"Я не хочу, щоб воював мій син", — боєць 128-ї Закарпатської бригади

Історією воїна поділилась пресслужба Закарпатської бригади, передає "Еспресо.Захід".

У 44-річного Володимира, бійця самохідного артилерійського дивізіону 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, позивний Шабай. Усе тому, що 20 років він їздив по "шабашках" (заробітках). До 2014 року це була Росія, а потім, хоч Шабаю й дзвонили звідти й пропонували хорошу роботу з великою зарплатою, він принципово відмовлявся й знаходив заробіток в Україні та Польщі.

"Восени 2022-го я приїхав додому з роботи, побачив у дверях повістку й пішов у військкомат. У мене давні проблеми зі здоров’ям, однак я про них особливо не розповідав, а ВЛК на це не звернула увагу. Так і потрапив у самохідний дивізіон 128-ї ОГШБр, працюю тут із гусеничною самохідною гарматою 2С1 "Гвоздика", моя посада – заряджаючий", — розповідає воїн.

Шабай зізнається, що на всіх напрямках, де воює дивізіон, гаряче й небезпечно. Попри те, що гармати стоять на певній віддалі від лінії зіткнення.

Читайте також: "Ми були так близько, що чули, як росіяни готуються вести вогонь по нас", – боєць 128-ї бригади Гуцул

"Недавно по нашій позиції прилетів КАБ (керована авіаційна бомба). Я почув страшенний гуркіт від вибуху й кинувся на землю. Біля голови просвистів величезний осколок і врізався в траву за 2 метри від мене. Іншим разом, коли ми стояли в населеному пункті, прилетів "Ураган" (реактивна система залпового вогню з 220-міліметровими снарядами) і вибухнув за дві хати від нас. Вистачало всього, але живий, слава Богу. Людина поступово до всього звикає, хоча дуже неприємно, коли поряд прилітає. Я воюю більше на автоматі, це вже увійшло у звичку. Коли бачиш, що відбувається в тилу, як дерибанять гроші, які могли б піти на озброєння, то мотивація пропадає. Що для мене найважче? Тут одне на одне накладається – побутові незручності, психологічний пресинг, втрата товаришів, страх від прильотів… Але найважче, що далеко від дому. Я вже третій Новий рік зустрів не вдома. Ми його тут взагалі не відзначаємо. Лягаєш і намагаєшся поспати, а одним оком і вухом пильнуєш, чи все тихо. І в будь-яку секунду чекаєш команду "До бою!"" — каже воїн.

Читайте також: "В Афганістані я був окупантом, зараз службою в ЗСУ компенсую це", — воїн 128-ї Закарпатської бригади

Дома на Рівненщині Володимира чекають дружина й син. Саме заради них він у ЗСУ.

"Я не хочу, щоб воював мій син. Я б хотів, щоб ніхто не воював, щоб люди жили в мирі й злагоді, йшли на компроміси, поважали один одного. Бо війна – це жахливо… Але не виходить, на жаль, бо є чокнутий сусід, який вирішив побикувати, поставити себе вище, ніж є. Ось чому доводиться воювати", — каже Шабай.

• Бійці 128-ї закарпатської бригади підписали прапор для школярів фронтового селища.