Зрозуміти ведмедя: як у притулку Домажир вчать емпатії та реабілітують клишоногих

"Еспресо.Захід" розповість вам про особливості ведмедів та притулку "Домажир". Зараз саме час, коли клишоногі вже прокинулися з довгої зимової сплячки.

Попри дощову погоду, ведмеді з цікавістю підходять до відвідувачів. Більше того, сіра та мокра погода навіть краща для того, щоб побачити клишоногих, оскільки вони не люблять спеки, тому влітку ховаються в тінь і багато часу проводять у виритих ними ямах чи прохолодних басейнах.

"Втікав від вовка, а втрапив на ведмедя"

Це українське прислів’я лаконічно підкреслює давнє ставлення до ведмедів, як до найбільш небезпечних тварин з якими краще не перетинатися в лісі. На території України поширені бурі ведмеді, помітною особливістю яких є великий розмір: довжина тіла від 1,5 до 3 м і вага – від 150 до 450 кг. Вони найбільші хижаки Європи, хоча їх раціон на понад 60% складається з їжі рослинного походження: трави, коріння, ягоди. горіхи, плоди дерев. Особливо цих тварин вабить мед. Гострий нюх ведмедів може привести їх до вулика, що знаходиться за кілька кілометрів. Крім надзвичайної сили і витривалості, ведмеді володіють високим інтелектом та розвиненою пам’яттю. Адже можуть запам'ятовувати віддалені місця, де знаходяться їхні джерела їжі, та повертатися до них роками. Крім цього, бурі ведмеді є чудовими плавцями та можуть бути адаптивними до різних середовищ.

Та чи не найбільш характерна особливість ведмедів про яку знають і діти – зимова сплячка. Науковою мовою це називають гібернація – період сповільнення життєвих процесів. Ведмеді можуть спати цілу зиму, скорочуючи свій метаболізм та уповільнюють серцебиття і дихання. Це дозволяє їм заощадити енергію та вижити в різних умовах.

У дикій природі Європи проживає близько 18 тис. ведмедів. В Україні – близько 200-300 особин. У більшості, до нас ведмеді потрапляють через міграційні потоки. Вони мандрують горами Карпатами, в основному з Румунії, де популяція клишоногих сягає 7 тис. особин. Зафіксовані випадки міграції ведмедів по Карпатах, які проходили сотні, а то й тисячі кілометрів. Місцеві мешканці Карпат по-дружньому називають ведмедів "вуйками" (дядьками). Ймовірно, таке позначення пов'язане з особливим ставленням до цих великих хижаків, як до старших та поважаних тварин.

Чому виник ведмежий притулок "Домажир"

У світі існує значна кількість притулків, які призначені для збереження та захисту ведмедів, що постраждали від різних форм жорстокого утримання. Такі притулки займають великі площі, адже для одного вольєра потрібно понад один гектар лісистої території (це 1-2 футбольних полів).

Крім реабілітації ведмедів, притулки займаються освітою громадськості, звертаючи увагу суспільства до проблем пов'язаних з клишоногими та середовищем їх проживання. Вони стають місцем навколо яких гуртуються як науковці, так і звичайні туристи, яким просто цікаво подивитися на ведмедів і погуляти на свіжому повітрі. Тому, по-суті, це навчально-розважальна установа для відвідувачів, а для самих ведмедів – реабілітаційний пансіонат із всіма необхідними умовами для довгострокового проживання. На жаль, у дику природу цих ведмедів вже не можна випускати, бо ті привикли до людей і не зможуть самі собі дату раду. Тому притулок стає їх домом до кінця життя.

Ведмежий притулок "Домажир" – один з найбільших реабілітаційних центрів в Україні. Його історія почалася ще десять років тому завдяки австрійському благодійному фонду "FOUR PAWS". Ця зоозахисна організація прийшла в Україну напередодні Євро-2012, допомагаючи зі стерилізацією безпритульних тварин. Саме стараннями австрійців притулок європейського зразка збудували в Україні. Він став доступним для відвідин з жовтня 2017 року. Місією "FOUR PAWS" в Україні стало збереження популяції бурих ведмедів.

З того часу територія шелтера значно збільшилася і зараз становить понад 20 га. Там проживає 31 ведмідь.

Як каже маркетинг-менеджер притулку "Домажир" Оля Федорів, початкова суть відкриття цього притулку полягала у врятуванні ведмедів з мисливських притравочних станцій, де жахливі умови для їх проживання.

"Наприклад, ведмедиху Квітку ми врятували з такої мисливської станції у 2018 році. Вона потрапила до нас дуже нещасна і була розміром з собаку. На цій станції на неї натравлювали мисливських собак. Тварина утримувалася в невеликій клітці. Їй дозволяли залишати клітку тільки для тренувань, під час яких на неї нападали собаки. На таких станціях дуже погано обходять з тваринами. Їх погано годують, спилюють кігті, вибивають зуби, щоб ведмідь не міг себе захистити від собак. Квітка дуже ніжна й тендітна ведмедиця. Я її обожнюю, адже не заважаючи на погані умови в яких вона прожила значну частину свого часу, вона зараз не боїться ні людей, ні собак, бо Квітка адаптувалася, наша реабілітація допомогла їй", - розповідає Оля Федорів під час екскурсії притулком.

Притравлювання ведмедів заборонено в Україні з 2015 року. Відповідне рішення було ухвалене Кабінетом Міністрів України у липні 2015 року і внесене до переліку заборонених видів полювання. На законодавчому рівні, ці зміни настали лише в 2019 році завдяки активній позиції громадськості. Заборона використання ведмедів та інших диких тварин у притравочних мисливських станціях в Україні була встановлена Законом України "Про полювання та охорону диких тварин". Однак, на жаль, попри заборону, досі виявляють нелегальні притравочні станції з дикими тваринами, які зазнають там знущань.

Та варто наголосити, що у Домажир ведмеді потрапляють не лише з притравочних станцій, також з цирків, з ресторанів, з приватних зоопарків та різних місць, де умови їх проживання становлять загрозу для життя. Зоозахисники віднаходять їх, підключають правоохоронців, узгоджують всі юридичні моменти і тоді шукають їм новий дім, яким для десятків ведмедів став саме Домажир.

Як відбувається реабілітація клишоногих у притулку

"Коли ми рятуємо ведмедя, спершу їдемо на вилучення. Тварина проходить медогляд. Ми маємо свого ветеринара з Австрії. Надалі під цього ведмедя плануються подальші ветеринарні огляди, з огляду на стан його здоров’я. У разі, якщо потрібне негайне втручання ветеринара, маємо професіоналів зі Львова. У кожного ведмедя є своя медична книжечка зі всією інформацією про здоров’я та вакцинацію тварини", - розповідає Оля Федорів.

В Домажирі є чотири адаптаційних вольєри, які менші за розмірами і туди спершу доставляють врятованих тварин. Буває, що ведмідь боїться вийти зі свого боксу, бо раніше ніколи не ходив по траві чи землі, адже жив на бетоні, тому не знає, як поводитися і має стрес. Однак з часом тварини звикають до нових умов, тоді вже їх переводять у великі вольєри, які мають штучні барлоги, водойми та різні атракції.

У всіх врятованих ведмедів є загальна хвороба – стереотипія. Це коли тварина повторює одні і ті ж рухи з колишнього життя. Наприклад, циркові ведмеді можуть переступати з лапки на лапку.

"Люди думають, що вони собі танцюють. Насправді один із способів дресирування в цирку ведмедів, коли їх ставлять на розпечену плиту і включають музику. Тварину печуть лапки і вона їх перебирає. Коли ж ведмедя випускають на циркову арену, тоді включають ту саму музику і він починає перебирати лапками, бо включається інстинкт самозбереження, що так йому не буде боляче", - каже Оля Федорів і додає, що часто можна побачити, як ведмеді ходять певну кількість кроків туди і назад – це теж приклад стереотипії пов'язаний з розмірами клітки в якій доводилося колись жити. Для того, щоб справитися з цією психологічною недугою, для ведмедів роблять різні іграшки, щоб вони мали чим себе відволікти.

Першим мешканцем притулку став 300 кілограмовий ведмідь Потап. Він народився в українському зоопарку. Потім його "домом" була крихітна клітка з бетонною підлогою. Стеля була настільки низькою, що йому було важко стояти прямо. Біля ресторану Потап розважав гостей закладу... Та вже шість років він насолоджується природним середовищем у притулку.

Зараз він мешкає не сам, а разом із ведмедихою Машею, яку врятували з притравлювальної станції і якій собаки розірвали хвостик. Власне, це частина реабілітації ведмедів – їх соціалізація, щоб вони не відчували себе самотніми.

"Як ми визначаємо, кого з ким поселити? Дивимося на характер ведмедів, хто може домінувати. А домінувати може лише один. У цій парі домінує Потап, однак Маша пан з характером, від неї він ніколи рибу не забере. Вони без проблем живуть разом", - каже Оля Федорів і відзначає, якщо ведмедів привозять разом, тобто до цього вони жили спільно, то так вони і продовжують мешкати.

Цікаво, що у притулку ведмеді також мають сезон спарювання, тобто займаються сексом, як і всі інші тварини на світі. Однак тут ведмедихи не вагітніють, оскільки їх партнерам роблять стерилізацію. Чому стерилізують саме ведмедів, а не ведмедих, бо для них це простіша операція. Також може виникнути питання, чому не дозволити ведмедям народжувати? Та треба розуміти, що це притулок і центр реабілітації, а не розплідник. До того ж, ведмеді, які народжені в неволі не зможуть дати собі раду в дикій природі, отже для них треба буде будувати все нові і нові притулки.

Майже всі ведмеді у притулку вже соціалізовані і живуть по дві-три особи у вольєрі. Виняток становлять лише Джені, Тобі, Моріс та Андор – ведмежата, яким близько двох років. Джені, Тобі та Моріса врятували з контактного зоопарку Біля Києва, а Андора – з готельно-ресторанного комплексу біля Сколе.

"Ці троє жили разом і ми вирішили, що оскільки ведмежата одного віку, спробувати долучити до них Андора. Це певний тривалий процес, коли вчимо жити ведмедів разом. Спершу Андор боявся їх трьох. Окремо ходив. Тому почали по одному знайомити. Поступово він звик, хоча й досі любить часто осібно бути", - каже Оля Федорів поки підгодовує їх і додає, що ці четверо шибеників завжди голодні.

Щодня ведмеді у притулку з’їдають майже тонну харчів 

Бурі ведмеді їдять практично усе. Крім рослинної їжі, вони не проти поласувати і м'ясом, зокрема, дуже люблять рибу. Якщо дати дорослому ведмедю кавун він справиться з ним за хвилину!

Загалом у притулку харчування відбувається двічі на день: зранку та ввечері. У середньому один дорослий ведмідь їсть понад 20 кг їжі на добу. Тобто щодня ведмеді у притулку Домажир поїдають від півтонни до тонни харчів. Відвідувачам притулку категорично заборонено їх підгодовувати, оскільки в них свій раціон.

Годування ведмедів – це не так, як годування домашніх улюбленців, коли кладеш все у ту саму тарілку на те саме місце. Ні, ведмедям потрібно заховувати їжу, щоб вони її самі шукали. Ведмеді – розумні пошуковці з надзвичайно розвиненим нюхом, які в дикій природі можуть 15-18 годин часу на добу проводити за пошуками їжі. Тому у притулку їжу ведмедям ховають у різні цікаві місця та пристрої, які нагадують іграшки, що треба покрутити, перекрутити і вже тоді вийде дістати харчі. Таким чином ведмеді у своїх вольєрах, як і в дикій природі, багато годин проводять за пошуками захованої їжі.

На території притулку працює сім доглядачів, які мають свої зміни. Робота доглядача – це не тільки погодувати ведмедів, це також прибирання й облаштування території, стежити і розуміти стан клишоногих. Ніхто не має прямого контакту з ведмедем, щоб заховати їжу чи поприбирати, ведмедів заманюють з більших у менші вольєри. Прямий контакт відбувається лише, коли ведмедю вколюють снодійне, тоді першим у вольєр заходить ветеринар, а вже потім доглядачі.

"Робота доглядачів – це важка праця і не лише фізично. Потрібно розумітися на дозуванні їжі, пігулок. Бувають різні моменти, тому точно це не механічна праця. Весь персонал притулку дотримується високих стандартів безпеки, всі навчені і знають, що робити за різних сценаріїв. Наприклад, коли починається гроза, тоді відвідувачів треба вивести з території, оскільки це ліс, дерева теж падають. Слава Богу, нічого надзвичайного у нас тут не відбувалося", - говорить Оля Федорів.

Всі вольєри знаходяться під постійною малою напругою, щоб у ведмедів не виникало бажання перелізти через захисну сітку вольєра. Клишоногі розумні тварини, тому вже після першого знайомства з електрикою, вони більше не торкаються проводу і ходять на певній відстані від захисної сітки.

Як війна змінила роботу притулку

З початку повномасштабної війни і до травня минулого року притулок був закритий для відвідувачів. У цей період тут мешкало 36 ведмедів, п’ятеро привезли з Київщини, де точилися бої. Після того, як Київщину деокупували, цих ведмедів повернули у їх рідні притулки.

"У вересні врятували ведмедя Бахмута, який з міста Бахмут. Ми про нього нічого не знали, не було ніяких документів, тому назвали Бахмут. Його знайшли українські військові, коли обходили територію приватних будівель. Бахмута тримали, як собаку в клітці на приватному подвір’ї. Власники поїхали і залишили його. Ми не знаємо, скільки він був без їжі, та він був дуже втомлений і в стресовому стані. Наші військові його підгодовували кілька днів, поки UAnimals не забрали ведмедя і привезли сюди", - говорить Оля Федорів і додає, що попри відносну близькість притулку до Яворівського військового полігону, де часто відбуваються навчання, ведмеді не бояться звуків вибухів.

За час військового стану не було ні дня, щоб у притулку не було доглядачів. Було організовано роботу за нових викликів та продумані нові алгоритми дій пов’язані з повітряними тривогами. Коли включається тривога, тоді відвідувачів виводять, а ведмедів заводять в менші вольєри.

Зараз пересуватися територією притулку можна лише у супроводі екскурсовода (раніше можна було самостійно гуляти). Також є обмеження по кількості – дві групи кожна з яких максимум по 25 осіб. Тому потрібно попередньо записуватися, щоб відвідати притулок.

Історії цих ведмедів вчать людей бути кращими

У дикій природі ведмеді живуть до 25 років. В належних умовах притулку з доглядом та медичною допомогою, вони можуть прожити і до 40 років. Зараз найстаршою у Домажирі є ведмедиха Христина. Їй 27 років. До порятунку її використовували для циркових пересувних вистав. Ведмедицю тримали в крихітній клітці, вона була "зіркою" телевізійних шоу та серіалів. У зв'язку із проблемами з здоров'ям, у неї було видалене одне око. Та незважаючи на свої вікові та медичні проблеми, Христина досить активна і смілива. Вона вже сім років мешкає у притулку та змогла відновити чимало своїх природних інстинктів, легко лазить по деревам (ведмеді полюбляють цю розвагу для добування їжі).

У притулку часто відбуваються різні соціально-просвітницькі заходи, щоб відвідувачі краще змогли зрозуміти історії цих ведмедів та загалом, чому дика природа потребує нашого захисту. У цьому також суть роботи реабілітаційного центру – змінити на краще не лише життя ведмедів, але й трансформувати наше ставлення до проблем пов’язаних з природним середовищем, навчити нас мислити по-іншому, щоб ми проявляли емпатію до всі живих створінь.

"Дуже люблю тварин. Коли прийшла працювати на роботу, навчилася розмовляти з ведмедями. З кожним вітаюся, вони всі дуже розумні і особливі. До речі, влітку дуже часто сідаю біля вольєра Потапа і просто розповідаю йому все, що в той момент є на думці. Цей ведмідь знає про мене дуже багато. Він мій терапевт, сідає поруч, дивиться на мене, чемно слухає. Порозмовляю з ним і стає легше на душі", - зізнається Оля Федорів.

Зрештою, дивлячись в мудрі ведмежі очі можна побачити в них того прадавнього всезнаючого "вуйка", як кличуть його жителі Карпат. А коли ми вчимося поважати тварин, ми вчимося поважати самих себе.

Більше про історію кожного ведмедя притулку можна дізнатися за посиланням. 

Читайте також: Україна за крок від розбудови екодуків. Що це таке і яка з цього корист