День флагштока

Підміна почалась, коли замість Президента отримали посереднього актора, який виконує/грає його роль. Коли замість "армія-віра-мова" – отримали "пожрать-поржать-пох…" А замість параду першого року – ностальгічний постсовковий концерт.

І надалі замість інституцій влади маємо філії "95 кварталу", замість законності та судових вироків – сумнівні з погляду права санкції РНБО, замість боротьби з ковідом, для якої було сформовано спецфонд, – "велике будівництво", влучно назване в народі "крадівництвом".

А мета цього безперервного серіалу, як і звично для шоу-бузнесу – прибуток, заробляння грошей на всіх етапах процесу. Ну, і щоби народу нравилось! Тому замість складних і тривалих державотворчих і реформаторських процесів – просте кіношне рішення з головним героєм, який рятує світ. А далі що? Далі наступна серія.

Та скільки б героїчних епізодів фільму з альтернативною реальністю не знімали, образ рятівника виходить щораз більш недолугим і вже навіть не смішним. Це й не дивно, адже дедалі більше глядачів переконуються, що "король несправжній", а ним став лжепрезидент, основним мотивом правління якого є реалізація своїх прихованих комплексів, перверзій і болюче сприйняття правоти попередників.

І якщо усвідомлення цінності для існування держави армії та віри вже знайшло місце навіть у його голові, а питання мови так і не вдалося переламати через коліно, то один із "дитячих" страхів, назвемо його "комплекс флагштока", і досі не дав спокою.

Тобто цінності, які на всіх рівнях держави "зацементував" Петро Порошенко, якось проходять усвідомлення. А от флагшток, який минулоріч "зацементував" Віталій Кличко та посмів відкрити без Його присутності – теребив увесь рік. З того почалися проблеми в чинного мера Києва, який, як показали останні місцеві вибори, попри гоніння, користується безапеляційною підтримкою більшості мешканців столиці.

І от, чи то за наказом згори, чи то в руслі традиційного намагання зробити приємно і сподобатись, але цей День Незалежності увійде в історію, як "день флагштока". Адже цих конструкцій постало по всій Україні, як пам'ятників Леніну у старі недобрі часи.

От лише невідомо, скільки їх переживе випробування вітрами історії. Адже на них ще не піднімали велетенських прапорів, що мали б майоріти і в сонце, і в дощ, і навіть у мороз, а вони вже почали валитись і гнутись на очах. Це лише підтверджує, що начебто благий намір, який викликаний неправильним ідеологічними мотивами, а також особистими комплексами, знову став типовим прикладом підміни понять і символів. Ці колоси один за одним якщо не впадуть безславно чи не будуть порізані на брухт, то просто "кануть в Лету", забудуться й залишаться у пам'яті хіба у вигляді жартів і мемів.

Але точно не викликатимуть такої гордості та відчуття величі, як масштабне синьо-жовте полотнище, що тріпотіло на щоглі над Дніпром і в серці кожного українця торік у найбільш відповідний момент, коли уми влади і плебсу тішили скоморохи.

Тоді до нього, як до найбільшої святині, сходилися кияни та гості з усіх куточків нашої держави та світу. Я був серед них – і це та подія, яка запам'ятається назавжди. Тоді точно був День Державного прапора, а не флагштока.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.