Впливові галичанки. Дарія Ребет, незламна діячка, одна з лідерок українського націоналістичного руху

Юні роки

Народилась Дарія Ребет 26 лютого 1913 року в родині священників. Дідусі, - як по маминій, так і по татовій лінії, - були церковними служителями. Батько Омелян Цісик працював вчителем, мати Олена Федорович – дочка православного священник Єротея Федоровича, співзасновника товариства "Народний Дім". Він брав участь у похованні Шевченка в Каневі й товаришував з Ольгою Кобилянською.

Спершу Дарія із сім'єю жили в Кіцмані, що на Буковині. Згодом Цісики переїхали в Коломию, а ще через деякий час осіли в Стрию, де батько очолив чоловічу гімназію. Дівчинка ходила в "Пласт", навчалась у жіночій гімназії. У 15 років, таємно від батьків вступила до підпільної Української військової організації (УВО), була членом молодіжних структур ОУН у Стрию. 

У 1930-их роках вивчала правознавство у Львівському університеті, та через приналежність до ОУН була виключена з лав студентства. Саме в університеті познайомилась із майбутнім чоловіком Левом Ребетом. Навчання продовжила в Люблінському університеті. За участь в українському націоналістичному русі її кілька разів арештовувала поліція. 

Довоєнна діяльність

Своє перше ув’язнення Дарія пережила в 1932 році. Дівчину арештували за підозрою в допомозі легендарним бойовикам Данилишину та Біласу. Наступного разу до польської в’язниці Дарія Ребет потрапила в березні 1939 року і пробула там до початку Другої світової війни. Спочатку ув’язнення відбувала у львівській в’язниці на Лонцького, а потім у "Бригідках".

Як зазначають у своїй праці "Нарис життя Дарії Ребет-Орлян" Микола Посівнич і Василь Брелюс, 15 березня 1939 року її арештувала поліція в Стрию. Згодом, 23 березня, разом із Левом Ребетом і Григорієм Мельником, у супроводі двох поліцейських, поїздом була доставлена до Львова у "Бригідки" (в’язниця на вулиці Городоцькій, 98). Вона писала: "Коли ми троє, з двома сторожами безпеки опинилися в замкненому купе, то тоді з усією виразністю виринуло переді мною обличчя моєї мами у хвилину нашого прощання. Вона знала наше становище, отож знала, як і я, що ми прощаємося востаннє. Вона не плакала, але її з легким блиском широко відкриті очі дивилися на мене спокійно, без реакції також на моє "запевнення", що все це тимчасове. І тепер у цьому купе найшла на мене хвилина, коли "самі сльози ллються".

Під час слідчих допитів їй довелося провести два тижні майже без сну. Але шість слідчих на чолі з комісаром Фурманом, які з нею працювали, так і не зуміли дізнатись нічого зайвого.


Дарія і Андрій Ребети на пластовому таборі Конісдорф, 1953 р і Дарія Ребет з сином Андрієм і дочкою Оксаною, 1955 р. Фото: diasporiana.org.ua

Після допиті була в одній камері з 20 іншими в'язнями, які не були політичними (здебільшого просто повії й злодійки).

Дарія Цісик вийшла на волю 19 вересня 1939 пополудні. Перед тим її разом з іншими засудженими через бомбардування міста протримали в підвалі. Потім нелегально перейшла радянсько-німецький кордон і поселилась в Кракові, невдовзі одружилась з Левом Ребетом, одного з лідерів Організації українських націоналістів.

Друга світова війна

Після розколу в ОУН у 1941 році на мельниківську та бандерівську фракції, Ребети входять до ОУН-б. В липні-вересні 1941 року Дарія Ребет займалася виховною і пропагандистською діяльністю ОУН в Галичині. 

Арешти, що їх розпочали німці після проголошення Акту відновлення Української держави, не оминули й Дарію Ребет, яка та той час була вагітною. Як пише вона в своїй автобіографії: "в голоді, недугах, бруді, з паразитами та в нелюдській брутальності адміністрації пізнала жахливі умови німецької тюрми". 

Спочатку вона відбувала ув’язнення у Львові в тюрмі на вул. Лонцького. Пізніше була перевезена до в’язниці Монтелюпіх у Кракові. Під час першої хвилі арештів німці не заарештували багато жінок, проте у тюрмі поводилися із ними досить суворо. Батько Омелян Цісик, який був в недавньому минулому урядником в Паштилі, дізнавшись про вагітність й ув’язнення дочки, писав особисто до окупаційних властей з проханням про звільнення, але це не приносило ніякого результату. Зі свого боку, митрополит Андрей Шептицький, Ірина Павликовська, Ольга Павловська, знаючи про арешти жінок, зверталися до німецької окупаційної адміністрації з клопотанням про їх звільнення. Наприкінці грудня 1941 р. деяких ув’язнених було звільнено, серед них була й Дарія Ребет.

Читайте також: Відомі жінки Галичини. Ольга Франко - мама, яка шокувала сучасників

Після звільнення, як вона згадує: "Я мала такі кошмарні сни, бувши в тяжі (вагітною), що я собі уявляла, що моя дитина вродиться без ніг, без рук…". З цією проблемою зверталася до лікаря, але він з прикрістю говорив, що на її стан так погано впливає вагітність та важкі умови проживання.


Фото: diasporiana.org.ua

У січні 1942 року повернулася до Галичини і знову зайнялася організаційними справами ОУН, але не довго, бо мала народжувати. Народила сина Андрія, утім виховували дитину її родичі. сама ж Дарія Ребет працювала в референтурі пропаганди Проводу ОУН. Стала єдиною жінкою – членкинею Проводу ОУН та згодом – Президії Української головної визвольної ради.

Життя в еміграції

Після звільнення Лева Ребета з в’язниці оселилася разом із чоловіком у Мюнхені – там, де й більшість провідних діячів бандерівського руху. У 1956 році в ОУН(б) пройшов черговий розкол – Ребети не сприйняли авторитарних методів Бандери та Стецька. Новостворена ОУНЗ (Організація українських націоналістів за кордоном) замість гасла "Україна для українців" пропонувала альтернативне "Свободу народам, свободу людині!"

Читайте також: Впливові галичанки. Климентина Авдикович. Як бідна вдова стала королевою солодощів

Дарія Ребет була обрана до складу Політичної ради ОУНЗ, а з 1979 до 1991 –  очолювала діяльність Політичної ради Організації українських націоналістів за кордоном.

У 1957 році було вбито її чоловіка Лева Ребета – одного з лідерів українського націоналістичного руху. Вбивцею виявився агент КДБ Богдан Сташинський, який згодом вбив і Степана Бандеру. 

Дарія Ребет – співпрацівниця численних українських еміграційних періодичних видань, член редколегій "Сучасна Україна", "Сучасність", "Український самостійник", автор статей з ідеології українського націоналізму.

Померла українська патріотка 5 січня 1992 року в Мюнхені, на 78 році життя. Спочатку тіло покійної поховали в Мюнхені, на Вальдфрідгофі, а 20 жовтня 2010 року останки Дарії та її чоловіка урочисто перепоховали у Львові на Личаківському цвинтарі.  

"Впливові галичанки" – це проєкт "Еспресо. Захід", в якому ми розповідаємо про видатних особистостей, що змінили історію Галичини або вплинули на неї, а також про те, як діяльність тих чи інших жінок відобразилася на житті галичан. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.