Пам’ять має жити в стінах: історія ветеранського бізнесу "Кабан Паб"

Попри всі складнощі, усі троє самотужки створили заклад і тим самим втілили мрію полеглого побратима. Тепер паб є не лише бізнесом, але і простором пам’яті та місцем гуртування людей зі спільними цінностями.

Дружба, із якої все почалось

Вони вже були знайомі між собою, але ще не стали друзями. Їх поєднувало патріотичне виховання молоді у рідному Стрию, а згодом служба в одній бригаді "Карпатська Січ".  Саме ці обставини сформували шістку друзів. Попри різний час мобілізації та життєві шляхи, спільним залишалося їхнє бажання: після закінчення війни разом розпочати власну справу. На жаль, один із друзів загинув під час служби. 

Після цієї трагедії компанія вирішила більше не відкладати втілення бажаного на потім. Дружба – це спільні цінності, підтримка та солідарність. У час війни – це також гірке вміння дружити навіть попри смерть, але вже в іншій формі: шляхом пам’яті. Герої цієї статті показують, що пам’ять – це дія, яка здатна творити та впливати.

Назар "Кабан" Підкович – доброволець батальйону "Карпатська Січ" – загинув другого лютого 2024-го року в боях на Куп’янсько-Лиманському напрямку. Мрія, якою Назар натхненно ділився із друзями-побратимами, зараз знаходиться у Стрию по вулиці Людкевича, 5. Цей ветеранський бізнес вони одноголосно вирішили назвати "Кабан Паб" у пам’ять про Назара.

фото: Малюнок, на якому зображений Назар "Кабан" Підкович у закладі "Кабан Паб"

Здійснена мрія

На живу розмову погоджуються два співвласники-ветерани: Василь та Іван. Троє інших – Василь "Білий", Михайло "Малюк" та Назар "Фомін" зараз захищають Україну у складі ЗСУ. Чоловіки відгукуються про Назара "Кабана" як про сміливого та впертого воїна, через що йому дали такий позивний. Характер військового частково проглядається навіть у  інтер’єрі із різноманітними мілітарі-елементами, а впертість та наполегливість – у створенні цього ветеранського бізнесу. 

Співвласники діляться, що деякі фахівці радили їм не відкривати закладу харчування під час війни, оскільки вважали, що це ризиковано. Попри те, сім’ї усіх побратимів позитивно віднеслись до такої ініціативи та підтримували ідею створення пабу – місця зустрічей, обміну думками та формування спільноти. Ветерани жартують, що у соціальних мережах люди запитували, чи можна цивільним відвідувати цей заклад. Вони ж ствердно запевняли, що це простір для всіх охочих. Єдине, чому тут не місце, так це російській мові та всьому, що пов’язане із країною-агресором. 

фото: Постер при вході до пабу

Із фінансуванням теж були проблеми. Спершу вони вирішили податись на державний грант "Власна справа", але через певні труднощі довелось оплачувати все з власної кишені. Ремонт, розповідають, теж робили самотужки.

фото: Елементи інтер’єру закладу

фото: Елементи інтер’єру закладу

Ще однією проблемою, із якою зіштовхнулись власники на початку ведення бізнесу, була неясність обов’язків у кожного із працівників. Оскільки кожен із команди брав на себе ту відповідальність, яку міг, то такий принцип негативно впливав на сам процес. Чоловіки діляться, що якщо б у них був шанс щось змінити на початку ведення бізнесу – то чітке розподілення обов’язків точно було би у переліку. 

Проблему ж, яку вони зараз вбачають в утриманні пабу – відвідуваність. Через війну та зниження купівельної спроможності, населення все менше харчується в закладах. Для самого бізнесу це є проблемою, адже відвідуваність та надання послуг – це джерело доходу. Зрештою, "Кабан Паб" не позиціонується лише як бізнес – насамперед це соціальний проєкт. Його мета "показати, що можна бути успішними підприємцями, створювати робочі місця, розвивати економіку", – діляться співвласники.

Зараз у штаті, не враховуючи змінного числа практикантів,  стабільно є  п’ять працівників: кухарі, офіціанти та менеджер. Попри досить невеликий простір закладу, пригадують співвласники, під час одного заходу у нього вмістилось понад  100 осіб. Культурні проєкти, вечори пам’яті, стендапи та концерти є невід’ємною частиною життя пабу. Проведення цих заходів не тільки підкреслює  соціальну місію бізнесу, але й стимулює містян до знайомства із закладом.

"У нас більше волонтерський штаб, аніж бізнес"

Ірина Лойченко – керівниця пабу – каже, що ми запам’ятовуємо інформацію, яка є цікавою. Саме тому заклад намагається організовувати події, які б не лише були розважальними, але й мали освітню цінність. Жінка розповідає про кооперацію пабу разом зі стрийським екскурсоводом для події, присвяченої Богдану Весоловському – композитору, який певний час жив  у Стрию. Спершу учасники події могли взяти участь у тематичній екскурсії, а потім продовжити вечір у пабі, де відбувався літературний вечір, присвячений композитору.

фото: Вечір творчості Богдана Весоловського у "Кабан Пабі"

Окрім цього, Ірина захоплено розповідає про події, які були та плануються. Жінка згадує про запрошеного гостя Сергія Жуковського – ветерана та засновника ветеранського бізнесу м’ясних снеків  "Сушена радість". Метою зустрічі було ділення досвідом ведення ветерансько бізнесу. Також заклад є місцем для відпочинку: тут відбуваються стендапи та концерти.

фото: Гурт "Карна" у "Кабан Пабі"

фото: Гурт “Карна” у "Кабан Пабі"

Один зі співвласників жартома каже, що "Кабан Паб" у певному розумінні є більше волонтерським штабом, аніж бізнесом. Хоч події і є своєрідним гачком, за який зачіпається увага потенційних відвідувачів, проте кошти, виручені у цей час,  ідуть, у більшій мірі, на потреби війська та утримання закладу. 

Співвласники також згадують, що на час зими заклад перетворився на консультаційний пункт для військових та ветеранів. Через те, що у Будинку Воїна, який є комунальною установою, було надто холодно, то потребуючих консультували у стінах пабу.

Пам’ять

Стіни пабу, як можна побачити, виконують різноманітні функції: від закладу громадського харчування до "волонтерського штабу", але важливим є теж одне з головних завдань – пам’ять. 

"Пам’ять має жити в стінах, у голові та у серці", – зауважує один зі співвласників, відповідаючи на питання про проблеми культури меморіалізації в Україні.

Ветеран зауважує, що в Україні  культура пам’яті лише формується. Зараз форми пам’ятання змінились: до прикладу, на честь Назара "Кабана" Підковича названа вулиця, на якій і проживає Василь. У центрі можна побачити мурал, присвячений герою. Ветеран пригадує, як у минулому меморіалізація зводилась до дій "задля галочки": "раніше у нас в більшості навчальних закладів основним елементом меморіалізації було поставити гранітну дошку, раз в рік піти біля тої гранітної дошки, віршик зачитати, дітей на морозі виставити. Вони мають пройти цю двогодинну програму, відчитатися і забути".  Натомість "Кабан Паб" є прикладом-альтернативою, як можна гідно вшанувати пам’ять та якісно впливати на суспільство.

Авторка матеріалу Соломія Станович.