Захисниця України. Ірина Клейменова – успішна програмістка, яка рятує воїнів на передовій

Історію жінки розповідає "Еспресо.Захід". 

Ірина Клейменова – старший бойовий медик роти 103-ї бригади Сил територіальної оборони. До тероборонівців вона потрапила після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Добровільно звернулася у військкомат і зараз рятує життя на передовій. За сім місяців роботи на фронті вона врятувала десятки життів військових та цивільних. 

"Я завжди була в захопленні від армії, від того наскільки наші військові герої, — каже Ірина Клейменова. - Наскільки ці тижні та дні мені показали реальну картину. Хто б там що не казав. Я мушу сказати, такого героїзму в очах всіх тих підрозділів, з якими я познайомилася тут на Донеччині, я у своєму житті не бачила". 

Ірина Клейменова – не професійна військова. У цивільному житті вона була успішною програмісткою. Працювала в американській компанії менеджером з персоналу. Крім того, активно волонтерила та була громадською активісткою у Львові. Рішення піти на війну не було спонтанним для жінки. Ще після Революції Гідності з чоловіком дали один одному обіцянку: якщо війна просунеться далі Донбасу, хтось з них буде захищати Україну. 

"Ми готувалися до цього, — продовжує Ірина Клейменова. - Я готувала такмед, ми вчилися стріляти. Але 24 лютого зранку я для себе прийняла рішення, що найкраще, щоб на війну пішла я. Тому що медиків на фронті дуже не вистачає. І це було правильне рішення.  Станом на 24 лютого я була згідна йти в будь-яку частину, якій були потрібні медики. Але львівське ТрО ближче до серця". 

Коли стало зрозуміло, що Львів у відносній безпеці, Ірина разом з частиною побратимів виїхали виконувати бойові завдання на лінії фронту. Перший досвід бойових дій отримала на Сумщині. За її словами, тоді намагалася якомога швидше навчити військових у підрозділі основ тактичної медицини. Щоб воїни могли самостійно надати першу допомогу собі та побратиму поруч.

"Я завжди їм повторювала: я не буду з кожним з вас в окопі, ви маєте вміти накладати турнікет та бандаж, — наголошує Ірина. - Якщо говорити про евакуацію, стабілізацію,  домедичну та медичну допомогу пораненим, то мого набору знань вистачало не повністю. І вже тут медична служба моєї бригади вчила ставити крапельниця, розбиратися в яких випадках, які ліки додавати". 

Зараз жінка разом з евакуаційною командою може рятувати воїнів з дуже важкими пораненнями. Розповідає про найважчого пораненого, якого вдалося врятувати.

"Це був воїн, який провів в турнікеті понад сім годин, якого побратими багато кілометрів несли для того, щоб дійти до медика, — пригадує військова. - Якщо чесно, коли я отримала його в руки, його поклали на каталку, машина поїхала і ми пробували стабілізувати його, я була абсолютно не впевнена чи цей хлопчина виживе. Ми почали працювати, ми надали всю необхідну допомогу. Коли довезли його до лікарні, я просила лікаря, щоб наступного дня розповів про його стан. Я передзвонила і він вижив". 

Війна змінила життя Ірини. Все те, що Росія залишає після себе, те, що доводиться бачити на лінії фронту, загартувало до більшої боротьби та знищення ворога. 

"Я готова вбивати свого ворога зараз. Я зовсім інша, — з впевненістю каже жінка. -  Мені здається, що такі люди, як я, не повернуться з війни. Війна залишиться всередині нас. Тому людям, які тут не були, доведеться навчитися з нами жити наново, нашим сім'ям, дітям, зокрема з моїм. Те, що ми бачимо тут – міняє повністю". 

Наразі Ірина продовжує виконувати бойові завдання і допомагати воїнам. Втім опановує на фронті ще одну професію. Вчиться керувати безпілотниками. Адже це розвідка. І чим більше вона приносить результатів, тим менше русні залишається на шляху українських воїнів. Втім основна мрія зараз виграти війну і нарешті повернутися додому.