Звідки ми знаємо, що Ісус Христос воскрес: історія й міфи про Великдень

"Еспресо.Захід" розповість, що відомо про смерть Ісуса Христа, його воскресіння та формування нової релігії християнства, що заполонила Європу, однак не стала панівною на рідній палестино-ізраїльській території, де жив Ісус.

Що робить Ісуса історичною постаттю

Віра в те, що Ісус Христос був сином Бога, який народився від Діви Марії, творив чудеса і помер за людство на хресті, а за три дні воскрес з мертвих – є основою християнського віросповідання.

Найперше ця історія відома завдяки релігійним текстам, зокрема Новому заповіту Біблії, який включає Євангелія (з грецької "добра вістка"), де описується життя Ісуса. Хоча ще у Старому заповіті трапляються згадки про прихід Месії, зокрема у пророка Ісаї. Крім того, деякі символічні образи й обряди Старого заповіту також згодом почали тлумачитися християнами як алегорії, які стосуються життя, смерті й воскресіння Ісуса.

Однак хто написав Біблію, зокрема Новий заповіт?

Чимало людей думає, що це зробив Бог (як це нібито сталося з Мойсеєвими 10 заповідями, які Бог дав йому на горі Синай, чи з Кораном, який нібито був усно переказаний Богом останньому пророку Мухаммеду через архангела Гавриїла). Однак правда в тому, що Біблію точно писали люди – і Старий, і Новий заповіти. Та християнські релігійні діячі додають до цього важливу деталь: писали богонатхненні люди через діяння Святого духа.

Але ще цікавіша деталь, що ми досі не знаємо, чи дійсно чотири апостоли самі написали свої Євангелія. Вони жили в I столітті, однак не збереглося таких ранніх текстів Євангелій. Перші відомі тексти датують II-III століттями, тобто це переписи переписів. Найранішими вважаються послання (листи) св. Павла між 50 і 60 роками н. е. (тобто приблизно через двадцять-тридцять років після загальновизнаного часу смерті Ісуса), однак, знову-таки, автентичних листів не збереглися – це пізніші переписи.

Біблія не має одного автора – це збірник текстів багатьох людей (або "богонатхненних людей"). Якщо так, тоді логічно припустити, що хтось займався упорядкуванням цієї книжки, щоб вибрати саме ці тексти. Це справді так, бо до наших днів збереглося чимало апокрифічних текстів, де теж написані різні історії про діяння святих, зокрема й Ісуса, однак церква не визнає їх канонічними. Тобто упорядником відомої нам історії життя і діянь Ісуса Христа є церква, яка на загальних соборах більшістю вирішувала, що є християнською істиною, а що єрессю (як це було з аріанством під час Нікейського собору у 325 році). Це породжує дискусії про хронологію життя, соціальне становище та чимало інших деталей, пов’язаних з історичною постаттю Ісуса.

Усе ж більшість дослідників античності погоджуються з тим, що Ісус справді жив і його розіп’яли, та ніхто не може довести чи спростувати, наскільки відома нам історія, яку спершу переказували, а потім переписували, щоб у підсумку обрати "найкращу", є правдивою.

Проблемою дослідження життя Ісуса є практично відсутність історичних документів про нього, які були написані у ранні роки після його смерті. У працях єврейського історика Йосифа Флавія є два уривки та один — у римського історика Тацита, які, як правило, згадуються, коли мова про докази історичності Ісуса. Їхні тексти з’явилися на початку II століття. Також дослідники згадують декілька листів цього періоду, в яких сучасники пишуть про поширення християнства і називають ім’я Ісуса Христа.

"Щоб знівелювати галасливі вісті, Нерон підсунув винуватих і на найвишуканіші кари віддав тих, яких, як зненавиджених через їхні злочини, натовп називає християнами. Творцем того імені є Христос, який за панування Тиберія прокуратором Понтієм Пилатом був відданий на смерть. Придушений на той час згубний забобон вибухнув знову, і то не тільки в Юдеї, ключі цього зла є й у місті Римі, куди все, що ганебне й противне, прибуває й практикується", - написав на початку ІІ століття давньоримський історик Тацит про події 64 року за імператора Нерона.

Цей пасаж та інші подібні в істориків II століття є одними з тих, що доводять існування і смерть Ісуса Христа. Хоча критики й кажуть, що вони доводять не факт життя Ісуса, а факт поширення християнства, тому є суто пояснювальними, тобто переказами відомих переказів.

Чи воскрес Ісус Христос

У Посланні до коринтян, яке біблеїсти датують приблизно 53 роком, апостол Павло розповідає про те, що живий Ісус об’явився одночасно 500 особам, а його гріб був порожнім. Новий заповіт постійно наголошує на порожньому гробі, відсутності тіла та змінах життя послідовників Ісуса, підкреслюючи важливе значення воскресіння, наводячи кілька поглядів Євангелія на повернення Ісуса з мертвих і вознесіння на небо після 40 днів.

Однак немає інших джерел про воскресіння та вознесіння Ісуса, крім тих, що знає Біблія та апокрифи. Тобто не збереглося інших писань, де очевидці подій розповідають, що таке дійсно сталося. Відповідно, це породжує теми для дискусій та інтерпретацій – від "найбільшої містифікації в історії" до "найбільшого чуда у світі". Тобто спектр поглядів є дуже полярним, що і робить цей феномен таким особливим. Наприклад, друга за чисельністю сповідників релігія світу, іслам, вважає Ісуса Христа одним із пророків, не сином Бога, а людиною, яка могла творити чудеса. Щодо воскресіння, то в ісламі вважається, що Ісус не був розп'ятий, але був "піднятий Богом" на небеса, щоб уникнути розп'яття.  

Хоча тема воскресіння присутня і в інших релігіях та міфах (наприклад, смерть і воскресіння давньоєгипетського бога Осіріса), які були ще до життя Ісуса, однак саме він і його послідовники змогли надати їй найбільшого поширення, зробивши воскресіння центральною темою християнства.

Для християн віра у воскресіння Христове стала доказом його божественності та влади над смертю. Історично це не може бути підтверджено або спростовано якимись науковими методами, бо це є об'єктом віри, а не наукових спостережень. Тому воскресіння Христа найперше є актом віри, але не фактом, який можна довести.

"Істинно кажу вам: якби ваша віра була завбільшки з гірчичне зернятко, ви могли б звеліти цій горі: "Пересунься звідси туди", — і вона б пересунулася. Тоді для вас нічого б не було неможливого", — одного разу мовив Ісус, за словами апостола Матвія.