Чому в Україні слід змінити підхід до підприємців: недоступні кредити й податковий тягар

Про це розповів Андрій Якимів – підприємець, кандидат економічних наук, доцент кафедри управління проєктами Національного університету "Львівська політехніка".

Чи достатню підтримку надає сьогодні держава бізнесу, який хоче працювати, попри війну?

Сьогодні підприємцям потрібні реальні ресурси. Грантові програми –  хороший варіант, але якщо ти хочеш отримати більшу суму фінансових ресурсів під свій стартап, то повинен фактично мати ледь не діюче підприємство з певною кредитною історією, працівниками, оборотами в кілька мільйонів євро тощо. Для масштабування наявного бізнесу такі програми, очевидно, працюють, але для стартапів, імовірно, що ні. 

Якщо підприємець хоче відкрити новий бізнес, то грант у розмірі 200-250 тис. грн для нього – ні про що. Щоб він мав успіх, потрібні не тільки гроші. Потрібна система, де бізнес зможе втриматися на плаву зі своїми компетенціями. Потрібна повна підтримка та фахове менторство. Так робили наші іноземні партнери, зокрема ПРООН, USAІD, "Фонд Східна Європа". Вони скеровували ресурси на дієві ефективні програми, які давали результативність щонайменше 25-30% – коли люди прийшли, отримали нові звання, змогли підсилити свої навички й започаткували власну справу. Просто робити звіти, що держава потратила кілька десятків мільярдів гривень на якісь проєкти, незрозуміло під кого і для чого, та хто реально з них скористався, – неефективно…

Якщо говорити про програми кредитування 5-7-9% для бізнесу, то вони були ефективними лише для незначної кількості безпосередніх бенефіціарів. Я, приміром, спробував під свою операційну діяльність залучити цей кредит, але відмовився від нього на останньому етапі, тому що умови, які змушували прийняти банки, були зовсім невигідними.

Щоб отримати кредит 5-7-9%, потрібно було скласти необхідний пакет документів, який я надав, дати заставне майно – яке я надав зі своїх компаній. І вони вимагали, крім застави, щоб я долучив до кредитної угоди додатково ще й свій будинок, де проживає моя сім'я. Для мене було неприйнятним заставляти особистий будинок, адже всі документи та звітність я подав, як і заставу іншим оціненим майном. Але і Приватбанк, і Ощадбанк відмовили мені у кредиті без надання в заставу мого приватного житла.

Тобто ці кредити тільки називаються "доступними", але коли ти вникаєш у процес підготовки та прийняття обов'язкових умов, то не можеш на них погодитися. 

Тому під підприємницькі ініціативи нам потрібні спрощені, швидкі доступні кредитні та грантівські програми. Їх потрібно розвивати, розширювати для різних видів бізнесу, збільшувати поріг доступних коштів, щоб люди отримували доступ до таких програм і, відповідно, до ресурсів.

З якими проблемами зіштовхується бізнес сьогодні?

Податкове навантаження. Чому сьогодні повернули 5% єдиного податку, забрали ті 3%, які були у підприємця як пільга на час воєнного стану? Невже вони – бюджетоутворюючі підприємства? Люди які працюють на себе, не отримуючи нічого від держави, які утримують робочі місця, сплачують зокрема військовий збір – чому їх перевели на 5%? 

Багато моїх колег, партнерів з бізнесу, мислять категоріями: ми дуже хотіли б розвивати нові проєкти в Україні, але поки що ми в очікуванні, а очікування не створює вартості. Немає вартості – немає ресурсу для сплати податків у бюджет.

Держава, навпаки, сьогодні має дати максимальну кількість ресурсів і розуміння ризиків, щоб люди були мотивовані для діяльності, бо це насамперед в інтересах держави. Натомість деякі підприємці думають, як перезимувати, як вижити або взагалі думають, чи не почати працювати в іншій країні.

Сьогодні ніхто не хоче входити у довгі проєкти, і це найгірше. Вигідно, мабуть, лише швидко вкласти та швидко щось отримати, адже невідомо, як буде далі. Прогнозувати бізнес-ідею та терміни її реалізації на рік-три досить складно. 

Які зараз є запити від бізнесу? Що найбільше хвилює підприємців?

Перше – немає реальних грошей в економіці, доступу до дешевого ресурсу, який давав би можливість реінвестування, посилення операційної діяльності чи масштабування. Друге – податкова система і її адміністрування, в тому числі здійснення перевірок. Ми повинні йти до того, щоб бізнес виходив з тіньової економіки, але це має бути для нього мотивацією. 

Найчастіше підприємці запитують: як використовуються податки, які ми сплатили? Вони готові платити, але ці податки мають бути прозорими, зрозумілими й чесними. Якщо підприємець, виходячи зі своєї економічної можливості, спроможний платити умовно податок 10%, то не можна змушувати його платити 30-40%. Він не зможе його заплатити, тому буде змушений йти "в тінь". 

Є багато питань до переформатування низки наших податків, зокрема того ж таки ПДВ, не говорячи вже про те, як адмініструються податкові накладні, відбувається їх блокування. 

Чому не зробити, скажімо, податок з обороту чи продажу, який є в багатьох інших країнах? Коли ти знаєш, що здійснюєш підприємницьку діяльність і в тебе є певне податкове навантаження – до прикладу, 1-10% з обороту. Тоді не треба жодних перевірок. 

Ми у 2004 році починали з єдиного податку, який тоді був 10% від обороту. Тобто ми з кожної сотні гривень доходу мали заплатити десять гривень податку. Податкова легко звіряла: є 10% сплачених податків, і все. А 10% від підприємницької діяльності – це фактично те саме, що близько 35% податку на прибуток при 20-25% рентабельності бізнесу. Тобто ми сплачували в рази більше, ніж ті підприємства, що були на загальній системі оподаткування.

Тому є простіші рішення, але комусь вони, мабуть, не вигідні. Хтось досі мислить категоріями "совка", карального депресивного методу, мовляв, інакше бюджет не наповниться і країна не витримає. 

На мою думку, потрібні свіжі інноваційні рішення, які дадуть результат для економіки тут і зараз. До прикладу, коли ми говоримо про добробут наших громадян на старості, то мусимо визнати, що пенсії – немає, її й не буде, і дефіцит Пенсійного фонду нікуди не дінеться. То чому не подивитися на це в іншому розрізі?

Чому б не запровадити зрозумілий публічний збір, наприклад, з операцій, які відбуваються в банківській системі, з грошової маси, яка є в обороті? Нехай це буде 1% чи 2%. Але якщо я розумітиму, що, перевівши тисячу гривень комусь на картку чи зробивши бізнес транзакцію на цю суму або, скажімо, придбавши товар чи послугу, мушу сплатити з них 20 гривень комісії, і моя мама отримуватиме, відповідно, 300-400 чи 500 доларів пенсії, бо це живі реальні гроші, які будуть нагромаджуватися у системі пенсійного забезпечення, то, можливо, це рішення?

В Америці, коли я купую в супермаркеті товар, то бачу в чеку податок з продажу. Скажімо, купив за $10 якусь річ і, залежно від штату та міста, сплатив умовно $1 податку. Він замінює ПДВ, і це реальні гроші – ти купив, сплатив податок. Запровадьмо такий "пенсійний" збір, а не будемо індексувати пенсії – по 200 грн на рік, бо це не вирішує проблеми.

За останніми даними, в Україні 4,5 мільйона українців безробітних. Як, на вашу думку, змінити цю ситуацію?

Є деякі програми, коли держава виплачує тобі певні кошти за створення робочого місця, які ти мав би повернути у вигляді сплачених податків з доходу від майбутніх працівників. Це класно, але воно працює лише для наявного бізнесу, який масштабується. Якщо в мене є цех, я маю 5 працівників і хочу масштабуватися, то мені вигідно добрати ще 5 працівників, отримати допомогу від держави. Але що робити тим, хто не має такої можливості?

Потрібна мотивація. Задайте собі питання: чи хочете ви стати підприємцем. Теоретично, можна спробувати. Але для цього в тебе має бути віра в те, що в тебе все вдасться, щоб відкрити, скажімо, свою мініпекарню чи швейний цех, свій маленький салон чи отримати 2 гектари землі для органічного землеробства… Є безліч відшліфованих кейсів, готових бізнес-планів, але питання в координації та роботі з цільовою аудиторією. Дайте людям знання, ресурс і допоможіть, щоб вони були життєздатними на першому етапі й надалі.

Треба змінити уявлення людей про те, як ми можемо допомогти країні, яка воює. Живімо і працюймо тут і зараз, робімо безпечне інвестування, шукаймо комплексне системне рішення, працюймо на місцях у громадах.

Я бачу багато людей, які мають певні ресурси й готові вкладати їх. Вони свідомі, що триває війна, що може не бути світла, що на твоє підприємство може прилетіти, але вони не розуміють, що відбувається з погляду податкового навантаження, перевірок і тиску на бізнес. 

Держава має бути відвертою, докладати максимум зусиль, щоб підтримувати тих завзятих ентузіастів, які хочуть бути на своїй землі, працювати у складних умовах, створювати робочі місця, не просячи в держави ніяких соціальних виплат, бо вони хочуть мати краще майбутнє і кращу фінансову забезпеченість. Давайте врешті відмовимося від репресивності й податкового тягаря, а в партнерстві зміцнюватимемо нашу економіку.

Ймовірно, нам бракує системних досліджень, що саме потрібно українцям, які хочуть стати підприємцями або хочуть розвивати свій бізнес далі.

Це правда. Я мав кілька візитів за кордон. Мені було цікаво, як працюють там системи підприємницької підтримки, самозайнятості. І я був вражений, коли побачив, що в першу чергу там проводять системні дослідницькі роботи. Готують цілі аналітичні звіти по галузях, сегментах, напрямках, з аналітичними розрахунками, на підставі яких приймають те чи інше рішення. Покажіть мені хоча б один системний аналітичний публічний звіт, до якого я міг би подивитися, хоча б у контексті сільського господарства…

Бо, скажіть, будь ласка, де наші ланцюжки доданої вартості? Коли в нас хтось щось вирощує, то як відбуваються етапи заготівлі, переробки та збуту? Ми маємо сьогодні проблему з експортом зерна в Україні. То, можливо, варто подумати про інший напрямок: може, це могла б бути переробка, створення сировини для виробництва, щоб виходити з іншими продуктами з доданою вартістю на експорт чи навіть пропонувати готову продукцію для внутрішнього ринку.

До речі, коли я працював виконавчим директором Асоціації місцевих рад "Ради Львівщини", був гарний приклад фінансування ініціативи із переробки ягід у Мостиськах – "Фрутбанк". Ягоди вирощували місцеві одноосібні та фермерські господарства, вони здавали свою продукцію на переробку комунальному підприємству. Але щоб розуміти, які саме проєкти є життєздатні в тому чи іншому районі, потрібно мати системні дослідження, які можна було б використовувати на місцях. Без цього нікуди. Важливе також планування території, розробка детальних планів, щоб розуміти, зокрема, чи варто вирощувати пшеницю, кукурудзу тощо в цьому регіоні, чи можна перейти на інші види продукції, які могли б давати кращий фінансовий зиск. До прикладу, цінна деревина, рослинність, лікарські трави, інше. Нам потрібно відновлювати ланцюжки доданої вартості: "свій до свого по своє". Адже коли виробник, заготівельник, складальник, переробник і всі інші ланки зв'язані в одну систему, то це дає хороший результат, потужний ефект і створює додану вартість. Так, це складні управлінські речі, але без них ми не зможемо рухатися далі.

Розмовляла Лілія Тимощук