремі відзнаки за самопожертву, хоробрість, фаховість.
До прикладу, система нагород, яка була в нас до 2014 року, не передбачала війни. Тому багато хто отримав відзнаки за те, чого фактично не робив. Але людей мають нагороджувати за конкретні дії і в тих випадках, коли ці дії за межами простих стандартів. Чому військові часто відмовляються від нагород? Бо не хочуть стояти в одній лінії з тими, кому вручили таку саму відзнаку ні за що", – зауважив Василь Павлов.
Жест благодійності чи перспектива розширення авдиторії? У Львові говорили про україно-білоруські видання
У рамках 28 BookForum презентували дослідження про ректора Миколу Максимовича і про те, що все може бути не таким, як здається.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.