Як виникло християнство, чому домінує у світі та чи загрожує йому іслам

На сьогодні християнство є найпопулярнішою релігією за кількістю прихильників. У світі живе понад 2,4 мільярда християн, що становить приблизно 31% населення Землі. Однак деякі дослідники кажуть, що за 50 років іслам може обігнати християнство й утвердиться як найбільша релігія світу. 

"Еспресо.Захід" розповість, як з’явилося християнство, чому стало найпопулярнішою релігією та що сигналізує про те, що іслам може утвердитись як перша віра світу.   

Народження Ісуса Христа: виникнення християнства

Християнство з’явилось як нова течія в I столітті нашої ери в межах Римської імперії, а саме в Юдеї — провінції, де домінувала юдейська релігія. Засновником вірування був Ісус Христос (помазаник), якого прихильники сприймали як Месію (Спасителя), обіцяного в юдейських пророцтвах.

Питання про історичність Ісуса Христа досі є предметом дослідження як теологів, так і істориків. Існування Ісуса як реальної історичної особи підтверджується кількома джерелами, хоча багато аспектів його життя залишаються предметом віри. Крім Біблії, а саме Нового Завіту, який є наріжним каменем християнства, збереглися неканонічні (апокрифічні) ранні християнські твори, як "Євангелія від Фоми", приватні листи, а також тексти тодішніх істориків (Йосифа Флафія, Тацита, Сетонія та інших), де згадується про Ісуса, що дав початок новій вірі.

Тож Ісус проповідував любов до ближнього, милосердя, прощення гріхів і рівність усіх перед Богом. Він також наголошував на внутрішній духовності, а не лише виконанні ритуалів. Його вчення, викладене в Новому Заповіті, базувалося на юдейській традиції, але найперше відрізнялося тим, що стало доступним для всіх народів, а не тільки для "обраного народу", тобто євреїв.

Після розп’яття Ісуса на хресті його учні почали поширювати віру в сина Божого, у його Воскресіння як свідчення Божої сили та обіцянку вічного життя.

Розповсюдження християнства: від гоніння до офіційної релігії всієї Європи

Рання християнська громада складалася з юдеїв, але поступово до неї приєднувалися і язичники. Апостол Павло відіграв ключову роль у поширенні християнства серед не юдейського населення, подорожуючи Римською імперією та засновуючи нові громади.

Спершу християни зазнавали переслідувань у Римській імперії, оскільки їхня віра суперечила язичницьким традиціям. Однак ці переслідування лише зміцнювали нову релігію, адже мучеництво викликало симпатію до християн і приваблювало нових послідовників.

Християнство набуло популярності через декілька важливих факторів: 

• Соціальна рівність. Християнство наголошувало, що всі люди рівні перед Богом, незалежно від їхнього походження чи статусу. Це приваблювало як бідних, так і жінок, рабів і знедолених.
• Моральні цінності. Ідеї милосердя, допомоги ближньому, прощення та взаємної підтримки були близькими для багатьох людей, які шукали духовного змісту в житті.
• Обіцянка вічного життя. Християнство пропонувало надію на життя після смерті, що було особливо важливим у часи постійних катастроф та нестабільності.

У 313 році імператор Костянтин видав Міланський едикт, яким легалізував християнство. У 380 році імператор Феодосій проголосив його офіційною релігією Римської імперії.

З того часу почався злет цієї релігії, адже вона стала частиною державної політики, а в певних випадках навіть її інструментом. З кожним роком християнство поширювалася на все нові території, де стикалося з місцевими віруваннями, яких поступово поглинало, адаптуючись під певні особливості (наприклад, свято "Івана Купала" у слов’ян). 

У цей час утвердився єпископат, а Римський єпископ (папа, тобто отець) набув особливого статусу на Заході. Адже він вважається наступник святого апостола Петра, тому є вікарієм (намісником) Ісуса Христа на Землі. Також тоді зароджується структура патріархатів у Константинополі, Олександрії, Антіохії, Єрусалимі.

У підсумку цей поділ, де на заході є папа Римський, а на сході – свої патріархи, призвів у 1054 році до поділу християнства на католицизм та православ’я.

Надалі через зміцнення влада й політичні питання, католики намагалися відновити контроль над Святими землями, де жив і провідував Ісус, а також захистити християн від нової загрози – мусульман. Однак хрестові походи призвели до багатьох смертей та загострення конфліктів не лише між християнами та мусульманами, а й між Західною та Східною Церквами (зокрема, учасники IV хрестового походу захопили та розграбували Константинополь, столицю Візантійської імперії та тодішнього православ’я).

Крім хрестових походів, християнство загрузло у земних справах, які Ісус Христос вважав гріховними. Адже католицька Церква перетворилася на державу, де продавали індульгенції — прощення гріхів за гроші, займалася політичними інтригами та накопиченням багатств. Така комерціалізація віри й відхід від духовних принципів призвели до кризи в самій Церкві, яка згодом стала однією з причин Реформації та розколу християнства на католицизм і протестантизм, що став популярним в Північній Європі. Початок цьому дав німець Мартін Лютер, який 500 років тому виступив із тезами, які засуджували зловживання Католицької Церкви, зокрема продаж індульгенцій.

Звісно, що Католицька Церква не могла стояти осторонь, тому відповіла на виклики Реформації, проводячи Контрреформацію, не лише воюючи з новими "релігійними сепаратистами", але й сама змінюючись, проводячи реформи й посилюючи дисципліну.  З'явилися нові ордени, такі як єзуїти, які активно займалися місіонерством і освітою. Крім цього, це був час, коли європейці почали домінувати у всьому світі, відповідно, несучи з собою не лише владу своїх гармат та кораблів, але й насаджуючи християнство всюди, де це було можливо. 

Час також не стояв на місці, наука породила не лише нові винаходили, що спростили життя, але й поставили чимало нових питань перед Церквою. Християнам довелося пересмолити "створення світу за шість днів" та походження людини внаслідок еволюційних процесів. Все це призвело до того, що у XX столітті християнські церкви почали шукати шляхи для подолання розколів і відновлення єдності. Зокрема, Другий Ватиканський собор (1962–1965) оновив Католицьку Церкву, закликавши до діалогу з іншими християнськими конфесіями. Зараз християнство далі пристосовується до секуляризації (що раз більшого зменшення релігійних впливів у світському житті), глобалізації та нових соціальних реалій (наприклад, питання визнання одностатевих шлюбів).

Чи загрожують християнству інші релігії, зокрема мусульманство

Християнство перетворилося з невеликого руху на світову релігію завдяки своїм універсальним цінностям, місіонерській діяльності та підтримці держав. Сьогодні це одна з найпоширеніших релігій у світі, яка вплинула на розвиток культури, моралі й політичних систем багатьох народів.

Однак, як свідчить історія, всі релігії раніше чи пізніше змінюються не лише через виклики часу, але й через присутність конкурентів. На сьогодні кількість прихильників ісламу зростає і становить понад 1,9 мільярда людей (24% світового населення). Швидке зростання мусульманських громад відбувається завдяки високій народжуваності в країнах з мусульманським населенням, їх міграції в країни Європи, а також активному прозелітизму, тобто бажанню мусульман навернути інших у свою релігію. 

За даними дослідницького центру Pew Research, іслам може стати найбільшою релігією світу до 2075 року. Очікується, що кількість немовлят, народжених мусульманами, перевищить кількість дітей, народжених християнами, протягом наступних двох десятиліть. Тим часом серед християн Європи смертність набагато перевищує кількість народжених немовлят, адже народження дітей давно не в пріоритеті європейських жінок. 

Крім цього, варто не забувати про зростання кількості нерелігійних людей (сюди входить різний спектр течій, від агностиків до атеїстів), їх зараз так само як прихильників індуїзму – понад 15% усього населення світу. А вже після них – буддистів, з часткою у 6,6% населення світу.

Християнство сьогодні є найпопулярнішою релігією світу, але демографічні зміни, секуляризація та активний розвиток ісламу можуть змінити цю ситуацію ще в цьому столітті. Однак, попри ці виклики, християнство має глибокі культурні й моральні корені в багатьох суспільствах. Його здатність адаптуватися до нових умов, шукати діалог із сучасним світом і оновлювати свої підходи до духовного життя може стати ключовим фактором у збереженні його глобального впливу.

До того ж майбутнє релігійного ландшафту світу залежатиме не лише від демографії, а й від того, наскільки кожна релігія зможе запропонувати свої унікальні відповіді на глобальні виклики, такі як війни, екологічні кризи, соціальна нерівність, моральні дилеми в епоху технологій та духовний пошук у сучасному світі, який намагається заперечувати будь-яку істину.

Читайте також: Звідки ми знаємо, що Ісус Христос воскрес: історія й міфи про Великдень