Впливові галичанки. Климентина Авдикович. Як бідна вдова стала королевою солодощів

"Еспресо.Захід" розповість про жінку, яка мала в бізнес-партнерах самого Митрополита Андрея Шептицького.

Бізнес-імперія, яка почалася з мішка цукру

Климентина Січинська походила зі знаменитої галицької родини Січинських. Її батько – отець Микола Січинський – був священником і послом до Галицького сейму, мама Олена – активна діячка жіночого руху Галичини. Але справжньою знаменитістю був рідний брат Климентини – Мирослав Січинський. Він 1908 року здійснив атентат, застреливши намісника Галичини Анджея Потоцького у його власному кабінеті. Цей вчинок став помстою за кривди українському народу й викликав небувале піднесення. Дітей у Галичині масово почали називати Мирославами.

На той час Климентина вже мала прізвище Авдикович – вона вийшла заміж за українського професора з Перемишля, письменника Ореста Авдиковича. Коли 1918 року чоловік помер, його вдова залишилася фактично без засобів для існування. Аби прогодувати двох дітей, вона почала шити, а також продавати за безцінь одяг і книжки покійного чоловіка. 

"Не було ніяких надій на краще завтра", – згадувала вона згодом. Однак через 4 роки у Климентини з'явилася ідея, що змінила все її подальше життя.

"На весну 1922 р. зродилася в мене думка продати машину до шиття та почати з одержаних грошей виріб і продажу помадок. Тим способом рішила я заробляти на прожиток. Задумала й скоро рішилася, бо моє положення не дозволяло довго призадумуватися. Кравчиха заплатила й забрала з хати машину, а за одержані гроші я купила перший мішок цукру", – пише Авдикович у спогадах.

Продавши перший товар, Климентина вирішила виходити на промисловий рівень.

"Я продала футро чоловіка й дальші партії книжок та відкупила котли, машинки, вальці та кам’яну плиту. Одночасно винайняла я від знайомих три стаєнки, де досі ховалося кілька пацят і кіз. Я зарядила обдрапати, заново виправити та побілити стіни, дати добрі вікна й двері, покласти долівку, відчистити закуплені речі та стала "фабриканткою".

Спочатку свою фабрику Климентина Авдикович хотіла назвати "Феліцітас" (від лат. "щастя"). Мовляв, душевне щастя її завжди вабило більше, ніж матеріальні блага. Та знайомі переконували, що це слово буде заскладним для українських селян, які були і її працівниками, і цільовою аудиторією. Тому вибір зробили на користь простішого бренда – "Фортуна".

Підкорення Львова

Розвинувши виробництво в Перемишлі, Климентина Авдикович вирушила підкорювати Львів. Нову фабрику вирішили робити на вулиці Павлінів (тепер Ніжинська) у зруйнованому війною будинку.

"Застала я там повибивані вікна, порозвалювані двері, завалені грузом (сміттям), засмічені паперами та соломою долівки в кімнатах, подіравлені дахи та стіни й сильно поширену вогкість у будинку. Коротко – пристанище зовсім не насувало підозрінь, неначе-то воно могло служити людям за житло", – згадувала Авдикович.

Того ж року в двоповерховому будинку у Львові, на вулиці Кордецького (нині – вулиця Олени Степанівни, 23), Клементина Авдикович заснувала нову фабрику, яку так і назвала – "Нова Фортуна". Фабрика запрацювала 1 листопада 1924 року за підтримки Андрея Шептицького. 

Фото: photo-lviv.in.ua.

На той час на ринку Львова була жорстка конкуренція – тут уже працювали 7 кондитерських фабрик і 84 цукерні. Але "Фортуна" втрутилася в боротьбу за клієнта завдяки наполегливості й оригінальним рецептам власниці. З часом фабрика Климентини Авдикович сягнула потужності в 5 тонн продукції щодня.

Як зазначає Ігор Чорновол, Авдикович інвестувала чимало грошей у рекламу продукції. Шестеро агентів, яких вона найняла, шукали ринки збуту. А над дизайном продукції працювали відомі художники. Майстер Бумба зі Сколе виробляв дерев'яні коробки для помадок. 

Наприкінці 1930-х, у період найбільшого розквіту, у Львові працювали 125 робітників. Фабрика відкрила фірмові крамниці у Львові (перша з них – на вулиці Руській, 20), а також по одній у Стрию та Дрогобичі. Майже всі працівники фабрики мали повну середню або вищу освіту.

Кондитери під керівництвом Авдикович виготовляли мармуляди, бішкопти (бісквіти), медівники, тістечка, цукерки різних видів. А особливою популярністю, пишуть дослідники, користувався комплект шоколадок "Солодка історія України" – на ній було зображено портрети українських монархів і гетьманів. Продукцію фірми реалізовували на Волині, Холмщині, Підляшші й навіть експортували до США. Дохід складав 2 млн злотих (майже пів мільйона доларів США).

Хоч основною цільовою аудиторією були саме українці, та продукцію "Фортуни Нової" полюбляли всі. Кажуть, польські пани, щоб їх не запідозрили в симпатіях до українців, відправляли прислугу таємно купувати смачні цукорки. 

Окрім того Климентина Авдикович була благодійницею. Перед святом Миколая її фабрика передавала для українських школярів солодощі. Також допомагала вдовам і знедоленим людям. 

Митрополит-інвестор

Родинні зв'язки Авдикович допомогли у створенні бізнес-імперії. Зокрема вона користувалася підтримкою братів Шептицьких, які добре знали батька Климентини, священника УГКЦ та посла Галицького сейму.

Митрополит Андрей Шептицький взагалі наголошував на необхідності українців Галичини займатися економічною діяльністю.

1924 року він дав їй кредит, а також передав в оренду церковну нерухомість, яка була на сучасній вулиці Олени Степанівни. Зараз там стоїть будинок, який звели у 1970-х роках. Загалом Митрополит Андрей вклав у фірму "Фортуна нова" понад 40 тисяч доларів.

Після значного піднесення фірми Климентина Авдикович була відомою благодійницею. На свято Миколая її фабрика передавала подарунки всім українським школярам. Допомагала вона також українському жіночому рухові, зокрема підтримувала Союз українок.

Фото: risu.ua

Читайте також: Відомі жінки Галичини. Ольга Франко - мама, яка шокувала сучасників

Кінець бізнес-імперії

1939 року радянська влада націоналізувала "Фортуну нову" і перетворила підприємство на фабрику №3, що передувала створенню нової фабрики, яка зараз більше відома як "Світоч". 


Фото: photo-lviv.in.ua.

Обладнання, яке Климентина Авдикович закупила ще 1924 року, працювало й у повоєнні роки. 

Перед тим, як до Львова мала прийти Червона Армія, Авдикович переїхала до Відня. Сталося це у 1944 році. Як вважали, там, імовірно, осів хтось із її родичів. Якийсь час мешкала у Зальцбурзі.  Померла 10 жовтня 1965 року, на 82-му році життя. 

Що цікаво, донька Клементини Авдикович Стефанія була дружиною відомого іспанського художника Фернандо Ґерассі, приятелювала із Сімоною де Бовуар і Жаном-Полем Сартром. Жила у США, викладала в університеті у Філадельфії.

Рекламні "заповіді" Климентини Авдикович

Як рекламну кампанію Климентина Авдикович використовувала так звані десять заповідей "Фортуни нової". Деякі з них звучали так: 

Не йди ніколи до панночки без цукерків "Фортуни нової", якщо не хочеш собі її втратити.

Якщо комусь життя згіркло, хай солодить собі його виробами "Фортуни нової".

Не частуй нікого чужими виробами солодощів, бо в них є дуже часто всяка погань – або тим самим не підривай нікому здоровля.

Дітям, внукам і правнукам залиши в заповіті, щоб вони не забували ніколи про "Фортуну нову" й радили її "всім і вся".

Тям, що кожний українець без огляду на його партійну приналежність повинен належати до одної всеукраїнської партії Шанувальників виробів "Фортуни нової".

"Впливові галичанки" – це проєкт "Еспресо. Захід", в якому ми розповідаємо про видатних особистостей, що змінили історію Галичини або вплинули на неї, а також про те, як діяльність тих чи інших жінок відобразилася на житті галичан. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.