Три кроки, яких потребує суспільство, щоб попіклуватись про ветеранів

Нещодавно у Львові розгорівся скандал через встановлення пандуса в одній з багатоповерхівок. Сусіди захисника, для якого встановлювали пандус скаржилися, що він виглядає неестетично, псує газон та заважає заносити в під'їзд габаритні речі тощо

Зміст

Детальніше про ситуацію, яка все ж вирішилась в позитивному руслі, можна почитати тут. Я би хотіла зосередити увагу читачів на тому, що нам як суспільству потрібно ще попрацювати, аби попіклуватись про ветеранів та військовослужбовців. Пропоную кожному зробити три кроки:

1. Пошана.

Одним з визначальних факторів, якого потребують військові, – це пошана до того, що вони роблять чи зробили для суспільства. Жестами пошани є дуже прості та доступні кожному речі: відсутність російської мови в публічному просторі, створення інфраструктури, хвилина мовчазної молитви о 9:00 вранці тощо.

2. Можливість працювати і діяти.

Часто першою реакцією людей на ветеранів, які отримали поранення, є жалість. Але ніхто з них цього не потребує. Ветерани зазвичай прагнуть можливості працювати та реалізовувати свій потенціал. Наявність інфраструктури для доступності в суспільстві – це можливість бути працевлаштованими, брати участь у вихованні дітей та автономно дбати про особисті рутинні справи та забезпечувати сімʼю. Після війни, щоб реінтегруватись військовим важливо відчувати, що вони можуть робити й втілювати це. Пандуси, ліфти, паркінги, туалети та всі інші деталі допоможуть почуватись прийнятими у власному суспільстві.

3. Солідарність

Ніхто з українців не обирав війни, але ми можемо обирати, як будемо проживати цей досвід і поводитись в ньому. Людяність і взаємодопомога тим, хто поряд, допоможе нам залишатись живими та не втонути в горнилі болю і жаху. У суспільстві так багато втоми, напруги й агресії, але варто памʼятати що "незручності" нам завдають не ветерани, а сусідня країна, яка намагається знищити нас. Сьогодні в Україні, мабуть, немає багатоповерхівки, де б ніхто не був у війську, тож завтра пандуси мають зʼявитись в кожній з них. Плекаймо культуру вдячності до тих, хто тримає небо над нами.

Про автора: Марія Тракало – психологиня, співзасновниця хабу ментального здоров’я "ДіяТИ".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

2026, вiвторок

9 червня