Якщо говорити про українську мову, то поділ на "западенців" і "східняків" є дуже надуманим, – філологиня

Журналістка "Еспресо.Захід" поговорила з філологинею та блогеркою Ідеєю Олександрівною про мову, діалекти, львівську ґвару та лінгвоцид.

Ідея закінчила Києво-Могилянську академію та сама з сім’ї філологів. Дівчина пробувала порушити традицію та піти на іншу спеціальність, але все ж не вийшло. Ідея розказує, що мова викликає у неї емоції, а "Могилянка" закохала її у філологію.

Часто у дискусіях, присвячених "мовному питанню", російськомовні українці підколюють опонентів діалектами. Мовляв, спочатку самі навчіться говорити українською, а вже потім вимагайте цього в інших. Ідеє, то що таке діалект і чи справді він, скажімо так, псує мову?

Насамперед скажу таке: якщо ви чуєте про поділ на "западенців" чи "східняків", то це, найімовірніше, якесь російське ІПСО. Будь ласка, не зважайте на ці умовні поділи. Що більше я занурююся в цю тему, то більше розумію, що цей умовний конфлікт дуже натягнутий. Недавно я випустила відео про слобожанський діалект і зрозуміла, як багато спільних рис між тими, хто на Слобожанщині говорить українською, і тими ж бойками із Заходу України. Якщо йдеться про розмову українською, то це мовлення не є аж настільки різноманітним, щоб ми один одного не розуміли. 

Діалекти збагачують мову. Щобільше, вони є базою української мови. Кожна мова свого часу постала з діалектів. Кожен з діалектів міг би за сприятливих обставин стати літературною мовою. Так склалося, що в основу літературної мови ліг середньонаддніпрянський діалект, але якби так сталося з опільським (середньонаддністрянським), то зараз усі б говорили, до прикладу, як у Львові. Ми звикли до одного варіанта, тому нам здається, що на Галичині говорять якось не так. Але все так, ми просто не звикли до різноманіття нашої мови, яке існує поза межами літературної. Взагалі, репрезентація діалектів у масовій культурі дуже бідна. Я хотіла б, щоб це з часом виправлялося.

А як щодо запозичень з інших мов? Часто можна почути, мовляв, на Заході України взагалі говорять мало що не польською.

Звісно, що діалекти, які є на кордонах з іншими мовами, запозичують слова. Лексика – це найпростіша для запозичення річ. Зокрема, якщо ми глянемо на Слобожанщину, то там велика кількість запозичень з російської, на півночі – з білоруської, на заході – з польської, на Закарпатті – з угорської. Але це не робить людей не україномовними. Це лише лексика. Якщо глянути глибше, то ці мовні утворення є абсолютно українськими. Це працює і навпаки: слова запозичують з української мови. Скажу більше: діалекти не закінчуються з кордоном іншої держави – йде плавний перехід до іншої мови. Чітку межу провести неможливо. До прикладу, під Харковом будуть говорити так само як десь у Бєлгородській області. Що глибше в ту область, то менше українських рис. Так збагачується сусідня мова, якщо це, звісно, не російська, бо вона дуже закрита. Особливо, якщо йдеться про таке збагачення з української мови.

У суржику українська мова рідко коли виходить переможцем

А як щодо суржику? Зараз часто можна натрапити на думку, що суржик – це насмішка з мови окупанта, що він "ґвалтує російську".

Мені дуже не подобається конкретно це твердження, бо жертвою так званого мовного ґвалтування є саме українська. Після цього наша мова виходить спотвореною та травмованою російськими впливами. Мені дуже не подобається суржик з політичного боку. Закликаю людей від цього відмовлятися, особливо якщо в базі майже немає українських основ. У суржику українська мова рідко коли виходить переможцем. Це наслідок імперської політики, спроб знищити нашу мову. Звісно, з лінгвістичного боку я до нього ставлюся дещо інакше – вивчаю мовне утворення. Толерувати суржик не варто, бо його насаджували якраз замість діалектів, аби вбити наше мовне різноманіття та насадити на роль народної мови мішанку української та російської.

Масова піар-кампанія культури, яка якраз почала розвиватися і довго ігнорувалася, дуже потрібна

Так зване мовне питання. Як ви бачите розв'язання цієї проблеми?

Тут дуже багато відіграє людський фактор. Війна залишила непоправні наслідки у свідомості людей. Певній категорії населення може бути просто неприємно чути російську мову –  бачила людей, які пережили окупацію чи тікали від неї, і їм фізично неприємно чути російську. Але з іншого боку, для багатьох людей це мова, якою вони завжди говорили. Власне, тут потрібно дотримуватися позицій максимальної толерантності та не спускатися до образ. Треба працювати на лагідну українізацію, тут силою владнати усе не вдасться.

Суть у тому, що насправді нам зараз би вартувало на державному рівні трохи вкладатися у підтримку культурних рухів. Я розумію, що державі зараз не до того, але саме через культуру й різне мистецтво ми здобудемо ключик до українізації. Чим більший україномовний простір, тим менше людина відчуває потребу перебувати в російськомовному просторі. Всі ці культурні явища перебували у, так би мовити, андеграунді, але зараз вони почали вилазити на зовні. Звісно, не всіх людей це зачепило, бо я досі бачу коментарі на кшталт, що людині немає що слухати з української музики: "Пса Патрона слухати, чи що?". Масова піар-кампанія культури, яка якраз почала розвиватися і довго ігнорувалася, дуже потрібна. 

Що таке львівська говірка і чому вона така унікальна, якщо так можна сказати?

Є середньонаддністрянський діалект, який охоплює не тільки Львівську область, але й частини Тернопільської та Івано-Франківської. Це власне діалект, який розвився століттями й має багато рис української мови. А є таке явище, як "львівська ґвара" – це міська говірка, яка базується трохи на опільському (середньонаддністрянському) діалекті й трохи на польській мові: 50 на 50.

Це фактично така собі урбаністична говірка, яка поширена в межах міста. Діалекти ж поширені поза містами. Ця ґвара була кшталту сленгу чи жаргону, побутувала у батярській культурі – типу львівська субкультура. Не варто плутати діалект зі львівською ґварою, бо це різні лінгвістичні феномени, різна історія. Але вони мають багато спільного.

"Совки" вважали, що українська – це мова села, яка немає ніякого потенціалу. Але виявилося, що цей потенціал існує!

Ви відзняли дуже цікаве відео про репресії української мови радянською владою. Тоді дуже ґрунтовно підійшли до питання анігіляції нашої мови та винищення української інтелігенції. Проте мова вистояла. Як ви вважаєте, чому українська вижила?

Вона мала ресурс вижити. Це взагалі така цікава історія. Цього феномену не було б без підтримки великого пласта інтелігенції. Мені здається, що радянська влада у свій час сама запхнула такий здоровенний штурпак собі в колесо, поклавшись на політику українізації. Що вони розраховували виявити у процесі українізації? Що "українчики" тепер задоволенні, бо їм у селах дозволили говорити українською? Тим часом "українчики" випускають купу словників, правопис, починають масштабні роботи з лінгвістики, просувають культуру. І це зовсім не вписувалося в картину того, що вони збиралися побачити в процесі.

"Совки" вважали, що українська – це мова села, яка немає ніякого потенціалу. Але виявилося, що цей потенціал існує! Завдяки цьому й вдалося, навіть після масштабних репресій, вберегти все, що встигли розвинути протягом українізації. Українців елементарно недооцінили.