Якщо дитина впродовж 30 днів після травми отримає допомогу, ПТСР не розвинеться, – психотерапевтка

Про те, як допомогти та куди звертатися, "Еспресо.Захід" поговорив із психологинею та психотерапевткою Центру здоров'я та розвитку "Коло сім'ї" Ольгою Іваненко.

Якщо діти після травмування впродовж короткого часу отримають необхідну підтримку й поряд буде той, хто допоможе впоратись із наслідками травми, це дозволить уникнути розвитку ПТСР.

"Бо пережиття травми саме по собі не означає одразу появу ПТСР. Тобто сам удар не стає одразу посттравматичним розладом. Проте, коли від травми, якщо вона була сильною, минає 30 днів, а відповідної допомоги не було, симптоми прогресують – тоді вона переростає у розлад. Тому потрібно встигнути вчасно. Скажімо метафорично, якщо у рану потрапляють осколки і вона вчасно не пролікована, їх не витягли, не обробили рану, вони почали заражувати організм – це вже посттравматичний стресовий розлад. А у тому випадку, якщо дитина поранилась і є поряд добрі дорослі, які кажуть: "Так боляче, але давай я тобі промию, раз, потім ще раз, витягну осколок, зашию і бинтуватиму рану", тоді цього розладу не буде – допомога надана вчасно. Залишиться просто рубець – спогад, що така подія була, але вона прожита, – пояснює Ольга Іваненко. – Тож що більше людей навколо володітимуть спеціальними техніками і могтимуть надати ту допомогу, то легше діти адаптуються і в них не розвинеться розлад".

Читайте також: Важливо не вселяти дітям псевдооптимізму в час війни, проте давати відчуття надії та безпеки, – психотерапевтка

Надати вкрай важливу та вчасну допомогу зможуть люди, які пройшли відповідне навчання та вже знають, як реагувати на виклики воєнного часу. Проводять такі навчання і на базі "Кола сім'ї":

"Ми задіяні у великій міжнародній програмі, яка називається "Діти і війна". Як фахівці, ми пройшли відповідне навчання щодо проведення груп для постраждалих дітей. І зараз маємо право вчити інших вести такі групи. Це навчання для фахівців педагогічної, соціальної та психологічної сфери, людей, які дотичні до дітей, щоб вони могли вже самі допомагати за ситуацією, або ж пояснити іншим, як це зробити. Ці навчання повністю безкоштовні. Є певні речі, яких повинні навчитися ті, хто хоче допомагати дітям: техніки, стресостійкість, уміння спілкуватися, вміння слухати дітей, коли вони розповідають про пережиті жахи".

У центрі також проводять багато груп, які спрямовані на те, щоб допомогти дітям пережити виклики війни, допомогти справлятися з тривожними думками, зі спогадами. Програма є частиною гуманітарної ініціативи "Вистояти. Перемогти. Відродитися!" Українського інституту КПТ, центру "Коло сім’ї" та Інституту психічного здоров’я УКУ, яка реалізується за підтримки фундацій AMERICARES, Nova Ukraine та Children and war. Ці групи є безкоштовними, а долучитись можуть усі, хто цього потребує, зареєструвавшись у гугл-формі за посиланням.

"Травмувати дитину можуть навіть побачені події війни на екрані. Важливо знати, як впоратися з емоціями, зі своїми тілесними реакціями. У нас зараз є багато також групових онлайн-занять, ми побачили, що сучасні діти чудово справляються і беруть від тих зустрічей максимум користі. Програма передбачає 5 зустрічей для дітей і 2 зустрічі для їхніх батьків. У ній можуть брати участь діти від 8 до 18 років. Ми ділимо їх за віком, а кожна група складається із 7-9 учасників. Зараз уже маємо багато позитивних відгуків від батьків, ці зустрічі справді дають результати", – розповідає Ольга Іваненко.

Наразі групи відвідують діти з різних куточків Україні, а також навіть із закордону – йдеться про маленьких українців, які через війну мусили виїхати до інших країн. Тож географія учасників дуже широка.

"Ми шеримо їм карту України, і кожен показує, з якого він міста, а деколи й карту світу, бо долучаються до терапії й ті діти, які вимушені були виїхати за кордон, вони є в різних країнах", – додає психотерапевтка.

На її переконання, навіть, якщо дитина навчиться однієї техніки, як впоратися зі своїми емоціями та переживаннями, то це вже буде набагато краще, ніж не знатиме жодної. Проте робота з дітьми – це не лише праця спеціалістів і самих дітей, вона завжди передбачає активне залучення батьків.

"Якщо ми хочемо, щоб для дитини щось змінилося, батьки також повинні працювати разом із нами", – підкреслює Ольга Іваненко.

Читайте також: Війна як каталізатор нового життя: українці почали і більше одружуватися, і частіше розлучатися

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.