"Ваші легені хтось підмінив!": дивовижне зцілення військового капелана

"Ви мене бачили? От можна мене звалити?" – сміється о. Василь Довганюк, він же "Дуб", як охрестили його українські військові, яким допомагає з перших днів війни. Але підступний COVID-19 зміг.

Нещодавно соцмережі вибухнули повідомленням про те, що військовий капелан "Карпатської Січі" захворів. Отець Василь написав скромно: "Я під киснем. Прошу про молитву", і то не окремим постом, а в коментарях під дописом.

Отець Василь Довганюк не просто лікувався, він ще й молився. І одного чудового ранку прокинувся з відновленими легенями! Чудесне зцілення, на переконання військового капелана, сталося по молитві. Саме так сам чоловік пояснює свою перемогу над коронавірусом. Про це він і розповів у ексклюзивній розмові з "Еспресо.Захід".


Фото: facebook/Василь Довганюк

Перші в житті уколи

"Я навіть кров з вени ніколи не здавав! Уколів ніколи не отримував! Узагалі таблетки – то не для мене! Все життя лікувався народними методами. А тут – COVID-19! Уявляєте мою реакцію? Не знав, що зі мною робиться, коли мені поставили першу в житті крапельницю", – запрошує в тему отець Василь Довганюк.

Уже понад 30 років він є священником, хоча від парафії відмовився, щоб мати змогу допомагати українським хлопцям на Сході.

З 2014 року о. Василь – на передовій, його часто можна зустріти там, куди не доїжджають інші капелани й волонтери, за 300 метрів від позицій ворога…

Але так сталося, що в домівку о. Василя також постукав підступний коронавірус. Капелан "Дуб" спочатку думав, що, повертаючись зі Сходу від хлопців, підхопив застуду.

"У мене просто була температура 36,9 градусів, було слабо, ломило кості. Не думав панікувати, лікувався вдома, до лікарні не йшов, щоб не займати місце. Їх і так зараз бракує, моє місце могло бути більш потрібним комусь важчому. Але коли наважився, то доки йшов до лікарні від бусика, яким їжджу на фронт, зрозумів, що вибився із сил. Я розумів, що ось-ось упаду", – каже очевидець дива.

Читайте також: "Ліки і антибіотик відмінили, я просто молилася", – доктор Мартіна: хроніки одного зцілення від COVID-19 у Мадриді, записані у Львові

Так почався для о. Василя перший день Великоднього посту.

Фото: facebook/Василь Довганюк

Це був понеділок. Медики обстежили капелана і просто запитали його: "Як ви взагалі ще ходите?" Ураження легень було 78%, сатурація падала. А вже наступного дня – ураження 82-85 %, отець не міг дихати, йому дали кисневу маску. Лікарі скеровували пацієнта в реанімацію.

"Та яка реанімація? Ви про що? Лікарю, я до Великодня маю бути в формі, мене наші хлопчики на Сході чекають!" – відповів медикам капелан.

Хворому дали час до наступного дня. На завтра під вечір капелан "Дуб" скинув маску, почав дихати самостійно, щоправда, з перервами, йому все ще паморочилося в голові, але він дихав, сатурація піднялася до 90. Лікарі вирішили, що йому все одно потрібна киснева підтримка й замінили маску на назальні трубки для підтримки. Здивовані медики продовжували стежити за нетиповим пацієнтом.

Між Матір'ю Божою і святим Миколаєм

В якийсь момент о. Василь відчув, що помирає.

"З'явився страх, паніка, віднімало ноги. Паніка – найгірше, що може бути. Я бачив, як одна жінка перед смертю знімала маску, хоча без неї задихалася. Люди поводяться дуже страшно в паніці. Щоб не панікувати, я молився", – пояснює священник.

Відколи отець Василь опинився на лікарняному ліжку, він ні на хвилинку не скинув з зап’ястя свою стару, давно порвану і перев’язану багато разів вервичку, з "віконечком" на трійничку, звідки дивиться Мати Божа.

Читайте також: "Хай святий Миколай думає, а не я!": 5 історій про сучасні дива улюбленого святого дітвори з Дому святого Миколая у Львові

"У Німеччині був старий монах. Мені від нього залишилася ця старенька вервичка. Вона дуже цінна для мене. То поки лежав, я собі безперервно молився, навіть коли лежав майже без свідомості. Говорив не завжди всі молитви по порядку, бо в голові все переплуталося, але безперестанку. Говорив з Матінкою Божою, говорив, говорив… Уже коли в мене відновилася свідомість, молився й за тих, хто був зі мною в палаті, за всіх потребуючих молитви", – згадує о. Василь.

Коли йому ставало легше, вставав з ліжка і йшов до інших хворих, бо бачив людей у паніці і страху. Треба було заспокоювати їх, молитися з ними й над ними.

Були й такі пацієнти, які просили в о. Василя про сповідь.

"Я бачив, як відходили ті, з ким ще недавно говорив… То були дуже різні люди: старша бабуся і 35-річна дівчина, вихователька садочка… Ввечері брав пакети з продуктами, які мені щедро передавали близькі, і йшов по палатах. Було багато мандаринів, то роздавав їх усім, до кого ніхто не приходив з рідних або до кого рідко приїздили. Згадував собі святого Миколая в ті дні", – пригадує отець.

Капелан у лікарні часу не гаяв: він встиг замовити у знайомих подушечки й рушнички для дітей, які лежали самотньо, закупив ще 40 термометрів для лікарні в Коломиї, у якій лікувався, бо у відділенні їх бракувало для кожного пацієнта, через благодійників пристарав пульсоксиметр. І навіть зараз, коли виписався, о. Василь замовив безконтактні термометри, бо їх не вистачає. Реакція на діяльного військового капелана була дуже різною – хтось плакав, а хтось ставав до молитви сам.


Фото: facebook/Василь Довганюк
 

Хрест на легені

"Я постійно молився, безперестанку був "на зв’язку" з Богородицею. І поміж тим встигав організовувати друзів, з якими ми працювали для наших хлопців. Нарешті почала надходити допомога з різних куточків світу – гроші, ліки, вітаміни. Залучав медсестер, аби допомагали розподіляти між хворими, не міг усе сам, ще слабкий був. І поміж тим пальці військового капелана, який сім років одягає своїх "хлопчиків" на Сході, а тепер ковідних хворих, перебирають маленькі зернятка пошарпаної вервички: "Богородице Діво…"

Через тиждень хвороби лікарі призначили контрольні знімки, щоб відстежити динаміку. Отцю Василю зробили рентген. Медики були шоковані: "Де ваші перші знімки? " Кликали колег, робили повторні знімки, радилися. Їх остаточний вердикт: "Ваші легені хтось підмінив, такого просто не може бути!".

На перших знімках легені отця Василя повністю уражені, там живого місця не було, а на контрольних знімках – чисті.

"Але ж я-то знаю, хто цей Хтось! То був Сам Господь! Він мені на чистій легені залишив акуратні рубчики, які утворюють маленький знак хреста. Аби я не забув, що зі мною було", – переконаний капелан "Дуб".

Читайте також: 7 мотиваційних історій про диво батьківства з Унева: як після молитви перед іконою Божої Матері молодята випросили собі дітей

"У нас проблема – вас нема чого лікувати! Ви – здорова людина!" – лікарі вирішили, що пора виписувати пацієнта, який чудом зцілився. Причому зцілення відбулося дуже цікаво: в отця Василя відновилися не лише вражені "короною" легені, а й увесь організм! Раніше в нього, бувало, рівень цукру зашкалював до 9,4, а зараз ці показники в нормі уже котрий день!

"А я вже прощався з життям у лікарні. Не знав, що виживу. Вдома своїм дав завдання, що треба доробити з розпочатого мною, замовив собі дубовий хрест на могилі", – пояснює "Дуб".

Як відтермінувати смерть

Після допису про чудесне зцілення капеланові почали писати багато людей, які втратили надію. "Ви своєю вірою дали мені віру, що я можу одужати", – таке пишуть отцю Василю. Багато людей пережили навернення до Бога.

"Зараз, у ці дні, для мене головне – ковідні хворі. Цими днями хочу закупити трохи більше дорожчих ліків, аби передати їх тим, хто не може собі їх купити. Багато ще хочу зробити для моїх хлопчиків на сході. Може, тому мене Бог і врятував?" – роздумує військовий капелан.

Отець хоче, щоб більше людей усвідомило, що навіть у хворобі Бог залишається з нами.

За нього молився брат, доки він був у важкому стані, ще повно людей, які його знають, і це, переконаний, допомогло одужати.

"Хочу, щоб усі знали, що смерть, навіть якщо вона призначена людині Богом, можна відтермінувати. Можна, якщо маєш стимул. Щоб вижити, треба мати мету. Але не просто мати мету – вижити, щоб далі жити, як жив, розважатися, гуляти, а робити якусь Божу справу. Мене на Великдень чекають мої хлопчики на передовій, я маю їм повно всього привезти, то як маю не вижити? Я тим живу. Всі Великодні з ними, на передовій. То як маю цього року їх лишити? Вже коли війна закінчиться, то дбатиму про парафію тут. А поки що маю своїх хлопчиків і тепер хворих з ковідного відділення", – ділиться о. Василь.

Не встиг він виписатися з лікарні й відпочити, як уже замовив і закупив матраци своїм "хлопчикам" і збирається на вихідних у Верховину, щоб освятити відновлену капличку, яка нещодавно горіла.

"Нема чого розслаблятися, треба буде везти матраци хлопцям. Я вже відлежав своє. Тепер треба працювати", – каже наостанок о. Василь Довганюк, "Дуб".

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.