"Українські школи – у своїх бульбашках, а португальські змалку готують до дорослого життя", – львівська студентка про дві країни

Софії 23 роки. Вона – донька вимушених трудових мігрантів. Дитинство дівчина провела в Україні, але вже період становлення характеру та підлітковий вік – у Португалії. Каже, що відчуває в собі поєднання двох культур. 

Софія розповіла "Еспресо.Захід" про своє життя та поділилася думками про плюси й мінуси життя та навчання в Україні й Португалії. 

Звідки ти родом і коли потрапила в Португалію?

Народилася я на Івано-Франківщині. У Надвірнянському районі є таке село Пасічна. Тож я гірська дівчина, навіть гуцулка. Жила там до восьми років. Виховували мене в основному дідо та баба. Бо батьки поїхали в Португалію на заробітки. Загалом дитинство моє було досить яскраве, я була з тих дітей, які завжди знаходили собі якісь пригоди. Тому не була проти переїзду. По-перше, поїхала до батьків. А по-друге, не було відчуття, ніби щось покидаю, мені було цікаво потрапити кудись у геть нове місце. Потрапила в місто Лейрія порід з океаном, за півтори-дві години їзди від Лісабона.Тобто у вісім років батьки забрали тебе до себе в Португалію. Чи було складно адаптуватися?

Так, коли переїхала в Португалію, спершу було  важко. Але період адаптації минув швидко. За рік подолала програму за перший, другий і третій класи. У школі зі мною займалися індивідуально й це було безкоштовно. У Португалії, якщо чогось не розумієш, у тебе будуть додаткові індивідуальні заняття. Вчителі там відчувають більшу відповідальність за свою роботу і намагаються зробити так, щоб усі знали їхні предмети, принаймні основи. Навчання там значно практичніше, ніж у нас.

Читайте також: У Португалії засудили трьох інспекторів за вбивство мігранта з Новояворівська

Уже з 4 класу дітям показують, як одягати презервативи 

Що ти маєш на увазі, наприклад? 

Для прикладу, в Україні не обговорюють важливих суспільних тем. Сексуальна освіта – тема табу! Здебільшого українські вчителі навіть соромляться про таке говорити. А в Португалії вже в четвертому класі вчителі запрошували до нас старшокласників, які пройшли відповідні уроки, і вони показували, як одягати презерватив на банан! Тобто там ніхто тобі не каже, що тебе лелека приніс чи в капусті знайшли. На біології вчать те, що тобі потрібно й корисно знати у твоєму віці. Говорять про менструальні цикли й ерекції. Тому для тебе це вже не є чимось дивним. Розуміння сексу в них значно краще, ніж в нас. Там одразу з малих років все пояснюють і ставляться до тебе, як до дорослого. А це кардинально інший підхід, ніж той, що досі у нас практикують. 

До речі, складно було вивчити португальську?

Навіть не пам’ятаю як вивчала мову. Була малою і легко це вдалося. Коли перебуваєш у відповідному соціумі, то маєш мотивацію вчити мову, бо всі нею говорять. Ти змушений говорити. Слухаєш і практикуєш. Щоправда, вдома ми говорили українською. Ну, й часом друзі просили щось навчити їх українською.

Португальці бувають лицемірами, але вміють відпочивати і розслаблено жити

Яке ставлення португальців до іноземних мігрантів, зокрема українців?

Звісно, що були якісь непорозуміння з однолітками, але знайшла там друзів. Загалом португальці дуже привітні до іноземців. Вони поважають тих, хто працює. Не дуже люблять вихідців з їхніх колишніх колоній, зокрема з Бразилії, бо вважають їх лінивими. Португальці мають і позитивні риси характеру, і негативні, як і всі інші. З позитивного – вони вміють насолоджуватися життям, релаксувати. В обід деякі практикують сієсти. Локація та клімат багато вирішує. Там ритм зовсім інший, ніхто нікуди не спішить і здається, що й проблем загалом менше. Але, з іншого боку, португальці страшенні лицеміри! Будуть в обличчя усміхатися, але за спиною ляси точитимуть. Вони люблять інтриги. У нас в Україні люди прямо кажуть, коли їм щось не подобається, і все стає одразу зрозуміло. Португальці не такі. Також у нас люди люблять "показувати щось із себе", в них такого менше, простіше ставлення одне до одного. 

Скільки років ти прожила у Португалії й чому повернулася в Україну?

Майже дев’яти років. Батьки розлучилися, коли мені було 12. Мамі стало важко самій мене утримувати та виховувати. У Португалії почалася криза і багато хто виїжджав звідти. Так мама вирішила повернутися на якийсь час додому і, відповідно, забрала мене. У мене не було вибору, хоча, чесно кажучи, я не хотіла повертатися, адже звикла до свого життя. Мені було 16 років, почала відчувати себе більш дорослою, жити власним життям, будувати якісь мрії, думати про стосунки, а тут такий "удар по голові" й повернення в рідні, але далекі Карпати.

Читайте також: Чому незаміжніх дівчат неохоче пускають у Британію?

Коли повернулася в Україну, зікнулася з корупцією, списуванням, заучуванням і нерозумінням 

Знову була адаптація до українських реалій? Відчула, що життя та навчання відрізняються?

Воно все геть інше! Перші три-чотири роки жила думкою, як би то звідси поїхати? Потім звикла, знайшла подруг, акліматизувалася. До речі, було проблематично влаштувати мене в 10 клас, бо хотіли повернути в 9. Тоді зіткнулися з корупцією… Зіткнулася зі списуванням. У Португалії дуже строго з цим: якщо побачили, що списуєш, то анулюють твій тест чи контрольну і треба буде ще раз перездавати. Тобто виховують бути відповідальним і робити все так, як знаєш, але самому. Також зіткнулася з беззмістовним заучуванням! Коли тебе заставляють зубрити вірші лише для того, щоб їх запам’ятати! Я була дуже здивована. Або, коли заставляють вчити напам'ять слова англійською. Для мене це був дещо дикий підхід до навчання, не розуміла, чому досі так? У Португалії, якщо ти чогось не розумієш, тобі пояснюватимуть доти, поки не зрозумієш. Були інтерактивні заняття, різні презентації роботи, дуже рідко коли діти виходили до дошки. Не було якоїсь напруги. Нам показували фільми, ми роздумували про різні важливі світові проблеми, починаючи від екології і до того, як покращити життя. У Португалії хотілося ходити в школу, бо почувалася там комфортно і було цікаво на уроках. Ніхто не кричав, не гнобив, коли щось не знав. У нас же відразу відчуваєш, що ти якесь мале-дурне і нічого не розумієш у тому всьому, багато непотрібних емоцій.

Десятий клас був дуже складний, не хотіла вчитися. Але якось закінчила і склала ЗНО. Велика проблема, що в наших школах не готують до вступу. В Португалії нам у 9 класі вже розповідали про різні сфери роботи, давали різноманітні тести на вибір професії. Там дуже класна профорієнтаційна робота. Перевіряли наші інтереси, на що ми здатні. Творчі заняття, ми малювали, креслили будинки тощо. 

Українські школи живуть у своїх бульбашках, відірвані від реальності 

Ти вибрала Львів для навчання. Чому? Що тут вивчала? 

У 2015 вступила у виш до Львова, бо це місто нагадує мені Португалію. Тут архітектура європейська, своя атмосфера, це велике місто, тут комфортно. Хотіла подавати документи в архітектурний, але виявилося, що там треба було готуватися до творчого конкурсу, зробити макет і малюнок. У школі нам про це не говорили. Тобто знову мова про те, що в українських школах дуже мало практичної освіти і потрібних для життя знань. Наші школи живуть у своїх "бульбашках", тому багато учнів після них губляться у справжньому світі. Коротше, сім’я вибрала мені професію, і я багато років вивчала фармацевтику в НУ "Львівська політехніка". Бо це ж перспективно й у разі повернення в Португалію можна пройти перекваліфікацію. Але не все так сталося, як того хотілося б рідним. В університеті в мене стався сильний "облом" до того всього. Коли вступала, то думала, що будемо постійно в лабораторіях щось круте "хімічити", досліджувати, створювати, презентувати. Але там усе було значно прозаїчніше, тому вчилася, бо вчилася. Зрозуміла систему "для галочки" і так стала магістром. На четвертому курсі познайомилася з хлопцем, який наштовхнув мене на думку зайнятися дизайном інтер’єру. Почала тим цікавитися і вивчати. Хоча зараз займаюся SЕО, тобто розвитком сайтів в індексації Google.

Чи за цей час, відколи перебуваєш в Україні, їздила в Португалію? Хочеш там жити?

Їздила двічі, але лише заради документів. Бачилася з колишніми друзями. Чому "колишніми"? Бо за ці роки ми стали дуже різними. Маю карту резидента, тобто можу там жити і працювати п’ять років. Чи хотіла б знову туди надовго? Розглядаю такі плани, але загалом тепер менше дивлюся на Португалію як на країну в якій хотіла б постійно жити. Хочеться ще побувати в різних місцях, побачити різні країни. Якщо говорити про Україну, то тут нічого не тримає. Плюс життя в Україні вчить закриватися. Відчуваю по собі, що раніше була більш відкритою, але змушена була закритися, бо люди часто не приймають тебе такою, якою є. Тому треба шукати своє місце і своїх людей. 

Відчуваю в собі мікс двох культур 

Почуваєшся українкою, португалкою чи чимось "змішаним"?

Думаю, чимось змішаним. Бачу в собі багато як української культури та ментальності, так і португальської. Тому, безперечно, це мікс двох культур. Буваю дуже запальна й можу відразу все сказати, але потім думаю, чи треба було це говорити. Не люблю цього нашого чекати і нічого не робити, "якось буде". Тому навчилася бути більш ініціативною і намагаюся керувати своїм життям, а не чекати якихось чудес.

До речі, про чудеса. Португальці, як і іспанці, досить релігійні. Але чи церква сильно впливає на їхнє життя та освіту?

Вони релігійні, але не так, як у нас. Церква відділена від школи, тому уроки християнської етики можливі лише тоді, коли діти хочуть, тобто батьки вимагають. Священники не освячують на лінійці дітей. Та й як такої лінійки немає. Просто 15 вересня починається навчання. Але в них є цікава традиція, яку запозичили творці вселеної Гаррі Поттера – мантії! Певний період під час останнього року навчання в школі португальські учні ходять у чорних мантіях. 

Які мінуси життя в Португалії тобі відразу спадають на думку?

Загалом там краще, ніж у нас. Але звісно, що там багато різних проблем і нюансів. Для прикладу, в Португалії треба чекати пів року, щоб потрапити до лікаря в державній лікарні. У нас же система лікарська з хабарами, але це має свій позитивний ефект, бо хоч це погано, але в деяких випадках спрощує життя. Плюс у Португалії дуже багато виписують антибіотиків, тобто не дають можливості тілу самому боротися з вірусами. Також заклади харчування там дещо гірші за наші, особливо, якщо порівнювати ціни. Звісно, кухня їхня мені більше подобається, але за ті гроші, що ми платимо в хороших кафе та ресторанах, у них буде рівень якихось звичайних забігайлівок. Та й Португалія не є безпечною країною, досить кримінальна, там немає значного відчуття безпеки.

Задоволена цим досвідом, бо можу порівнювати й розуміти, що краще

Якщо підсумовувати, ти задоволена тим досвідом чи, якби могла обирати, щось змінила б?

Загалом задоволена. Бо маю що порівнювати, можу думати по-іншому. Немає затурканості, що маєш рухатися по лінії, яку тобі визначили, й думати, що так має бути. У нас люди бояться щось змінювати. Батьки програмують це в голову, мовляв, це страшно, що ти робитимеш без роботи, нічого не змінюй. У школі тебе програмують, як якогось робота, ти втрачаєш свою індивідуальність. Але ж зараз світ потребує саме індивідуальності та якихось особливостей! Зараз у кожного є такі можливості! 

Звісно, якоюсь мірою я не рада, що мене постійно виривали з коріння, не давали сповна прорости, але з іншого боку, інакше я була б така сама, як інші, не мала б тих цінностей і досвіду. Якби цього не сталося, жила б, як і багато інших українців, які постійно незадоволені своїм життям, але бояться щось змінювати. Тому все це випробування, які роблять нас сильнішими. Треба хотіти змін, рухатися й шукати можливості. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.