Давні картини, автентичні скульптури та галерея: львівська політехніка прочинила двері для гостей

Разом з іншими туди завітала журналістка "Еспресо.Захід". 

Йдеться про відреставровані актову залу та колишню студентську читальню бібліотеки (тепер зал для конференцій). Запроєктовані та втілені ще у 1880-х роках, вони залишаються окрасою головного корпусу політехніки та місцем для важливих подій.

Спочатку зазирнемо до актової зали. Колись вона слугувала залою для засідань великого сенату, а також саме тут у далекому 1912 році отримувала доктора Honoris causa (почесний науковий ступінь доктора наук Львівської політехніки) Марія Склодовська-Кюрі. У політехніці навіть жартують, що зала має таке місце, куди ставати не варто, адже науковиця займалася саме радіоактивними елементами.

"До речі, вона одна з перших жінок, яка отримала водійські права. Вони були потрібні їй для керування вантажівкою. Вона була водійкою вантажівки і їздила на фронт. Робила те, що зараз роблять наші жінки військові медики. Рятувала військових. Марія Склодовська-Кюрі возила на фронт рентген-апарат, який допомагав рятувати життя солдатів. І навіть в'язала для них шкарпетки", – розповідає асистент кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Інституту гуманітарних та соціальних наук Андрій Павлишин.

Читайте також: Прощання з епохою: якою світ запам’ятав королеву Єлизавету

Покриття стін тут дуже схоже на мармур, проте насправді зовсім ним не є – це розпис під мармур, втілений Іваном Долинським. Власне він і був одним із елементів, які потребували повної реставрації, адже за радянських часів цей найдавніший шар зафарбували, ще й неодноразово. Реставрацією займались працівники кафедри реставрації Львівської політехніки. У процесі деякі елементи доводилося відновлювати майже повністю.

Окремо варто згадати картини, яких вгорі зали цілих 11 – це роботи, виконані за ескізами відомого польського художника Яна Матейка, творили їх його учні. Зображення розповідають про розвиток людини та людської цивілізації  від створення світу і до кінця XIX століття, моменту їх втілення тут. До кожної із них митець залишив назви та пояснення. Однією із найцікавіших є робота, яка символізує прогрес та розбудову залізниць у світі: на дрезині зображені жінка-вода, чоловік-вогонь та їхня дитина – водяна пара, яка була рушієм прогресу. Також увагу привертає картина, яка зображає Європу та Америку, з’єднаних телеграфним кабелем.

Коли ж від картин трохи перевести погляд, око зупиняється на скульптурах. Щодо їхнього походження існують два припущення, проте точна інформація про це не збереглася: перше – це те, що скульптури належать руці австрійського скульптора Еміля Шрьоделя, а друге – те, що їх створив львівський скульптор італійського походження Леонард Марконі, друг Юліана Захарієвича, автора будівлі головного корпусу в цілому та цієї зали зокрема.

Коли ми згадуємо про двох друзів, Юліана Захарієвича та Леонарда Марконі, це означає, що час переміститись до наступної видатної зали їхнього авторства. Тобто, до зали Захарієвича, або давньої читальні бібліотеки – розкішного приміщення, яке призначалося саме для комфортного навчання студентів. Тоді, як викладачі мали у своєму розпорядженні дещо аскетичніші приміщення.

Під час відновлювальних робіт у цій дивовижній залі на реставраторів чекали незвичайні знахідки часів Другої світової війни.

"У сірниковій коробці знайшли ордер для якогось "освободітєля" на квартиру у центрі Львова, але оскільки він був тут захований, то я сумніваюсь, що він таки поселився", – згадує реставратор Максим і додає. – Так само був збережений лист солдата Вермахту додому, він зараз перебуває у музеї на іншому поверсі, можливо його перекладуть наші мовознавці".

Читайте також: Довженко та Сталін: як "українське питання" перетворило дружбу на ненависть

Він же розповідає і про особливості шафи, яка відкрила ці знахідки. Зокрема про маскарони, скульптурні прикраси у формі голови людини, зображення яких тут повторюються. Є підозра, що ці маскарони зображують саме Захарієвича та Марконі.

"Є певна портретна схожість. Вони, ми думаємо, могли увіковічнити себе, свої портрети, саме у цьому залі, – пояснює реставратор. – Крім того, якщо звернути увагу трохи вище (прим.ред. перила галереї над шафою), на кожному стовпчику перил є картуш з так званим ґмерком, це середньовічний аналог сучасного логотипу. Не лише видатні роди мали герби, але й кожен ремісник, кожне підприємство вигадувало свою анаграму. Є версія, що ми бачимо зашифровані дві літери в одному символі. Він може бути схожим на якір, але насправді е дві літери, які злились в одну. Це літера J, Julian латинською, і L, Leonard".

Читайте також: Відволіктись та переключитись: легкі книжки на початок осені

Шафа вміщує просто неймовірну кількість книг згори, а знизу залишає місце для альбомів та архітектурних креслень. Наразі вона незаповнена і ще чекає, чи повернуться до неї давні фоліанти. Проте це поки що під питанням, адже такі книги потребують особливого зберігання та ретельної охорони.

Попри це, реставратори майже з нічого відновили усі деталі та особливості й шафи, й галереї та виходу на неї – дверей зі спеціальним механізмом, який дозволяє відчиняти дві половинки одночасно, щоб піднятися сходами нагору та потрапити по суті на стелю шафи, де також можна ближче роздивитись відновлений, у приглушеному теплому світлі. 

Як зазначають у Львівській політехніці, обидві зали планують відкрити для проведення екскурсій частіше, ніж це можливо зараз. Окрім них, у близькому майбутньому на львів'ян та гостей міста можуть чекати також інші цікавинки від університету, адже він має, чим поділитися та здивувати.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.