Альтернативний секонд-хенд: як у Львові переосмислюють споживання

Наталія Рябуха – родом з міста Мерефи, що поблизу Харкова. 2012 вона дізналася про крамниці, які існують в Америці та Європі й ефективно розподіляють ресурси, дають речам нове життя. Сім років тому, 2014-го, вона з подругами наважилася відкрити крамницю, яка спочатку називалася "Шкаф добрых вещей", а потім – "Шафа добра". Розповідає, що з одного боку були люди, які мали зайве і хотіли цим ділитися. З іншого –ті, хто потребував допомоги. Згодом до команди Наталії приєдналася харків’янка Ірина Сальник, вони зробили ребрендинг і виникла "Ясна річ".

Нещодавно жінки з сім’ями переїхали жити до Львова. А "Ясна річ" працювала стало й давно вийшла на самоокупність. Друзі пропонували Наталії та Ірині не залишати справу й відкривати крамницю тут. Переконували, що такий досвід точно знайде підтримку й однодумців. Журналістка "Еспресо.Захід" спілкувалася з Наталією Рябухою та Іриною Сальник про соціальний бізнес та відповідальне споживання.

Розкажіть про концепцію крамниці "Ясна річ"?

Наталія: Крамниця сім років функціонує ефективно і стало. Проте зараз наша ідея змінюється. Коли розпочинали, то збирали речі, гроші, щоб допомагати іншим. Потім так вийшло, що 2014 року реальність на Сході України дуже змінилася: ми прийняли майже 300 тисяч переселенців, з’явилася гостра потреба одягу. З усіх речей ми 90% віддавали, а 10% потрапляли до крамниці.

Майже півтора року ми просто співпрацювали з різними організаціями, волонтерами. Потім усе це змінилося, одяг відійшов на другий план. Шукали ініціативи, яким необхідна фінансова допомога. Вибирали серед місцевих – маленьких, але дуже, як нам здається, сильних. Так знайшли три організації: медіапроєкт "Накипело", осередок "Будуємо Україну разом" у Харкові та "Zero waste Харків".

Зараз є величезна проблема – багато зайвого одягу, дуже багато. Тому в нас просвітницька складова. І вона виходить уже на перший план, бо бачимо, що використовуємо ресурси значно більше, ніж того потребуємо. У нас дуже великі залишки одягу. Тому тут, у Львові наш концепт відрізняється. Там благодійна крамниця, а тут – крамниця переосмисленого одягу. Хочемо популяризувати ці ідеї на Львівщині й в Україні загалом.

Ірина: У нас є мрія запустити на рівні міста сортування текстилю і проєкт із правильного поводження з ним. Департаменти міської ради відкриті до розмови. Не знаємо, що з цього вийде, тому що це виклик.

Усі технології з перероблення текстилю проблемні, дотаційні, нерентабельні. Змішані волокна дуже важко переробляти. Розуміємо, що навіть ще одна крамниця глобально, може, і пом'якшить проблему, але не вирішить. Тому що даємо друге, третє життя речам, але воно все одно колись закінчиться й кудись ці речі мають потрапити. Якщо вірити дослідженням стосовно морфології (складу) сміття, то приблизно від 2% до 7% відходів на звалищах – це текстиль. Після того, як його викинули, дуже важко щось робити, бо це волога, пліснява, бруд. Словом, він стає майже непридатним.

Важливо залучати до обговорень бізнес, щоб виробники несли відповідальність за те, що продукують, і розбудувати на Львівщині пілотний проєкт із перероблення й утилізації текстилю, який можна масштабувати на всю Україну. Це наша велика мрія на Львівщині. Тому в нас буде не тільки крамниця "Ясна річ", а й простір для співпраці, освітньої роботи, зустрічей та комунікацій.

Створювати крамницю у Львові почали із зав'язування дружніх стосунків з організаціями, які теж переймаються екологічними проблемами. У нас є схожа співпраця на міжнародному рівні. Ми відвідували різні країни й розуміємо, що проблема глобальна, а не лише українська, але дуже важливо мати однодумців на Львівщині.

Наталія: У Львові ми знайшли комерційне приміщення та платимо оренду. Така ситуація в нас і в Харкові, хоча там спочатку шукали комунальне. Був 2012 рік і в міськраді казали, що такого взагалі не може бути. Діалог із владою Харкова не вдався, а тут усі дуже відкриті. У нас таке натхнення, коли виходимо з кожного кабінету. Говорять, що класно, робімо щось. Сподіваємося, все працюватиме й буде таким, як хочемо. Тоді вже думатимемо про розширення.

У Харкові крамниця самоокупна? Чи вистачає платити зарплату та за оренду?

Наталія: Так! Це соціальне підприємство. А коли починали, то навіть не знали, що це так називається. Такого тоді не було. Перші два роки це було суто волонтерство. Залучали друзів, продавали самі. Жодна людина не отримувала зарплати. На початку було так, що зранку приїжджаєш і в тебе в крамниці порожньо, а згодом це поширилось і стало зрозумілим для харків’ян.

Були ризики, що все може не окупитися. Проте через два місяці ми змогли самостійно оплатити оренду, а не брати з резервних коштів. Це було величезною перемогою. Зрозуміли, що можемо існувати. Й зараз люди, які залишились у команді, отримують зарплату. В нас ще є й соціальна складова, бо працевлаштовуємо жінок-переселенок зі сходу України.

А хто працюватиме у Львові? Чи є вакансії?

Наталія: Поки що я з Іриною.

Фото: Андрій Яриш 

Що буде у вашій крамниці?

Ірина: Одяг, взуття, книжки, аксесуари, рюкзаки, посуд, декор. Навіть дрібна техніка. Обов’язково буде частина апсайклінгових речей.

Хочемо розвивати партнерство з маленькими ідейними бізнесами. Мали зустріч із львівською дизайнеркою Ольгою Стеблак. Вона робить апсайклінг – створює зі старого одягу новий. Це такий пріоритетний напрям руху для нас, бо шукаємо людей, які потребують саме вживаного одягу, щоб робити з нього новий. Це кращий шлях, аніж просто утилізація. Можливо, створимо невеличкий шоурум. Є ідей з Іваном Татком, який робить дизайнерські предмети із вторинного пластику. Вони дуже красиві. Пластик подрібнюють, потім виготовляють нитки. Ми навіть купили дещо для простору. Думаємо, що й у самій крамниці продаватимемо його вироби.

А куди підуть вторговані кошти з крамниці у Львові? Чи віддаватимете якусь частину для інших проєктів?

Наталія: Івана Франка, 13 – це історична центральна частина міста. Є красива брама, під’їзд зі сходами. А ще затишне подвір’я. Воно дуже все класне, але трішки занедбане. Тому як тільки почнемо заробляти, зможемо виділяти кошти на відновлення цього середовища. Бо це дуже цінно.

Чи відгукнулись львів’яни на ваші повідомлення в мережі, коли ви просили допомогти з ремонтом та облаштуванням приміщення?

Ірина: Так. Нам обіцяли меблі. Ми навіть маємо можливість вибирати! Їх важко транспортувати, але ми про все домовилися. Не тільки шукаємо речі, а й хочемо максимально віддати всі залишки з ремонту. В нас уже забрали пластикові коробки, які залишилися від електродротів, від комунікацій.

Наталія: Хочемо об'єднати в нашому просторі сучасне, функціональне зі старими меблями. Подивимось, що вийде. У нас невелике приміщення, 85 кв. м. Хотіли більше, але для старту цього достатньо.

Фото надала Ірина Сальник

Ірина: Люди пропонують не тільки меблі. Є кілька волонтерів, які допомагають руками. Це й волонтери з "Будуємо Україну разом", і просто львів’яни, які дізналися про нас з інтернету й писали, чим можуть допомогти. За такими ознаками розуміємо, що ініціатива потрібна, люди чекають. У Львові є благодійні крамниці, це не новий формат, але будемо поки єдиною, яка розповідатиме про свідоме споживання.

Наталія: З "БУР" у нас давня співпраця. Чотири роки тому в Мерефі на Харківщині вони проводили двотижневий великий табір. Там було 70 волонтерів. Ми познайомилися з усіма, зараз багато з них – у львівському "БУР-і" й готові прийти на допомогу.

Фото надала Ірина Сальник

Львів'яни можуть приносити вам одяг, свої речі?

Наталія: Поки що такого не приймаємо, бо має бути готове приміщення. Нас уже запитують, коли можна приносити, обіцяють готувати пакунки. Не хочемо нічого брати в стані ремонту, щоб не забруднити. Повідомимо, коли будемо готові. Це десь за тиждень до відкриття, яке орієнтовно плануємо на 26 квітня.

А чи є у вашому гардеробі вживаний одяг?

Наталія: Так. Хоча коли тільки створювали крамницю, то я належала до того сегменту людей, які тільки віддають. Купувала одяг більше молодь. Взагалі вони вміють робити це, поєднувати й створювати образи, не соромитись. Бо "секонд" – це модно, стильно, це ваша унікальність. Зараз ми робимо фотосесії. Дівчата-продавчині, я. Показуємо, що можна знайти та як створити красивий образ. Дівчата в крамниці – різного віку. Є 35 років, а є за 60. А в них діти, яких теж потрібно одягати.

Ірина: Я постійно одягаюся в крамниці. Маю в гардеробі речі від українських виробників. Дуже рідко ходжу в інші "секонди", бо наш "секонд" (називатимемо це так) найкращий, оскільки український. Там також можна знайти дизайнерські українські речі. У Харкові розвивається легка промисловість, і місцеві виробники, коли у них змінюється колекція, віддають нам цілі лінійки одягу.

Свідоме споживання – це не лише купувати вживані речі. Воно взагалі про те, щоб споживати тільки необхідне. Це не завжди про купівлю, а й про обмін. Ви можете й самі шити. Класно, якщо бабуся може плести вам светри. Якщо ж таки купувати, то лише в людей, яких знаєш і можеш запитати: "А в яких умовах працюють люди на виробництві? Скільки вони отримують? Що ви робите із залишками матеріалів? Чи не вивозите їх у сусідній ліс?". Поняття – дуже широке, ми не прагнемо казати про єдино правильну "релігію" купувати в нас.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал