Я залишаюся. Не обривайте мені телефон із запитаннями "Чому?!". Блог Ніки Нікалео

І я збрешу, коли скажу, що однією з перших ("найпершіша" – це ігнор, лякані) не була думка про "спакувати дітей, валізи і домашніх улюбленців та їхати геть за очі". Бо ж і їхати наче є куди – всі найближчі родичі давно там. І час ще також є. Хоча із тваринами все дуже непросто, коли хочеш зірватися і їхати за кордон – це аж ніяк неможливо, якщо ви випадково не підготували їм титри на сказ півтора місяці тому. Але я не здатна на компульсивні рішення. Рішуча – так, та завжди зважена. Не спала тієї ночі й усе думала… 

Всюди добре, де нас нема – золоті слова. Усі ці чудові й чарівні країни з усміхненими і щасливим людьми – проста реклама. А за нею розкриваються всі недоліки і багато непереборних життєвих речей і явищ, з якими доведеться якось миритися, а точніше – ламати себе у випадку, якщо все ж ви сплутали туристичну поїздку з еміграцією. 

По-перше, там вас ніхто не чекає! Навіть якщо милосердні родичі закликають вас приїхати, то йдеться про "ненадовго". Бо за кілька днів – раптом тижнів, почнуть косо поглядати, мовляв "може вже і досить?!". Досить! Звісно! Але повертатися куди? Ваша хата – вже не ваша, там живуть окупанти і сплять на ваших ліжках, зачиняють -відчиняють  двері ногами, користуються вашими речами, а все найцінніше зникло! Або й узагалі немає дому – руїна на його місці. 

І доведеться вам нервово шукати варіанти, як залишитися і що ж робити? А робити нічого! У вас же вища освіта, мабуть, і зарплата непогана була і посада, що ж тепер –  іти на будову чи прибиральником, чи доглядати немічних і літніх? Бо іншого нічого не світить у перші три-п’ять років. А це вже – по-друге!

По-третє, доведеться прогинатися і підлаштовуватися на кожному кроці починаючи від вивчення мови і завершуючи законодавством. Оскільки того, хто його не знає, чекатимуть неприємні сюрпризи за кожним поворотом, і це все буде працювати проти вас. І ніхто, жодна людина вам нічого не підкаже, тому що ситуація в кожного індивідуальна, а звертатися до юриста з кожного питання хіба входить у ваші плани? Надовго вистачить вам ваших грошей, якщо за один похід до нього треба викласти плюс-мінус 100 євро?! 

А потім почнеться, що ви – нелегал, як бути? Що робити? І родичі вас скоренько почнуть випихати додому чи будь-куди… 

Звісно, є інший шлях – одразу після приїзду в чужу країну – в поліцію і заявити, що ви біженець, просити притулку. Вас тоді – в табір для біженців, де уся гопота з усієї Азії та Африки зі своїми не найкращими манерами та звичками. Тепло, їсти дадуть, може навіть кишенькові і погуляти на кілька годин в місто щодня, поки триває розгляд вашої справи на правомірне перебування у країні. Зазвичай тягнеться до півроку, а тоді бац – у вашій країні все налагодилося, більше не стріляють і вас повертають назад. А повертатися вже нікуди! У вашому ліжку спить чужинець (читай попередні абзаци)

Моя подруга якраз на цих вихідних їздила потягом до Польщі й зауважила, що багато українців тікали туди – красиво і добротно одягнених, явно не будівельників, але з робочими візами, про що сповіщали на запитання прикордонної служби з розгубленим і засмученим поглядом… 

Одне діло, коли ти туди їздиш із пізнавально-розважальною метою, і зовсім інше – коли хочеш там влаштуватися і жити. Доведеться докласти втричі більше зусиль і здоров’я аби вийти на той рівень, що був удома, або досягнути більшого. Я погоджуюся, що наші круті! Включаються якісь приховані внутрішні резерви і людина буквально пробиває стіни головою. А уявіть собі, якби ви так само хотіли мобілізувати свої внутрішні резерви вдома, за всіх сприятливих обставин, в рідній мові і культурі, традиціях і звичаях, зі знайомим середовищем і друзями! Та жили б у затишку та комфорті, насолоджуючись своїми досягненнями і в доброзичливій атмосфері! У квітучій країні з дієвими законами. І тут також усе залежить від нас. бо у ВР приходять тепер такі самі, як ви – соціальні ліфти працюють. Лише треба відчувати в собі патріота і добросовісного громадянина! 

Найсмачніша їжа, найкрасивіші краєвиди, найтепліша пісня, наймиліші друзі, найзатишніші вечори і найкрасивіші світанки завжди й у всіх обставинах залишаться і будуть лише там, де ти народився і виріс!

Ніде так не пахнуть ліси і поля після дощу, ніде так все не зрозуміле і близьке, як удома! І навіть запісяний під’їзд і п’яний сусід із матюками зрозуміліший і ближчий за лицемірну посмішку іноземця, яка безмовно говорить "я за тобою стежу". Бо це в них норма! "Стукати" на сусідів, скаржитися. Якщо їм щось не подобається і вигадувати навіть неіснуючі речі, з нудьги, аби вам життя малиною не здавалося. І нарід загалом там не такий уже привітний і ласкавий до чужинців, з їхнього досвіду біженці та емігранти означає бруд, беспорядки, злочини і свавілля. 

А ще там справді нудно! 

"У вас тут повітря, наче густий кисіль!" – сказала я татові більше 20 років тому, коли приїхала до нього вперше в гості. Ні до друзів в гості зненацька прийти, ані шмигонути на шопінг, а потім покавувати з подругою не вийде ніколи. Немає там у них таких звичаїв і традицій. Хіба забредете у турецький квартал, а там… Ой, краще ні! Там усе проти вас, буквально усе, бо ви – іноземець. Навіть, якщо олігарх! З грошима їхніми, звичайно, легше, вільніше. Та спілкуються вони все одно лише зі своїми співвітчизниками. І навіть, коли отримаєте за кілька літ неймовірної туги і набуття багатьох хронічних хворіб, адже такі життєві викрутаси просто так не переходять і до лікаря ви там просто так, як тут не потрапити і будь-який медикамент не купити, отримаєте омріяне громадянство – ви не стане їм ріднішим. Ви назавжди чужинець і там, і вже станете ним тут. І ані вам шашликів у колі друзів, ані барвистого морозного Різдва з гучними колядками і щедрівками, ані смаженого кабанчика знову ж таки з друзями і родиною на Великдень і ще багато-багато таких "ані". А лише сумне існування дім-робота-дім і одинокі щорічні поїздки до України. Тепер уже сюди туристичні. (

Добре там, де… домислюйте самі. Дітей відправте, якщо є до кого. А просто абикуди – ліпше не треба! Там законодавства жорсткі, і не дай Боже ваше дитя потрапить у притулок. У другу світову Бельгія кількома ешелонами направляла своїх дітлахів на південь Франції за спеціальними юридичними домовленостями у прийомні сім’ї. Потім ті діти повернулися назад. 

А я… я закупила свічок, запальничок, сірники вже розібрали, консервів та іншого краму на випадок, нагострила зуби своєму вихованому у прикордонній службі вівчуру – моїй зброї, що нещодавно довела свою боєздатність. Діти сидять на валізах – так. А я таки вирішила святкувати банально в офісі з колегами і друзями. Адже "кремліни" обіцяли мені на 16 лютого канонаду – оригінальнішого дня народження не буває. Боже позбав! 

А тим, хто думає, "вона так говорить, тому що має можливість поїхати" – читайте все спочатку! 

Пи.Си. Я таки приймаю сьогодні й у наступні дні привітання у вигляді дитячих книг українською. Вони потім поїдуть у прифронтові школи на схід. Дякую щиро, якщо надішлете.

Директору благодійного 

фонду "Розвиток громади",

пр. Шевченка, 7, оф. 27,

Львів 79005

Про авторку. Ніка Нікалео – українська письменниця і перекладачка, тревел-блогерка, голова Львівського жіночого літературного клубу і благодійного фонду, авторка та укладачка низки бестселерів з серії "Львів. Кава. Любов".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.