Як народжувався Рух: учасники установчого з'їзду згадують події 32-річної давнини

У конференц-залі Київського політехнічного інституту тоді зібралися більше тисячі делегатів від 1247 осередків по всій Україні, що на той час нараховували 280 тис. осіб. Серед делегатів були представники 13 національностей (944 українці, 77 росіян, 9 євреїв, по 6 поляків і білорусів, двоє вірмен, а також кореянка, грек, угорець, німець, естонець, чех і кримський татарин). 

Подію висвітлювали 137 журналістів. Були присутніми гості з багатьох країн. Тоді прийняли Програму і Статут "Народного Руху України за перебудову".

Передумови з'їзду

Трохи більш ніж за рік перед установчим з'їздом Руху на території УРСР почалися масові несанкціоновані мітинги та віча. Перше з них – 13 червня 1988 року, перед пам'ятником Іванові Франку у Львові. Саме на ньому було створене Товариство рідної мови ім. Тараса Шевченка, яке стало організацією-попередницею Народного Руху.

Назва Народний Рух, стверджував громадський діяч Ігор Мельник, уперше прозвучала у Львові в липні 1988-го. Учасник установчого з'їзду, український політик і громадський діяч Михайло Косів, у коментарі для "Еспресо.Захід" згадує, що ситуація у Союзі 1989 року була дуже напруженою.

Фото: відкриті джерела

"Навесні ми провели у Львові обласну крайову установчу конференцію і заснували обласну організацію "Народного руху України за перебудову". Була дуже тривожна ситуація. Адже демократичні рухи, які тоді розпочались і в Грузії (Тбілісі), і в Литві (Вільнюсі), придушували зброєю. На вулиці виїжджали танки, там була пролита кров. І в Москві тривало дуже гостре обговорення того, що робити зі Львовом. Була абсолютно тверда переконаність московських правителів, що Львів, який вирував вічами, зборами, які відбувалися постійно, тут теж треба придушити. 

Коли я йшов на установчу конференцію у Львові, не знав куди саме йду. Тоді мені хіба сказав Всеволод Іськів, що "ти маєш підготувати текст письмової доповіді про створення такої організації". Написав програмні засади й організаційні принципи "НРУ за перебудову", все це робилося дуже конспіративно", – ділиться Михайло Косів.

Всеволод Іськів був секретарем львівської організації від центрального оргкомітету. Він також розповідає, що добре пам'ятає ретельну підготовку до з'їзду.

Фото: відкриті джерела

"Наша делегація налічувала 200 осіб і була найбільшою в Україні. Ми готували його, починаючи від червня. У липні ще обрали раду, яка стала моделлю для цілої України". 

Програму і Статут Народного Руху України було надруковано в газеті Спілки письменників "Літературна Україна" за 16 лютого 1989 року. З березня до вересня відбулися установчі конференції крайових організацій в більшості областей України.

З'їзд: перешкоди й ейфорія

До з'їзду створення першої незалежної громадсько-політичної організації готувалися не лише активісти, а й правоохоронці. 

"Київський вокзал зустрів нас у п’ятницю, 8 серпня 1989 року легкою мжичкою та десятками омонівців (ОМОН – "отряд міліциї особого назначенія"), які зразу взяли у щільне кільце львівську делегацію і супроводжували її аж до Політехнічного інституту. Коли я розгорнув хоругву з Тризубом, омонівці ще дозволили пронести її через Привокзальну площу, а в метро змусили згорнути, щоб не створювати "аварійної ситуації". Хоча вже територія Київської політехніки рясніла синьо-жовтими барвами", – згадував Ігор Мельник. 

Палиці в колеса намагалися пхати й радянські ЗМІ, згадує Всеволод Іськів: 

"Відбулась така цікава річ – радіотелеграфне агентство України (РАТАУ) ми закрили від акредитації і фізично викинули їх із залу. 9 вересня ми прийняли рішення не допустити Державні агенції – через те, що сфальсифікували інформацію про перший день, і відкликали акредитацію. Я взяв десяток хлопців, і їх під руки культурно вивели з залу". 

Відкривався з’їзд Запорізьким маршем. Сцену прикрашав величезний стилізований напис "Рух" у синьо-жовтих кольорах, а поряд – тризуб, архангел Михаїла та козак із мушкетом.У залі на вудилищах підняли пронесені таємно синьо-жовті прапори. Вітальну промову виголосив письменник Олесь Гончар.

"Гончар виступив із привітанням і в своїй промові сказав про проблему Донбасу. Я його тоді не зрозумів. Він сказав, що серед інших проблем виникне проблема Донбасу, який є раковою пухлиною на тілі нашої держави. Я думаю: що ж цей Гончар таке говорить?" – пригадує Всеволод Іськів.

Потім слово мав голова оргкомітету Володимир Яворівський. Виступали Драч, Павличко, Юхновський, Горинь, Чорновіл, Лук’яненко та інші. В залі, пригадують очевидці, панував піднесений настрій, який переростав в ейфорію.

З'їзд прийняв Програму і Статут "Народного Руху України за перебудову". 

Кажуть, що були ідеї назвати "Народний рух України за незалежність", однак від такої ідеї відмовилися. Михайло Косів пояснює – на це були вагомі причини. 

"Були такі ідеї. Наша оця незалежницька термінологія всіх дратувала і відштовхувала. Так само, як і Декларація про державний суверенітет УРСР, прийнята наступного року. 

Фото: "Календар українця"

Нашою метою, звісно, була, незалежна Україна. Але до неї ми не могли йти карколомно, а дуже послідовно – притрусити все словесною половою. Треба було пам'ятати, що є озвіріла міліція, могутнє КҐБ, і ти маєш робити так, щоб вони не могли до тебе причепитися. Власне ця ідея і перемогла, і вона була слушною. Вони знали нашу мету, але фразеологія була такою, що причепитися не могли

Чорновіл тоді геніально визначив методологію нашої боротьби у такому прислів'ї: "А ми їхньою довбнею та по їхніх дурних головах".

До слова, виступив на з'їзді і запрошений як гість Леонід Кравчук – тодішній завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ. Він, зокрема, закликав поважати два прапори – червоно-синій УРСР і синьо-жовтий, – аби "не ділити людей".

"Комуністам здавалося, що він зможе скерувати напрям роботи. Їм здавалося, що цю нашу енергію зможуть скерувати у русло горбачовської перебудови", – коментує цей візит Косів.

З'їзд також обрав керівні органи Руху. Головою став поет і громадський діяч Іван Драч. А виконавчий орган – Секретаріат Руху – очолив колишній політв’язень Михайло Горинь.

Після з'їзду

Завершився з'їзд пізно ввечері 10 вересня кількатисячною вуличною ходою делегатів і киян, які прийшли підтримати Рух.

"На самому початку міліція намагалася перекрити шлях і через гучномовці заборонити демонстрацію, однак у підсумку відступила, і колона під синьо-жовтими прапорами пройшла проспектом Перемоги й бульваром Шевченка до пам'ятника Тарасу", – пригадує наймолодший учасник з'їзду Тарас Шамайда. 

І хоч Рух так і не взяв владу в новоствореній Українській державі, саме його діяльність спричинилася до її утворення, переконаний Михайло Косів.

"Ми недавно відзначили 30 років проголошення незалежної Української держави. А проголошення означало розвал Радянського Союзу. І в першому, і в другому процесі головну роль відіграв Народний рух України. А цей з'їзд узаконив цю організацію як всеукраїнську структуру", – ділиться Михайло Косів. 

Теперішній голова НРУ Андрій Корнат у ті роки був школярем, але пам'ятає події дуже яскраво.

Фото: відкриті джерела

"Тоді ми скидали свідчення імперії, пам'ятники, які вже в той час були для нас неприйнятними в Україні. Скидали Леніна. Пригадую, як він висів на шнурку, як ненависний для нас ідол і передовсім кат українського народу. 

Страйки, мітинги, перше демократичне голосування, відновлення державності – це ті речі, які були епохальними. Щороку бачимось і зустрічаємося з побратимами і посестрами, сивочолими, які є для нас батьками і засновниками Народного руху України, бо саме вони були учасниками тих перших з'їздів "НРУ за перебудову". 

Відповідно, вони були тими, хто голосував за ключові документи – статут, програму НРУ. В ці дні згадуємо про них. Саме ця політична сила привела до відновлення історичної справедливості і відновлення державності й таким чином вчергове отримали незалежність", – підсумував Андрій Корнат. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.