Захисниця України. Ольга Біщук – брала участь у героїчному контрнаступі на Сході України

Історію Ольги Біщук розповідає "Еспресо.Захід".

Оля Біщук – військова 103 бригади Сил територіальної  оборони ЗСУ. З 24 лютого цього року вона одна з перших вирушила захищати Батьківщину  і зараз з побратимами звільняє українську територію. Наша розмова відбувається із новозвільненого населеного пункту на Сході України. Воїни лише приїхали облаштовувати позиції.

"Враження, емоції, коли бачиш зруйновані будинки, все зруйновано, я в бойовиках такого не бачила, - розповідає про деокуповані села Ольга Біщук. -Бувають населені пункти, де зруйновано все. Люди налякані, бо їм говорили, що прийдуть укри і будуть всіх тут різати. Вони від росіян налякані, бо вони ведуть себе жахливо і ще й налякані війною". 

Жінка – не професійна військова, але вже багато років бореться за українську  свободу та незалежність. Перші мітинги, у яких брала участь,  були ще під час Помаранчевої Революції у 2004 році. За словами Ольги, тоді лиш народила сина  і не могла  бути дуже активною. Через десять років надолужила втрачене і під час майдану 2014-го сповна долучилася до українського спротиву. А через два дні  після початку  так званої російської спецоперації вже була у війську.

"Я готувалася, - зізнається військова. - Вчилася  стріляти, ходила на різні курси для самозахисту. Два роки проходила у жіночу самооборону  та відвідувала курси по самозахисту. Я завжди моніторила  в мережі всілякі події пов'язані з військом. Пихологічно теж налаштовувала себе".

Читайте також: Захисниця України. Відьма одночасно рятувала на полі бою десять поранених

У кінці лютого військова вирушила на фронт. Спочатку з побратимами  мали їхати допомагати підрозділам на Київщині. Але на той  час усі під'їзди до області  вже були перекриті. Оля зізнається, якби командування тоді не змінило рішення і вони таки б поїхали обороняти столицю,  від роти не залишилося б нічого. А вони звернули на  Схід і там виконували перші  бойові завдання.

"Все було на добровільних засадах, - наголошує Ольга. – Не було такого, як кажуть, що нас змусили їхати. Все було на добровільних засадах, збирали списки,  хто готовий їхати у гарячі точки. Дуже добре що ми не одразу потрапили у гарячі бої, у нас плавно збільшувалася їх інтенсивність. Але постійно були передові лінії, просто там не завжди гаряче". 

За сім місяців повномасштабного вторгнення доводилося жити  у різних умовах. Військова жартує – її життя - там, де рюкзак. Адже  був час, коли  спали навіть в окопах. На позиціях ставало дедалі спекотніше. Були перші бої та перші обстріли.

"Під час мого першого обстрілу в мене був мандраж, руки і все тіло трусилося, але голова розуміла, - пригадує військова. -  Я тільки прийшла в наряд і вони цільово по нас стріляли. Це був кулеметний обстріл. Я одразу зорієнтувалася, почула   свист кулі, пригнулася. Але тоді в мене не було думки, що стріляють і треба втікати, навпаки,  думала, що робити, щоб не підвести своїх".

Під час вересневого контрнаступу Ольга звільняла українську землю разом із побратимами.

"Я тепер розумію, чому спочатку не можна говорити, що звільнився той чи інший населений пункт, - розповідає Ольга Біщук. -  Коли ми звільняємо територію, ще тиждень або й більше потрібно, щоб все зачистити і стабілізувати. І гинуть ще багато наших воїнів.  Коли відкриваєш соцмережі, новини і бачиш цей ажіотаж та ейфорію від українців. У мене її немає, бо з іншого боку я чую "200-300".

Жінка каже, повертати території не просто. Війна приносить втрати, але водночас загартовує і спонукає переглянути цінності у житті. Втім за цей час однозначно стала сильнішою і почала цінувати час, який нам даний для життя.

Христина Парубій

Фото: з архіву Ольги Біщук

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.