Відомі жінки Галичини. Ольга Франко - мама, яка шокувала сучасників

"Еспресо.Захід" розповість про знакову жінку у житті Івана Франка, його дружину Ольгу Хоружинську. 

Українська літературознавиця, франкознавиця, співавторка науково-просвітницького інтернет-проєкту "Франко: наживо" Наталія Тихолоз поділилась своїми знаннями про життя Хоружинської.

Шлюб Франків

Ольга Хоружинська мала чудову освіту, знала французьку, німецьку, англійську мови, грала на фортепіано. Брала активну участь в хорових і театральних гуртках в Києві, коли переїхала туди зі старшою сестрою Антоніною. Як згадувала її донька Анна, була великою ентузіасткою театру, музики й літератури. 

"Франко з майбутньою дружиною познайомився в Києві в 1885 році. А коли повернувся до Львова, попросив її руки у Єлисея Трегубова, швагра Ольги (на той час вона була сиротою й виховувалась в сім'ї сестри і її чоловіка). Трегубов порадив Франкові написати самій Ользі. Він так і зробив, а в листі написав: "Що сказали б Ви, якби який-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?".

Вона, звісно, була здивована з такої пропозиції -  Іван Франко, на той час уже доволі значна постать у Галичині, раптом він пропонує їй руку і серце. Адже перед тим в них не було амурної історії. 

У ролі свахи виступала Олена Пчілка, яка казала: "Ольга дуже симпатична і найбільш відповідна буде до вашого подружжя". 

Сам шлюб відбувся після менше ніж року листування – 16 травня 1886 року. Ольга дуже хотіла вийти заміж ще у квітні, бо вона вірила в забобони, що в "майовому шлюбі" (який відбувся у травні) будеш все життя маятись. Але через проблеми з документами і виїздом у Галичину (а тоді це були дві різні держави - Австро-Угорська і Російській імперії) Франко зміг приїхати лише на початку травня, одразу по Великодні. Шлюб відбувся у Києві, у капличці при Колегії Павла Ґалаґана, яка збереглась донині", - розповідає Наталія Тихолоз. Нареченому на час шлюбу було 29 років, нареченій - 22.

Як це - бути дружиною Івана Франка у Галичині

Цього самого дня, коли Франки одружились, ввечері поїздом вони поїхали до Львова. Галичани були здивовані, бо так виглядало, що Франко "раптом поїхав до Києва і раптом одружився". 

Наталія Тихолоз пояснює, що насправді все не було аж так спонтанно. Франко одружився з Хоружинською тому, що хотів мати дружину, яка б була розумна та освічена, здатна допомогти й розуміти те, чим він займається. 

"Хоружинська була з набагато поступовими поглядами, аніж були галицькі дівчата тих часів. Вона була такою дружиною, що дуже допомагає своєму чоловікові. Але відразу після одруження в них народились діти - один за одним четверо дітей. Вона не мала змоги повністю віддаватись науковій роботі, бо займалась вихованням дітей. Тому була не до кінця зреалізована у творчому плані".

Хоружинська опублікувала у журналі "Житє і слово" кілька своїх перекладів з французької літератури. Друкувала також фольклорні матеріали - казки, легенди. У жіночому альманасі "Перший вінок" з'явилася її стаття, яка називалась "Прикарпатські бойки і їх родинне життя" . Кошти на видання "Життя і слова" своє пішли частково з приданого Хоружинської - вона виступила видавчинею журналу. 

"Хоружинська була дворянкою, отримала гідне придане, але воно не було таке казково-велике, як дехто перебільшує. Вона була сиротою, і Франко теж. Це був шлюб двох сиріт. Мала столове срібло, яке привезла з собою. Але не можна  вважати, що вона утримувала чоловіка. Сім'ю, власне, утримував сам Франко - заробляв він непогано, як журналіст і письменник. Мали служницю. Ольга стимулювала чоловіка до того, щоб він здобув докторат у Відні", - каже Наталя Тихолоз. 

Передова мама, яка шокувала галичан

"Галичани сприймали жінку неоднозначно, називали її "Франчихою", тобто не дуже гарно.

Вона шокувала їх, наприклад, тим, що дозволяла дітям геть усе. Малі Франчата були бешкетниками, а мама їх за це ніколи не сварила. Могли лити воду на голови перехожих, коли жили на вулиці Чупринки. Чи дуже сильно стукали на весь будинок, коли жили на Крижовій. Коли Михайло Павлик їй зробив зауваження, що "ваші діти дуже неблаговоспитані", то вона відповіла: "Ви - деспот у сімейних справах і не лізьте туди, куди не розумієте". 

За цей лібералізм вона не була люблена і шанована. Про неї також "ходила слава", нібито вона погана господиня і не пече пляцків. Але Ольга принесла у сім'ю Франка іншу культуру - випікання виробів з дріжджового тіста. Донька завжди згадувала, що мама в час різдвяних свят пекла пиріжки, якими потім пригощала гостей і колядників. Готувала свої фірмові конфітюри, варення, джеми та наливки. У сім’ю Франка вона принесла родинні традиції дворянської кухні. Також ввела в меню сім’ї баклажани, до яких в Галичині ставились дуже скептично, називаючи "синіми грушами". Анна Франко, донька письменника згадувала, як мама обсмажувала їх на олії і як то смакувало дітям. Також вивчала рецепти нових страв, мандруючи зі сім’єю Гуцульщиною чи Бойківщиною, які уводила до домашнього меню. Тоді, хочу відзначити, господарський кошик Галичини був дуже широким. Це вже згодом, з приходом радянської влади він настільки звузився, що ми думаємо, що люди не їли тих чи інших справ. Тож не була вже вона аж такою поганою господинею, як про неї говорили.

Також вона займалась із дітьми спортом. Саме вона прищепила їм любов до спорту, бажаючи спрямувати дитячу непосидючість та рухливість у конструктивне русло. І їй це вдалося. Якось малі Франчата (так називали дітей Франка) з мамою Ольгою привезли скриню (чи то з Нагуєвич, чи то з Криворівні) і разом зробили з неї санки. Спускались разом з мамою з львівських пагорбів, чим дуже шокували львів'ян. Хоч потім львів'яни бачили, як то весело і теж почали так робити. Спорт назавжди увійшов у систему ціннісних пріоритеів сім’ї Франків. Невипадково, сини Петро і Тарас Франки стали одними з організаторів спорту у Галичині. Це значною мірою завдяки своїй мудрій матері.

Дітей заохочувала  гуляти на сонці і свіжому повітрі, а не виконувати роботу чи читати книжки. Зрештою і Франко в одній зі своїх ранніх статей "Женщина-мати" писав, що дитину до 7 років не треба змушувати читати. Більше того, це шкодить духовному розвитку дитини".

А ще галичанки недолюблювали Ольгу Франко, через те, що вона була правдомовна, любила сказати правду. Хоча при цьому була дуже добра і вирозуміло до людської біди чи горя. Могла заплатити селянці за суниці на базарі удвічі більше, бо вважала, що така праця потребує винагороди. Була добра і щира.

Три любові без згадки дружини

Ставлення Івана Франка до своєї дружини намагалося сформулювати чимало дослідників. Підставою, що дехто стверджує, нібито Франко не любив свою дружину, називають вірш "Тричі мені являлася любов", в якому поет не згадує Хоружинську.

"Є також лист до Агатангела Кримського від Франка, де той каже, що “З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою… Но та дарма. Судженої і конем не об’їдеш”. В певний час Франко хотів з нею розлучитись, але вдячність за прожиті роки та відповідальність за дітей не дозволила йому цього зробити", - розповідає Наталія Тихолоз. Дослідниця вважає, що Франко любив свою дружину, але по-своєму. 

"Чи зраджував Франко своїй дружині? Тут залежить, що розуміти під зрадою. Франко закохувався в різних жінок. Наприклад казав, що любов до Целіни Зигмунтовської вимучила його 10 років. 

Та насправді, щоби відбулась зрада, має бути згода двох людей. А в Франка було так, що йому подобались жінки, але він їм не подобався. Та ж Целіна Франкові дуже подобалась, а він їй - ні. Вона казала що він рудий, а їй подобаються брюнети. Коли Франко вже був хворим, а вона ним деякий час опікувалась, то він вигнав її зі скандалом з хати, бо сказав, що "одною з причин моєї хвороби та її тяжкого стану були відносини тої жінки та її сина до мене". 

Часто Франко вимріював собі образи своїх коханих, які не мали нічого спільного з реальними жінками. Тобто всі ці любові були "паперовими", як він сам і казав - для натхнення, щоби писати поезію. Тому навряд чи Хоружинській він зраджував фізично" - каже дослідниця. 

Смерть на самоті

"Згодом на манеру поведінки дружини Франка вплинула психічна хвороба, і з нею вже не хотіли контактувати. На психічну хворобу хворіли також і сестри Хоружинської, та саме в Ольги вона проявляється найбільше. Кілька разів її лікували у лікарні для душевнохворих на Кульпаркові", - каже Наталя Тихолоз.

На лікуванні вона була й тоді, коли Франко помер - на похороні чоловіка не була. Івана пережила на 25 років, доживала у своїй віллі на Понінського, 4, яка на її бажання була збудована за взірцем дому Володимира Антоновича у Києві. У цьому будинку 1940 року відкрили музей Франка, але вона піти звідти не захотіла. Жила на другому поверсі музею у двох кімнатах.

 Померла 15 липня 1941 року. На той час біля неї були лише музейні працівники. 

За все життя Іван Франко присвятив Ользі Хоружинській один вірш, який так і називається - "Моїй дружині".

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій — щире словечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом.

В сльоту зимнюю, в днину млистую

Я дорогою йду тернистою;

Кого я любив, ті забулися,

А з ким я дружив — відвернулися…

Фото: з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.