Чи працює Європол на Росію? Блог Ігоря Гулика

На перший погляд, нічого дивного. З країни, де йде війна, цілком можливим є припущення, що вивозитимуть зброю. Однак є кілька речей, які змушують прискіпливіше поглянути на цю новину.

По-перше, йдеться про "ознаки". Контрабанда – вона або є, або її немає. Це не погодна ситуація, яку можна прогнозувати за "ознаками". Тим паче — контрабанда "важкого озброєння" (як так розумію, — не набоїв, автоматів, а щонайменше – БМП). Тому натяк на ознаки слід розуміти, як непевність або ж якісь припущення. Але, радше, про сторонній "вкид" інформації, призначений для значно серйозніших завдань.

По-друге, — контекст. Акурат тепер саме російські пропагандистські ЗМІ активно роздмухують ситуацію довкола постачання України новітніх систем озброєння, зокрема від партнерів з Рамштайну. Цій фазі передував тривалий період вагань (і цілком виправданих) союзників з антиросійської коаліції, які резонно побоювалися, що їхні технологічні розробки під час боїв можуть потрапити у руки московитів. Дякувати Богові, ці сумніви не виправдалися, щобільше, закордонні військові не приховують захоплення від вправності українських військовиків, які дуже хутко опанували HIMERS, NLAW та іншими іноземними "штуками".

А от в Росії почалася справжня істерика. Причому, на рівні високопосадовців, що не втомлюються сипати погрозами на адресу країн-постачальників, розмахувати "ядерною дубиною" та іншими, звичними для російської "дипломатії" жахалками. А з розвідувальних центрів пішла хвиля вкидів про те, що, мовляв, Київ цинічно наживається на торгівлі зброєю, перепродуючи її третім країнам.

По-третє, — маємо розуміти, що Європол, як і майже кожна європейська інституція, не позбавлений, м'яко кажучи, агентів російського впливу. РФ (як, і до речі, Україна) не є членом Агентства, але окремі зацікавлені міністерства, відомства мають укладені угоди, меморандуми про співпрацю та інші документи. Що цілком природно: з міжнародним криміналітетом треба боротися спільно. Але така опосередкована співпраця не означає, що хтось із чиновників, які ухвалюють або ж впливають на ухвалення рішень у Європолі, не втримався перед спокусою бути "шрьдеризованим", на що Росія витрачає купу грошей. Звично так і відбувається. Зрештою, вчорашня реакція того ж Європолу була діаметрально протилежною: там навіть визнали "вплив російської пропаганди". Але потяг, як кажуть, пішов. Перша новина розлетілася, як притаманно "качкам", а за спростуваннями вже й ніхто особливо не стежить.

До того ж певні "ознаки" дають зрозуміти, що вкид був свідомим і досить точно розрахованим. Йдеться про те, що публікація з'явилася у Der Shpiegel, тобто у виданні країни, яка дуже "гнучко" ставиться до постачань в Україну зброї взагалі й важкої зброї зокрема. Недавно я писав про це ширше, а сьогодні лише нагадаю, що часто гучні заяви канцлера Шольца не відповідають реальному станові справ. Цифри вперта річ, і якщо німецький уряд оприлюднює явні розбіжності між обіцяним та виконаним, то стає зрозумілим явну нехіть Берліна "озброювати" Україну.

Далі більше. Звісно, публікація має, перш за все, вразити пересічного читача. У Німеччині він дуже вразливий для такого характеру новин. Не скажу, що всі бюргери – пацифісти, однак те, що левова частка служак бундесверу подали або мають намір подати заяви про звільнення зі служби (бо не очікували війни!), свідчить про острах німців перед ймовірним конфліктом на їхній території. А тут – важка зброя, причому кримінального походження!

Тому реакція, мабуть, ще попереду, і, за планами організаторів, мала б набути вибухового характеру.

Ще одна деталь. В Україні цю новину першими підхопили РБК (Росбалт) і звично вже (на жаль) Українська правда.

Заради справедливості скажу, що й офіційний Київ, — на жаль, традиційно, особливо за цієї влади, — теж не на висоті. Коли в Україну прибула численна американська місія з метою перевірки використання наданої зброї, то виявила, що уряд дозволяє собі таки приторговувати "надлишками" озброєнь та амуніції. Звісно, не контрабасом, офіційно, але… Ще раз: уряд воюючої країни збуває за кордон "надлишки зброї"! Причому, з цілком конкретно визначеним відсотком того, що можна пустити в торгівлю, а що ні.

Натомість з екранів телевізорів та інших "прасок" ми чуємо істеричну мантру: Україні потрібна зброя! Чому ви зволікаєте з постачанням зброї? Чому ми не в НАТО?

Тому висновок. Якщо ми не хочемо виглядати ідіотами – слід не давати приводів для цього. Якщо ми ведемо гібридно-інформаційну війну за європейську опінію, — робімо це без дуль у кишені. Якщо ми бажаємо щирості партнерів, — будьмо щирими з ними.

Інших рецептів у мене немає. Але, гадаю, і цих достатньо.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.