Як галичанин Ян Андрушевський об’єднав Україну та Польщу за 100 років по смерті

Про це інформує Еспресо.Захід

Ім’я автора двомовної – польсько-української – прозової книги "З краю сліз і краси" Яна Андрушевського (яка недавно  в перекладі знаного перекладача, інтелектуала Андрія Павлишина побачила світ з благословення Українського католицького університету та Фундації "Смолін Андрушевський" за фінансової підтримки ЄС          ) пересічному українцю не скаже практично нічого. Не знаємо ми такого письменника. І літературні критики переважною більшістю його не знають.  А відтак лікар, філософ, активний громадський діяч свого часу та майстер художнього слова Ян Андрушевський, який за життя карбував яскравий слід у культурі українсько-польського пограниччя, сьогодні постає перед сучасником автором-дебютантом. Через майже сто років, як його не стало. Із книгою, яка уже видавалася у Львові. Хоча і було це ще у 1905 році.

Кадр з презентації книги у Львові

Народжений у 1866 році цей чоловік, що вільно володів кількома мовами та прекрасно знав античну культуру, мотиви якої вплітав у свою творчість, основну частину свого життя провів у селі Смолин на Яворівщині та Любачівщині. Практикуючи як лікар у Смолині, Немирові, Радружі та навколишніх селах на землях сучасного українсько-польського прикордоння, він був особистістю прогресивною, яскравою і самобутньою. Таким і залишився у родинних спогадах, де фігурує як високий міцної статури чоловік з гарними блакитними очима, який – окрім наукових та літературних - любив також експерименти з власною зовнішністю і за яким сохла не одна жінка, але жодна так і не спромоглася стати його половинкою.

Утім не це є сьогодні в центрі уваги. Ян Андрушевський постає у книзі "З краю сліз і краси" не як ще один з галичан, котрий щось там пописує, а як письменник цікавий, сформований, із самодостатнім голосом. А ще як людина, приклад якої спроможний набути особливої ваги в сучасному контексті взаємин України та Польщі.

"Пригадування його спадщини – це не лише про промоцію локального, - скаже координаторка проєкту "Gente Ruthenus, natione Polonus. Спадщина Яна Андрушевського зі Смоліна"  Ольга Малецька. - Це про цінності культурного різноманіття, самобутності, взаємоповаги, пам’яті про коріння та правди. Через півтора століття Ян Андрушевський об’єднав гурт талановитих людей з України і Польщі, аби через дослідження його біографії та спадщини показати, що локальне не варто вимірювати в категоріях порівняння. Воно не означає "краще" чи "гірше", а є самоцінним саме по собі. Через нього можемо прослідкувати спільне культурне коріння та співжиття в атмосфері злагоди".

"Його надзвичайно активне життя мало вплив набагато ширший, аніж лише на село Смолин і родину Андрушевських, - у вступному слові до книги наголосив ректор УКУ о. д-р Богдан Прах. - Уплив таких родин позначився майже на всій Галичині, яка у 19-20 століттях увібрала колорит співжиття та співіснування різних національностей і етнічних груп, що проживали тут: євреїв, поляків, русинів-українців, вірмен, татар та інших… Співіснування та здорова конкуренція між різними традиціями допомагали громадам зростати, обирати з різноманітних пропозицій – із тих, що були для них цінними та якісними, що доповнювали й ще сильніше акцентували на їхній культурній ідентичності, успадкованій від предків".

Декан гуманітрного факультету УКУ Андрій Ясіновський
У ракурсі сучасної загарбницької війни Росії проти України та в ракурсі об’єднання поляків, щоб допомогти українцям, постать Яна Андрушевського набуває нових сенсів.  Звісно постать, яку ще належить відкрити, бо написав не тільки цю книгу прози, а й чимало іншого. Зокрема, разом із відомою польською письменницею та драматургинею Габріелею Запольською  створив масштабну драму "Самуель Зборовський", присвячену козацькому гетьману, яка мала бути поставлена у Варшаві та Львові.

Член правління Фундації "Смолін Андрушевський" Цезарій Андрушевський

І належить відкрити не лише українцям, а й полякам – привиди режимів не лише в нас, а й у Польщі дуже старалися, щоб постаті на кшталт Яна Андрушевського не хвилювали суспільну свідомість. Отож двомовність книги, яка вмістила також розвідки та коментарі науковців, є аж ніяк невипадковою.

Історик та перекладач Андрій Павлишин

"Ми почали роботу над цим проєктом ще до війни, - говорю з істориком та перекладачем Андрієм Павлишиним. -  Отож нашою метою було  і є утверджувати співпрацю українців і поляків на прикордонні. Це одна мета. Зрештою, я займаюся цим останніх 30 років, перекладаючи польських авторів, щоб вони стали частиною українського культурного процесу. Адже Герберт чи Андрушевський українською – це вже український культурний процес, збагачення і розширення українського культурного потенціалу, засобів, мотивів, можливостей для нас і наступних поколінь українців. По-друге, дуже важливим моментом є те, що ми є єдиними спадкоємцями цієї спадщини. Цих людей, які 100-150 років тому жили на нашій території - поляки, євреї, німці - уже немає. Вони чи померли самі чи їх просто знищили, а їхню культурну спадщину всіляко затерли, намагаючись прищепити наш культурний пагін до зовсім чужого нам і дуже далекого пагону московської культури. Натомість  тут упродовж століть творилася амальгама, сплав дуже цікавих сюжетів, які перебували у безперервному взаємообміні, проростали з одного кореня та харчувалися одними речовинами з місцевого грунту. І так сталося, що ми, українці, залишившись господарями на цій території, зараз - в умовах оновленої в огні цієї війни держави - починаємо дедалі більшою мірою розуміти: якщо ми не заопікуємося тим, то воно помре. А добрий господар хорошу річ мусить зберегти і виплекати. Без нас – українців - цього реально ніхто не зробить. Це сигнал об’єднаній Європі про те, що ми були її частиною і продовжуємо бути. І в цьому нам допомагають такі польські інтелектуали як родина Шептицьких чи родина Андрушевських. Або  багато інших інтелектуалів з Варшави, Гданська, Кракова, котрі пишуть на українські теми та імплантують українську проблематику в польську суспільну думку і котрі виділяють не скандал чи конфлікт, цікаві для таблоїдів, а те, що залишиться у вічності, що єднає людей, допомагає їм взаємодіяти у  людській любові. Осягнення особистості Яна Андрушевського, його творчості та авторів на його кшталт – реально дуже важливий внесок в утвердження міжрелігійної та міжконфесійної співпраці задля загальнолюдських вартостей".

Літературознавець Данило Ільницький

На презентації книги ( а вона вже відбулася) зокрема акцентували, що видання "З краю сліз і краси" - тільки початок у поверненні сучасникам Яна Андрушевського. Адже вже відзняли про нього дуже цікавий художньо-документальний фільм ("Gente Ruthenus, natione Polonus"), робота над яким тривала впродовж року, видали інформаційно-довідкові брошури про могили представників родини Андрушевських біля церкви святої Параскеви у Радружі,  плекають чимало інакших планів. І найважливіше – і в Україні, і в Польщі є бажання не просто пізнавати постать Яна Андрушевського, а осягати її разом.