"Якщо Росія почне війну – цей день буде початком кінця Росії", – Аркадій Бабченко

Розмова Антіна Борковського з Аркадієм Бабченком у "Студії Захід" на Еспресо.TV.

Російський МЗС губами Маші Захарової викотив ультиматум Україні: від ядерного попелу над Вашингтоном перейшли до можливої деескалації у стосунках з Україною. Якщо, звісно, Україна пристане на російський ультиматум.

Боже, бережи Байдена, Боже, бережи Королеву, Боже, бережи Трюдо, Боже, бережи Джонсона, Боже, бережи Науседу, Боже, бережи Туска й всіх-всіх-всіх, хто допомагав Україні й надсилав зброю, бо за ці два тижні ситуація змінилась якщо не кардинально, то баланс сил змінився дуже сильно, достатньо сильно, я вважаю. Якби ще місяць тому я сказав, що вторгнення неминуче, то зараз не знаю – відповіді на це питання у мене немає. І от те, що там говорить Маша Захарова – я б це взагалі не називав ультиматумом. Згадаймо, з чого все починалося, яка риторика була два-три місяці тому: ядерний попіл, найшвидша гіперзброя якась, спалити Вашингтон, червоні лінії, вивести війська НАТО до кордонів 1997 року, закрити політику "відчинених дверей", віддайте нам Україну на поїдання, віддайте нам країни Балтії, ми захопимо острів Готланд, бла-бла, всі ці параноїдальні марення шизофреніка. Минуло два-три тижні постачання зброї – і Маша Захарова виходить й бекає просто як пострижена вівця: "Ой-йой, деескалація можлива, припиніть поставляти Україні зброю". Ти диви, що джавелін животворний робить! Де червоні лінії, де згоріти в танку на Хрещатику, де щастя бути в  одному окопі із захисниками Новоросії? Агов, друзі мої, вперед, аля-улю, збірна Бурятії з біатлону, поїхали смажити у танках, чого ви? Що ж, Машо, здала назад, га? Риторика, як ми з вами бачимо, змінилась, і дуже сильно, ставки піднімали-піднімали, сподівались, що як завжди, ми потрусимо своєю зброєю, своїм залізом біля кордонів, Захід підніме лапки й дасть задню, а Захід сказав: "ні, так не буде. Хочете воювати – окей, будемо воювати. Ось Україні п’ятий-шостий-сьомий борти з озброєнням". І якось все трохи здулося. Я не знаю, зберігається загроза чи ні, думаю, таки зберігається. Я вважаю, що вони достатньо поїхали дахом, щоб дійсно почати повномасштабну війну, але на даному етапі їх запал достатньою мірою остудився.

Як, на вашу думку, вписується у дану ситуацію публічний демарш генерал-полковника Івашова, це не остання людина, це не просто там якийсь собі забутий пенсіонер. Тобто, це активний хлопець із чорносотенними поглядами, який свого часу реалізовував спеціальний план можливої війни на Балканах. Ідеться про марш-кидок на Приштину і захоплення аеродрому.

Я з Івашовим зустрічався пару разів, це абсолютно упоротий імперіаліст, абсолютно упоротий сталініст, абсолютно упоротий ватник, був також абсолютно упоротим путіністом, ніякого впливу він не має. Цей його Союз офіцерів чи як там, не знаю, не така вже й велика організація, жодних тисяч офіцерів там за ним немає. Це такий самий клуб за інтересами не менш упоротих сталіністів, поціновувачів пломбіру смачного по 2.20 – таких самих, як він. І те, що він там пише чи не пише зараз жодного значення не має. Так, колись він займав якісь посади, але зараз він звичайний пенсіонер на периферії, без доступу до прийняття рішень. Те, що сьогодні вони там починають писати якісь листи, ще он вчора якийсь полковник ФСБ щось заявив, що він наче б то теж проти війни. І що? Хто їх буде питати? Кого цікавить їхня думка? Батьківщина призве, поставить під рушниці із шинелями й "если в поход страна позовет"… Ні, звичайно добре, що до них починає доходити, добре, що хоч до когось починає доходити, дай Боже, якщо до більшості, наприклад, дійде. Але, розумієте, вони не суб’єкти прийняття рішень, їх думка нікого не цікавить. Все, що робиться у Росії, як у внутрішній, так і у зовнішній політиці, робиться однією людиною, яка сидить в бункері й поволі божеволіє. У Росії немає такого поняття, такого суб’єкту як російський народ, від нього не залежить нічого. От може колись, коли нафта буде по 6, а ковбаса по 500-800, а весь туалетний папір буде у ковбасі, й вони так ще років десять житимуть, як в Радянському Союзі, і тоді вони посунуть на вулиці по дешеву ковбасу, тоді від них може щось і залежатиме. Зараз взагалі немає про це мови.

Ну, я розумію, Аркадію, що ні я, ні ви не є спеціальними психологами чи психопатологами, але в принципі зустріч з Макроном була доволі показовою. Йдеться про оцей публічний пафос, приниження президента Франції, щоби він на виході отримав що? А от власне нічого. Окрім, звісно, оцієї напевне легендарної вже частівки.

Ні, чому ж, обидві сторони отримали те, що їм потрібно. Всі переговори завжди в принципі досягають цілі. Зрозуміло, що там ніяких конкретних цілей не було, але можливо Макрон справді ставив собі таку мрію, що він буде миротворцем, як у Грузії. В результаті кожна зі сторін отримала, хотіла: Макрон перед виборами з’їздив до Москви й отримав собі бонуси, плюсик в карму, образ миротворця, що він хоча б намагався домовитись із диктатором і якісь заяви після цього були, Путін тим часом отримав собі плюсики, що от, до нього їздять лідери світових країн, держав, а він об них публічно витирає ноги.  В принципі, сторони залишились кожна на своєму. Ці переговори були потрібні виключно для того, щоб відбулися переговори. Ніхто від них жодного прориву, звичайно ж, не очікував. Путін же правду говорив всі ці 10 років, він же не воює з Україною, він воює з Америкою у своїй голові, тому для нього що Україна, що Франція не становлять жодного інтересу, він воює тільки з Байденом, із Держдепом і з НАТО загалом. І тільки до них він й звертатиметься. Пацану не "по поняттях" з хом’ячками якимись французькими розмовляти, йому з "паханами" із Вашингтону треба розмовляти. Так що, не варто очікувати жодних проривів від жодних переговорів. Взагалі, усі слова, які зараз говоритимуться, а тим паче з російської сторони, вони зовсім нічого не варті. Вони дешевші, ніж Будапештський меморандум. Все, ситуація встоялась, вона зрозуміла, новий кордон накреслений – Білорусь пішла по той бік кордону, Україна по цей бік. Україну світ витягуватиме. Україну світ вже не здасть. А що там говоритиме Путін, чи Макрон, чи Меркель, чи ще хтось – зараз це вже втратило значення. Зараз мають значення лише справи.

Читайте також: "Росія прорахувалася з реакцією Заходу і НАТО", – Андрій Санніков

Якщо порівнювати рівень істерії у 2008 році перед нападом й інтервенцією в Грузії та теперішню фазу. Ну, якщо можна в принципі порівняти з 14-м роком.

Я вам хочу сказати, що особливо жодної істерії перед наступом у Грузії якраз і не було насправді. Вона почалася потім. Зомбоящик на Грузії почав обкатувати вже постфактум, коли війна почалась. Там населення особливо не готували, його й не треба готувати. Зараз ніхто не знає. Зараз можливі усі варіанти. Я думаю, що Путін сам не знає, що він робитиме. Я вірю американській розвідці, яка говорить, що план вторгнення в Україну лежить у Путіна на столі, але він поки не прийнятий і не підписаний. Я думаю, що ситуація на цей момент справді така. Те, що вони нарощують сили та озброєння, вони це робитимуть, вони нарощуватимуть це, щоб було, щоб тримати у постійній напрузі. Використають чи не використають – я не знаю, місяць тому я б сказав, що вторгнення буде точно, зараз ситуація та розклад сил міняється досить сильно. Безсумнівно, Росія все одно ще в стані якщо не здійснити повномасштабне вторгнення, то крові попити дай Боже. І все одно вона в стані відкусити ті чи інші території, зокрема може й навіть великі міста. Вона все ще в стані це зробити. Але зважаться вони на це чи ні – я не знаю. У будь-якому випадку, хочеш миру – готуйся до війни. Треба виходити з того, що вони несповна розуму, що вони можуть зважитись на все, аж до ядерного удару. Треба до цього всього готуватися, бути до цього готовим. Україна, як на мене, це усвідомила дуже чітко. Світ це також цілком чітко усвідомив, нарешті після десяти-п’ятнадцяти років повторювань йому про це. Світ нарешті зрозумів, що у нього народився новий недофюрер на чолі нового недоРейху просто на його східних кордонах. Світ це усвідомив і почав діяти, вживати заходів. Але ризик війни зберігається. Чи можлива вона? Можлива. Але Україну ніхто не покине, Україні допомагатимуть всіма можливими силами. Чи доведеться Україні воювати самій? Так, самій, однозначно. Подивіться, Байден заговорив вже про нафтове ембарго. Такого ще не було ніколи в історії. Рейган вводив ембарго на постачання нафтового обладнання, для добування нафти, а саме нафтового ембарго не було. І зараз розмови ведуться вже і про нафтове ембарго, і те, що Північний потік-2 перекриють, я жодної секунди не сумніваюсь, і щодо повної блокади й іншого також. Ну, довго вони так протриматись не зможуть. Вторгнення вони здійснити, якесь, зможуть, але зберегти захоплені території довго їм вже не вийде. Якщо Росія почне війну – цей день буде початком кінця Росії. З цього моменту для неї почнеться зворотний відлік, і третя серія розвалу Імперії тоді неминуча. Питання в тому, скількох життів це вартуватиме.

Ну, от питання. Я регулярно говорю з нашими військовими, і вони кажуть, що зайти вони може й зайдуть, а от вийти – вони не вийдуть. І тут питання ключове: рівень абсорбції трупів у Російській Федерації. Так, ми пам’ятаємо, що першу Чеченську війну зупинило що? Не добра партія "Яблуко", не добра Валерія Новодворська, а труни, які конкретно почали приходити.

Ви не забувайте, що із 99-го, з 94-го року змінилась не лише російська армія, але й російське суспільство. Бо першу Чеченську війну російське суспільство справді не прийняло, її ніхто не прийняв. Тоді були незалежні ЗМІ, тоді була партія "Яблуко", тоді була Новодворська. Зараз нічого з того немає: ні незалежних ЗМІ, жодної партії "Яблуко", жодної опозиції там немає, і саме суспільство за ці 20 років до війни цілком толерантне. Але я бачив, як і тоді нація з’їжджала з глузду, у 2014 році, вони справді цілковито з’їхали з глузду. Якщо рівень абсорбції трун для Чеченської війни був кілька тисяч, ну, максимум може десяток тисяч, то зараз він виріс удвічі точно. Сто тисяч трупів вони зараз перетравлять без проблем, спокійно.

Просто, можливо, Путін розраховує на таку собі каскадну операцію. З одного боку він починає нагинати офіційний Київ, щоб він розпочав оті розмови  про амністію й конфедерацію, а сам у той момент він буде розраховувати на те, що значна частина українського суспільства скаже: "е, ні". І от тоді починається внутрішня двіжуха.

Так. Так, це можливо. Якщо в Україні почнеться третій Майдан – це безсумнівно сильно підвищує ризик вторгнення. Проґавити такий шанс? Ну, на місці Путіна, я б його не пропускав. Я вірю, що існують усі оті плани "шатун", плани щодо розгойдування ситуації, тим паче враховуючи особистість президента України, на цей час особистість Верховного Головнокомандувача. Те, що вони намагатимуться його змушувати – цілком можливо, я це допускаю. Допускаю такий варіант навіть з боку Макрона. Бо Європі насправді 2-3-5 мільйонів біженці потрібні значно менше, ніж вільна й незалежна Україна. Потік біженців їх хвилює набагато більше, ніж незалежність України. Я допускаю, що вони його змушуватимуть до цього всього. Але, що я на це все можу казати, у 2019 році вибрали те, що вибрали. Що ж тепер, бачили очі, що купували. Що ж я на це можу сказати.

Читайте також: Для Путіна зараз головне – знайти вихід з пастки. Від нього можна всього очікувати, - Дмитро Орєшкін

От ні я, ні ви не є членами фан-клубу Зеленського. Але от, якщо спрогнозувати ситуацію, наприклад, зустріч Путіна і Зеленського, я не знаю, у супроводі Ердогана чи без Ердогана, не важливо, наскільки я розумію, так, Мінськ накривається як, в лапках звісно, нейтральний майданчик, і все може переїхати в Стамбул.

Та ні, все те ж саме. Нічого нового не буде, всі його хотілки зрозумілі й відомі: зміни до Конституції, визнання ДНР-ЛНР, вибори, що він там ще хотів, все це було у Мінських. Річ у тому, що виконувати Мінські чи не виконувати зараз вже не має жодного значення. Якщо Мінські домовленості будуть виконані – вони висунуть якісь нові вимоги, нові хотілки заявлять. Якщо Мінські домовленості не будуть виконані – вони заявлятимуть ті самі хотілки. Путін все одно не відчепиться. Зараз варто говорити не про те виконувати чи ні Мінські домовленості, вони свою справу зробили. Мінські домовленості були необхідні для того, щоб у 2015 році зупинити танкові колони, що рухались вглиб України. Вони це завдання виконали, танкові колони вони зупинили, бої перейшли у позиційні. Все одно стрілянина там, зрозуміло що, кожен день, все одно загиблі були кожен день, але рух колон, розширення території окупації, поширення ракової пухлини було зупинене. Все, проїхали, виконувати їх, зрозуміло, ніхто й не збирався. Те, що зараз Росія починає тиснути – виконуйте Мінські чи не виконуйте Мінські – про це не треба вже думати, це підготовка до минулої війни. Слід готуватись до майбутньої війни, треба шукати нові варіанти.

Ми розуміємо, що Путін буде вимагати не тільки Мінських і погрожуватиме він не тільки, умовно кажучи, абстрактній державі Україна, можливо він буде дуже конкретно лякати Зеленського?

Можливо, але що ми з вами тут можемо зробити. Ну, от був би Порошенко, ми б із вами зараз напевне були б зараз спокійні. Бо, я не знаю, як це йому вдавалося, але йому, чорт забирай, вдавалося. І згуртувати навколо себе, і кинути, й послати, і відпетляти, й зупинити, і запустити програми озброєння та багато іншого. А те, що зараз така влада, що ж ми можемо сказати, отака влада. Але слід бути готовими до всіх варіантів, безсумнівно. Для мене найважливішим є українське суспільство. В українське суспільство я вірю взагалі без жодних запитань.  Я бачу, скільки людей готові взяти до рук зброю й іти захищати країну, коли журналісти, політики відкладають в бік ручки й фотоапарати свої, і беруть до рук автомат – просто так вже нічого не буде. Жодної легкої прогулянки вже не буде. А далі як фішки ляжуть, війна план покаже.

І на останок, Аркадію, чого боїться Путін? На вашу думку, от у даному розкладі.

Оцей стіл з Макроном шестиметровий і його параноїдальний страх перед отруєнням, параноїдальний страх перед усім цим ковідом – він боїться смерті! Він дуже боїться смерті. Не зважаючи на те, що він, здається, вважає себе посланцем Бога на землі, покликаним відновити велич Росії, ця людина дуже боїться смерті.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку