"Якщо підуть у наступ, то російські сім’ї почнуть отримувати посвідки, що "пропав безвісти", - Віталій Смілка

Журналістка "Еспресо.Захід" поспілкувалася із учасником російсько-української війни, захисником Донецького аеропорту Віталієм Смілкою.

 

Пане Віталію, бачимо, що ситуація тривожна. На вашу думку, що може трапитися  на передовій, чи може бути повномасштабний конфлікт? Росія нагромадила уздовж українських кордонів дуже багато своїх військ…

Насправді нині відбуваються дуже тривожні події. Дивлячись на ці кадри по телебаченню, усі задаються питанням чи буде повномасштабне вторгнення? Втім, на мою думку, жоден політик чи військовий зараз не готовий сказати, буде вторгнення чи ні. Радше психіатр після розмови з Путіним може дати точніший висновок. Але у військовому плані все вказує на те, що таке вторгнення може бути. Можливо, правда, наш ворог таким чином хоче навести паніку чи спровокувати нас. Потрібно мати холодний розум і розуміти це.

Щоб ви розуміли, лінія фронту досить велика. Повномасштабного вторгнення по всій лінії не буде, вони почнуть з певних напрямків. Тут нам потрібно визначити, де в нас слабкі місця, розглядати усі варіанти і посилювати там, де ворогам найвигідніше буде іти в наступ. У нас для цього у міністерстві оборони є аналітичний відділ, наші закордонні партнери мають дані, адже не лише наша розвідка працює, а й закордонна. Нині, у цифрову еру, щось приховати дуже складно. Знаєте, коли я з нашими хлопцями-добровольцями спілкуюся, вони мені кажуть, Віталію, а чому у вас така паніка? Кажуть, вже сьомий рік війна. Таке враження, що у вас тут на мирній території очі відкрилися, що в нас, виявляється, війна… Але вона була і хлопці гинули.

А що замовчувалося?

У перші роки всі розуміли, що війна. Далі хтось втомився від війни, хтось, через переконання, не сприймав її належним чином. А нині вона у всіх на слуху знову.

Коли прийшов до влади пан Зеленський, у мене склалося враження, що у нас втрати почалися зводитися до небойових…

Факти втрат намагалися зробити другорядними. До прикладу, кульові наскрізні поранення записували, як травми.

Я до 2018 року був безпосередньо на передовій. Я мав досвід, бо пройшов хорошу школу у спецпідрозділах, миротворчу місію в Республіці Ірак. Тоді дійсно встановлювали, що людина поранена чи загинула. Зі зміною влади сталася дуже неприємна ситуація. Факти втрат намагалися зробити другорядними. До прикладу, кульові наскрізні поранення записували, як травми. Достатньо було змінитися керівництву країни. Щоб ніхто не думав, що лізу в якусь політику, але я не забув смерть Журавля. Моя особиста думка – це вбивство з необережності. Щоб ви розуміли, людина була поранена московськими найманцями, але сама смерть наступила через чотири дні. Тобто хтось мав дати вказівку, щоб його звідтам витягнути. Але цей "хтось", хто мав віддати наказ, а це конкретна посада, конкретне знання і він має конкретну відповідальність.

Ви можете зараз сказати хоча б посаду людини, яка б мала це зробити…

Я думаю, буде слідство, яке все розставить на свої місця. Вони назвуть конкретно. Якщо б, до прикладу, американський солдат був у такій ситуації, американці авіаносця би туди загнали за потреби, але витягнули, а не спостерігали. А що зробив наш представник влади, наш героїчний президент? Взяв на контроль? І Журавель стік кров'ю… Хтось не віддав наказ і не спланував операції.

Ви заговорили за небезпечні точки, локації. Де може бути ескалація, на вашу думку? Які найбільш загрозливі напрямки? Бачимо нині складніша ситуація на Донеччині…

Коли я був на передовій, ми розуміли і зараз хлопці теж саме розуміють, що ми на передовій потрібні, як би це не звучало жахливо,  на 20 - 30 хвилин.

Кожен розуміє, що спочатку воюють на картах у штабах, а не в полях. Тобто, можливо, будуть прощупувати, де у нас слабкі місця. Ми знаємо більш-менш, де вони розташовуються, вони знають, що у нас. Тобто ситуація, хто кого перехитрить. Коли я був на передовій, ми розуміли і зараз хлопці теж саме розуміють, що ми на передовій потрібні, як би це не звучало жахливо,  на 20 - 30 хвилин. Так, у нас можуть бути втрати, але це потрібно для того, щоб наша артилерія, міномети вийшли на свої позиції. Ми можемо на певний час стримати цю хвилю, а далі важке озброєння вступить у бій.  Знаєте, Росія настільки підступна, що потрібно чекати удару в спину. Не чекати, що вони підуть відкрито.

Вам ця ситуація не нагадує 2014 рік? Тоді теж було велике скупчення військ, неоголошена війна, втрати, котли. Згадати тільки Іловайський котел…

Росія робить теж саме, що у 2014-15 роках, але тут є суттєва різниця.

Наша армія стала значно сильніша…

Так, вже котлів, можливо, і не буде. Щоб не було, що ми їм котли зробимо. Ми стали набагато сильнішими. Знаєте, мені приємно було спостерігати на початку війни, як наші хлопці ставали армією, як українці ставали одним народом. Нині на потреби армії менше звертають увагу, натомість ми дороги будуємо. Скупчення військ можна по-різному трактувати: від банального шантажу, бо Путіну потрібно щось добудувати чи закріпити свої позиції - це політична площина. У військовій - таке скупчення армії мало б насторожити. Бо вони стягнули все боєздатне, що мають. Чи будуть мати на другу хвилю? Навряд. Тож, якщо відіб’ємо першу – на другу не залишиться ресурсів.

Питання, чи наші військові зможуть відбити цю атаку?

Який би у нас не був президент, він залишається Головнокомандувачем.

Щоб наші військові її відбили, потрібно два важливих фактори. Перший - політична воля. Відкинути усі чвари та непорозуміння. Який би у нас не був президент, він залишається Головнокомандувачем. Потрібно усім працювати  на одну мету  - на перемогу. З військової точки зору - у максимально короткий термін перелаштувати все на військові рейки. Щоб, за потреби, у нас був ресурс. Максимально організувати роботу для потреб армії і надавати їй все необхідне. Про це легко говорити на словах, а за фактом - це колосальна робота. У 2014 році було багато правильних рішень. Нам спочатку давали, а потім записували. Так ось, щоб нині не було навпаки цієї "паперової армії", що штаби просять, а вище командування спочатку все документує.

До речі, як вам нині забезпечення армії? Чуємо з різних джерел, що оборонне замовлення провалено, реформа харчування зійшла нанівець. Чи це не стане завадою в обороні держави?

Різниця в керівництві президентів є. Торік я з тим стикнувся. Ми досить часто їздимо на передову до наших хлопців. Не буду називати бригаду, але військові мені сказали, що вперше на День Незалежності їм не дали навіть премії на передовій. Завжди зарплата піднімалася, а тут не дали. Я був дуже здивований. Забезпечення теж нема такого, щоб у всіх однаково. Багато залежить від командирів бригад, батальйонів - десь краще, десь на тому ж рівні, десь гірше.

Ось ви зараз сказали цікаву річ. Військові не отримали премію до Дня незалежності. Питання, яке в них заохочення тепер буде, щоб піти захищати цю державу з таким Головнокомандувачем? Додаймо сюди ж відведені війська від територій, за які військові потом і кров'ю  відбивали у агресора, заборону аеророзвідки. Як захищатися, коли ця орда піде з російських кордонів?

Дуже боляче хлопцям було залишати ті позиції, де ми стояли. Там загинув мій товариш Нестеренко Андрій. Ми захопили територію, а пізніше, коли я приїхав до хлопців, ми її вже віддали.  Це настільки боляче було.  Знаєте, злість брала багатьох.

Росія насправді дуже підступна, любить провокувати. Візьмемо до уваги провокацію, яка нещодавно була в Азовському морі. Російські військові не пропускали українських катерів. Напевно, Україні тут важливо не піддаватися на провокації?

А взагалі, яку причину знайшла Росія для вторгнення до нас офіційно чи неофіційно? Захист російськомовного населення…

Так, це їхня риторика з 2014 року…

Цвинтарі біля Пітера і Ростова-на-Дону не гумові. Тому, якщо підуть у наступ, російські сім’ї почнуть отримувати посвідки, що "пропав безвісти".

Зараз їм також треба привід, щоб піти в повномасштабний наступ. Генерали російської армії мають великий досвід, вони багато воювали і там не сидять дурні. Вони знають, які втрати при наступі і які при обороні. Знаєте, недавно я на одному ефірі сказав, що підуть гроби в Росію при їхньому наступі.  Але я трохи помилився. Можливо не в кожне місто і село вони підуть. Знаєте чому? Я забув про мобільні крематорії, які вони за собою тягають. Вони розуміють: цвинтарі біля Пітера і Ростова-на-Дону не гумові. Тому, якщо підуть у наступ, російські сім’ї почнуть отримувати посвідки, що "пропав безвісти".

Якщо у 2014-15 роках за допомогою світової спільноти вдалося відбити і не допустити повномасштабного конфлікту, то чи вдасться нині?  Адже бачимо, що щось просять в Америки, Європи. Кажуть, що Америка недостатньо робить, щоб Україна в НАТО увійшла. Питання, що наша влада робить для того, щоб захищатися?

Ми повинні розраховувати на власні сили і армію добровольців, на власний народ.

Я бачив військовослужбовців НАТО. Можна багато говорити, - рано чи не рано, але потрібно боротися, щоб нам дали ПДЧ. Потрібно розуміти, що військовослужбовець НАТО не буде за нас воювати тут, на лінії зіткнення, навіть якщо буде вторгнення. Так, світ нам дасть все, що потрібно, будь-яке озброєння, техніку. Але вояк НАТО не прийде сюди воювати. Ми повинні розраховувати на власні сили і армію добровольців, на власний народ. А міністерству закордонних справ потрібно максимально домовлятися про санкції проти Росії. Найстрашніше для них – не втрата російського солдата Івана чи Степана, а втрата коштів. Якщо я не помиляюся, Лаврова дочка в Сан-Марино проживає, а Медвєдєва в Америці. Ось, коли почнуть висилати їхніх дружин, конфісковувати майно - тоді вдарять по найболючішому. Це питання також треба порушувати. І доводити, що це не буде одноразовою акцією.

На завершення, що можете побажати пану Зеленському? Які перші кроки він мав би зробити, щоб не допустити повномасштабної ескалації?

Президент – Головнокомандуючий. Він відповідає за війська і за кожного військовослужбовця, за кожного солдата. По-перше, він має це усвідомити. Про будь-які втрати будуть питати з нього,  а не у міністра оборони. Що ти зробив для того, аби вони не загинули? Прохання до президента: відкинути політичні амбіції, радитися з тими, хто має досвід 2014 – 2015-х років. Як на політичній арені, так і у військовій сфері. Не оточувати себе тільки тими, з ким комфортно працювати. Ті, хто нині хвалить, першими можуть "звалити" з країни за кордон. Потрібно домовлятися, радитися з партнерами: поляками, литовцями, турками… Аналізувати військові конфлікти Азербайджану та Вірменії, де старий радянський мотлох просто перемололи з безпілотника. Не чекайте, коли ворог буде на нашій території, а працюйте на випередження.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.