На Херсонщині переправляли піхоту й техніку через Інгулець і рятували життя поранених: історія Олександра з 211-ї бригади

Про історію Олександра розповіли в групі комунікацій 211-ї понтонно-мостової бригади.

З початком війни в Україні чоловік опинився у лавах 211-ї понтонно-мостової бригади Сил підтримки Збройних Сил України, де служить механіком-водієм ПТС (плаваючий транспортер середній, – ред.) .

фото: надали у 211-й понтонно-мостовій бригаді

"Робота механіка-водія передбачає повну відповідальність за технічний стан машини, її належне обслуговування та бездоганну експлуатацію, а здатність керувати обладнанням на воді є ключовою навичкою! Наша машина – це не просто техніка, це наш спосіб виконання бойового завдання. Ми відповідаємо за кожну її деталь, за її справність. Керувати нею не менш складно, ніж на землі, адже ми на воді. Поломки трапляються, але ми з цим справляємося і виконуємо свою роботу далі", – розповідає Олександр. 

Він підкреслює масштаб їхніх перевезень: вага ПТС сягає близько двадцяти чотирьох тонн, а переправити на собі цей транспортний засіб  може до 12 тонн вантажу, включаючи піхоту – до п'ятдесяти людей у повному обмундируванні.

фото: надали у 211-й понтонно-мостовій бригаді

Його досвід охоплює найскладніші реалії війни. 

"У 2022 році ми з побратимами виконували бойові завдання на Херсонському напрямку. Це був вражаючий обсяг робіт, який включав переправлення піхоти й техніки через річку Інгулець, доставку особового складу та евакуацію поранених. Складність роботи полягала в постійній небезпеці: понтонні переправи неодноразово нищили вороги. Обстріли були постійними, включаючи артилерійські та мінометні вогні. А ми своєю чергою переправляли піхоту й техніку і рятували життя, евакуйовуючи поранених. Одного разу машина потрапила під обстріл, і екіпажу довелося покинути її, пройшовши сім кілометрів пішки, доки їх не забрали. А потім, при першій нагоді, техніку забрали та відновили", – згадує він. 

фото: надали у 211-й понтонно-мостовій бригаді

На Сумському напрямку завдання були не менш небезпечними. 

"Ми займалися зведенням фортифікаційних споруд, встановлювали антидронові сітки. Це було дуже небезпечно – постійно працювали дрони, ланцети, мінометники, танки. Але ми робили все можливе, адже потрібно було виконати всі задачі, незважаючи на ризики", – підсумовує Олександр.

фото: надали у 211-й понтонно-мостовій бригаді

Щодо еволюції війни, Олександр констатує помітні зміни. 

"Збільшилася кількість дронів, що робить небезпеку з повітря більш стійкою порівняно з 2022 роком, коли нам вдавалося переміщатися більш вільно. На жаль, ворог постійно, безжально та підло нападає, саме тому ми зі свого боку вдосконалюємося. Працюємо двадцять чотири на сім не покладаючи рук та робимо все можливе задля нашої Перемоги!" – зауважує він.

фото: надали у 211-й понтонно-мостовій бригаді

За роки відмінної служби та бойові завдання на Херсонському напрямку військовослужбовця нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача України Збройних Сил України "Сталевий Хрест" і почесним нагрудним знаком від командування військової частини "Сталевий міст".

фото: надали у 211-й понтонно-мостовій бригаді

"Для мене "Сталевий Хрест" – це не просто нагорода, це пам’ять про кожне бойове завдання, про побратимів поруч, про страх, який долаєш, і про відповідальність, яку несеш до кінця. З побратимами ми робили свою справу там, де було важко, бо знали: за нами – наші люди, наші позиції, наша Україна. Я не вважаю себе героєм, я просто був там, де мав бути і виконував те, що мав виконати. Ця нагорода – не лише моя. Вона про команду, про тих, хто стоїть поруч, про тих, хто не відступає, про тих, хто щодня доводить: сила – у вірності, честі та дії!" – каже військовий.

За спиною українського захисника чекають найдорожчі люди – кохана дружина та донечка. А його місія – повернутися до них живим, здоровим і з Перемогою.

"Служба – це не завжди гучні слова. Часто це тиша, втома, робота і рішення не здаватися. Я обрав свій шлях. І пишаюся, що служу Україні", – зазначає захисник.