Сліпий, німий, чи глухий, або надміру пильний? Що гірше?! Блог Ніки Нікалео

Як сталося, що ніхто з великого подвірʼя на Масарика не схаменувся?! Як щодо кволого громадянського суспільства?! Як, поясніть мені, чому було не подзвонити в поліцію і не повідомити про підозрілу особу в подвірʼї?! Це ж не один день він там сидів і спостерігав. Усі ж його бачили! Бабульки, пардон, літні пані, до усього такі цікаві, знали ж, що мешкають поруч вельми яскравої особистості, яка має силу-силенну як шанувальників, так і ворогів! Що за безвідповідальність?! Що за недбалість? Як це пояснити?

Мені складно уявити, та ні,  я просто переконана, що про підозрілу особу в країнах Європи уже б на другий день повідомили в поліцію з десяток громадян – мешканців такого великого кварталу. Наведу вам приклад зі свого власного життя.

Фото: Ніка Нікалео

Це сталося півтора року після того, як я переїхала мешкати до свого чоловіка у Бельгію. Перебуваючи з робочим візитом вдома трохи довше, як зазвичай, адже продовжую працювати в Україні, раптом отримую дзвінок на телефон з визначенням регіону Гент, Бельгія, де мешкаю. Здивована, адже номер мені невідомий, відповідаю, тоді ще англійською. З’ясовується, що це поліція! Цікавляться чи все зі мною гаразд,  чи я жива-здорова і як мої стосунки з чоловіком. Сказати, що я була здивована – це нічого не сказати. Я маю право перебувати в іншій країні за законами Євросоюзу до 90 днів на 180 відповідно. Точнісінько так само, як до повномасштабного вторгнення мав право кожен власник біометричного українського паспорта. Після завершення 90 днів треба або виписуватися із помешкання у ЄС, або мати серйозні задокументовані підстави перебувати на відстані і не втрачати можливості законного перебування. Але ж я нічого не порушила – минуло не більше, як півтора місяця від часу мого від’їзду. Поліціянт в Європі – це друг громадян. До слова, не можу також не сказати цього про український поліціянтів, яких я знаю. Я не жартую! А таких атлетичних красенів, яких до їхніх лав набирають у Бельгії, то ще треба пошукати. Одразу викликають у вас і симпатію,  і довіру, тому… Я безпосередньо з’ясовую відки така підвищена цікавість до мене, чим заслужила цей інтерес. Справедливості заради скажу, що зі мною розмовляла жінка. Виявилося, що то пильність сусідів, які зауважили мою довгу відсутність, адже я цілими днями стирчу у садку, який створюю з любов’ю (бо до мене там був лише поганенький газон) і це помітила дорога бельгійська набридлива, як з’ясується пізніше, літня пара. Адже ті сусіди, з якими ми товаришуємо, а це нашого віку бельгійці,  серед яких і начальник поліції нашого містечка були  в курсі, що я повезла гуманітарку до України і буду назад через два місяці. Можливо поліція б і не дзвонила, але ж креативні сусіди подумали, що може чоловік вбив свою дружину і закопав на щойно створеній клумбі… Сміялася з цієї версії я одна, поліціянтка лише хмикнула. Вона побажала мені скорішого завершення війни і повернення до доньки, до чоловіка. Те, що останній був ошелешений і обурений заявою сусідів, то це нічого не сказати. Але як вам така пильність громадян? І таких тут на кожному кроці через одного! Вони набридливі, як мухи літньої днини: постійно дзвонять, пишуть від руки листи у поштову скриньку (фото одного із недавніх виставляю), де розповідають як вам жити,  і що вони вам дозволяють робити у себе в садку і взагалі зі своїм життям. Називають мене зневажливо vriendin (подруга), хоча коли писали листа до поліції, то знали, що офіційно дружина. Мені дістається і за те, що мій пес на них гавкає,  і що дерев я насадила,  а їм не подобається, але вони мені дозволяють, як і дозволяють жити в Бельгії, що сприймається тут, як расизм і ще багато подібних абсурдних вимог і претензій, але… Так люди тут реагують на подразник. Так тут люди також нейтралізували вирощування маріхуани в сусідньому будинку, який здавався в оренду. Наркотичні речовини у Бельгії, на відміну від Нідерландів, під суворою забороною. А тут ціла плантація під штучним світлом і вдень,  і вночі. Сусіди повідомили про дивне освітлення в поліцію. І ті накрили наркокартель на мільйони євро!

Фото: Ніка Нікалео

Фото: Ніка Нікалео

Фото: Ніка Нікалео

Переконана, що донька Ірини Фаріон була б безмежно вдячна цим набридливим, але пильним сусідам, які б могли попередити таку біду. Поліція могла б і нейтралізувати вбивцю завчасно, і з’ясувати, хто замовник, чи які мотиви. Жертва була б попереджена, стала б обачнішою,  а може й охорону б дістала. Мало що! Але б залишилася живою!

А в нас відбулося що?! Як пояснити мовчання суспільства (зараз напишу про випадки довоєнні), коли під час відкриття мисливського сезону починають стріляти поруч вас на ставках, де з дітьми і тваринами плаваєте! Де ви мешкаєте вкінці-кінців?! І це зовсім не ті відстані, які прописані в законі. Простріляні усі брами на подвірʼях тих людей і вони сидять, як миші. Чому лише один громадянин на півтори тисячі сімей/господарств телефонує і повідомляє про це і не лише про це поліцію чи пожежну, чи швидку(!!!), а решта співчувають, перешіптуються і кивають головами?!  

Так, питають на дроті ваші дані! І так, вас вже знають у відділку, якщо ви телефонуєте туди постійно. Але це ж і на вашу користь. То чому б усім не стати більш пильними? Чому не увімкнути у собі цей механізм відповідальності за себе і своїх близьких. Куля ж дура! Поцілить куди вдасться… 

Каже одна східна мудрість, щоб трошки недобачати, недочувати і недоговорювати – ось, секрет щастя.  Точно щастя?! Бо ж різні часи і різні народи,  а за що ми воюємо?!

Фото: Ніка Нікалео

Фото: Ніка Нікалео

Про авторку. Ніка Нікалео – українська письменниця і перекладачка, тревел-блогерка, голова Львівського жіночого літературного клубу і благодійного фонду, авторка та укладачка низки бестселерів з серії "Львів. Кава. Любов".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.